Таємниця двох океанів
Шрифт:
Дивовижна боротьба наближалася до кінця. Очевидно, позбавлена притоку свіжої води до зябер, здобич задихалася в череві ворога і завмирала. З пащі хижака виглядала вже тільки задня частина здобичі з хвостом, що слабо ворушився. Черево маленького розбишаки роздулося у великий, в кілька разів більший за свого володаря, мішок з тонкими прозорими стінками. В широкому промені прожектора Павлик бачив крізь цю тонку оболонку невиразні обриси величезного тіла здобичі, що скрутилося в кільце, і її велику голову з мертвими, засклянілими очима. За хвилину в пащі хижака зник, нарешті, і хвіст. Маленька тридцятисантиметрова риба з непомірно великим прозорим черевом повільно піднялася і зникла в непроглядній темряві.
Минуло немало часу, раніше ніж вражений Павлик опам'ятався. Вперше йому довелося бачити,
Голос зоолога змусив його отямитись.
— Що чути, бічо? Нічого нового?
— Нічого, Арсене Давидовичу… А у вас?
— Теж нічого, Павлику. Мені здалася підозрілою велика купа каміння, і я її довго розкидав. Тепер піду далі…
Знову повернулася тиша. Павлик оглянувся. Вдалині промайнуло кілька зелених і жовтих вогників і швидко зникли з очей. Голубий конус прожектора сковзнув високо над дном, але відбитим, розсіяним своїм світлом ледь освітив унизу па дні окремі уламки і поволі поповз далі, по чорних стінах ущелини. Та в звичайному спокої дна Павлик тепер швидше відчув, ніж побачив, якийсь неясний рух серед каміння і уламків скель. Павлик почекав повернення променя прожектора у цей бік і, нахиливши його до дна, напружено вглядівся. В ту ж мить з придушеним криком він з жахом і розгубленістю відсахнувся.
На відстані двадцяти — двадцяти п'яти метрів від скелі і далі, скільки було видно, все дно ущелини було вкрите кривавочервоним паркетом з численних шестикутних панцирних щитків, наїжачених густою, що ворушилася, паростю величезних, масивних клешень.
Полчища гігантських крабів заповнювали весь простір між каміннями і уламками скель, стояли на них, висіли, вчепившись кігтями за кожний їх виступ і поглиблення.
Випуклі очі, що висувалися далеко вперед, вилискували під промінням прожектора, немов великі агатові жолудь Краби нерухомо стояли на своїх високих ламаних ногах, ніби осліплені яскравим голубим світлом.
Це видовище тривало лише секунду, але заціпенілому Павлику здалося, що минула вічність. Конус світла сковзнув над дном і повернувся до стіни ущелини. Темрява немовби стала густішою. Павлик стояв, не маючи сили поворухнутися, скутий страхом і розгубленістю. Чого хочуть краби? Куди вони йдуть? Чи не вилізуть вони сюди, до Павлика, на скелю? Павлик уявив висоту скелі, його сховища, її майже прямовисні гладкі боки, і він трохи заспокоївся, продовжуючи вглядатися в темряву. Описавши коло, прожектор повернувся і знову вдарив своїм голубим променем в дно. За цей короткий час краби опинилися уже майже біля самої скелі і знову застигли, засліплені яскравим світлом. Але їхні перші ряди, не захоплені світловим конусом, ворушилися біля підніжжя скелі, і Павлик міг розгледіти, як вони намагаються видратися по її крутих схилах. Серце Павликове завмерло. Значить, краби хочуть добратися до нього! Вони шукають його, Павлика! Світло прожектора засліплює їх… Треба зупинити прожектор!
Павлик натиснув кнопку на колонці, і конус світла застиг на місці, вихопивши біля дна з чорної темряви величезне коло, все вкрите червоними панцирями з рухливим лісом клешнів, але в розсіяному світлі по боках, ближче до обох стін ущелини, Павлик помітив, що рух триває. Краби пішли в обхід! їх темна маса швидко котилася по дну, обходячи скелю з обох боків. Павлик різко повернувся і мало не впав, зачепившись ногою за проводи, протягнуті від акумуляторного ящика до прожектора. Ледве утримавшись на ногах, Павлик глянув униз і обімлів: краби йшли на приступ! Вони лізли один на одного, утворюючи піраміду з широкою основою, і, уступ за уступом, швидко піднімалися на скелю.
Охоплений жахом при вигляді такої хитрості і впертості ворога, Павлик стояв заціпенілий, і безладні думки заметалися в його голові: «Треба викликати на допомогу товаришів… Але вони вже, мабуть, далеко зайшли… Поки прибіжать, буде пізно… Краби видеруться на вершину… Що робити? Що робити? А Шелавін? Він, може, поранений, спливає кров'ю. Все одно… до нього можна потім…» Павлик готовий був уже крикнути, покликати комісара.
Від несподіваної думки раптом одразу полегшало і радісно забилося серце:
«Гвинт!.. Заспинний мішок!.. Піднятися над скелею… Це ж зовсім просто!.. Жодному крабові не дістати!..»
Павлик швидко опустив руку до патронташа, але зараз же пальці завмерли на рятувальній кнопці, не натиснувши на неї.
«А прожектор?.. Кинути прожектор? Утекти з поста? Не можна. Вони можуть порвати проводи. Загін залишиться без маяка. Ні, ні, нізащо! Що ж робити? Тільки без паніки!.. Будь спокійний, Павлику!»
Павлик глянув униз.
Піраміда швидко зростала, дедалі вище і ближче до вершини.
Живим безперервним потоком лізли наверх краби з лісом грізно піднятих величезних страшних клешнів. Ще два виступи, і вони заллють вершину скелі, звалять Павлика і…
Раптом Павлик навіть вилаяв себе: «Ах, дурень! Як можна було забути про це!.. Як можна було так розгубитися!»
Він зірвав з пояса ультразвуковий пістолет, навів його на піраміду крабів і натиснув першу кнопку вгорі — «органіка». Одразу завмерли верхні ряди крабів, підігнулися під ними високі колінчаті ноги, безсило упали підняті вперед клешні. В наступну мить вся піраміда розсипалась, як картковий будиночок, і краби з скорченими, підібганими ногами повільно покотилися вниз. Павлик тихо, сам не усвідомлюючи цього, засміявся і захоплено водив зигзагами дуло пістолета справа наліво, зліва направо, все далі і далі від скелі. Заціпенілі під променем прожектора ряди крабів осідали на дно, наче підкошені. Забувши про все на світі, мстячи за свій переляк, за пережитий страх, Павлик нещадно косив своєю невидимою косою полчища обложників.
Раптом все Павликове тіло пройняв різкий металічний скрегіт. Від сильного ривка за ногу він похитнувся і мало не впав. Величезний краб, стиснувши клешнею Павликове коліно і впираючись ногами в скелю, з неймовірною силою тяг його до іншого кінця майданчика. Звідти було видно клешні, що піднімалися знизу, і кігтисті, тонкі, як стальні прути, ноги. Раніше ніж Павлик встиг щось зміркувати, на майданчику з'явилося ще кілька крабів і кинулися до нього. Знову пролунав жахливий пронизливий скрегіт, сильний ривок за другу ногу, і Павлик, судорожно стискуючи пістолет, упав на коліно. Перший краб, відпустивши ногу, швидко перехопив клешнею Павликову руку біля ліктя. Дуло пістолета опинилося якраз проти панцирних грудей краба. Лише на одну мить очі людини і тварини зустрілися, і зараз же клешні краба розімкнулися, його ноги підломилися, і він осів на майданчик скелі з завмираючими рухами довгих вусів. Павлик повернув дуло проти нових насідаючих ворогів. І не встигнувши наблизитись до нього, немов придавлені небаченою силою, вони покірно й тихо падали перед ним на коліна, щоб уже більше не встати. Гарячково водячи пістолетом, Павлик навіть не помітив, як звільнилася його друга нога від жахливих лещат. Він схопився і побіг на край майданчика. Там виявилася ще одна піраміда, і по ній уперто підіймалися все нові й нові ряди нападаючих. Вбивчі звукові хвилі в кілька секунд зруйнували і цю піраміду. Продовжуючи зигзагоподібно водити дулом по масі, що ворушилася внизу, на дні, Павлик другою рукою пустив мотор прожектора на максимальне число обертів. Світловий конус швидко побіг по дну навколо підніжжя скелі, і за ним, не відриваючись, рухався смертоносний звуковий промінь. Нарешті серед нападаючих полчищ з'явились перші ознаки замішання. То тут, то там при наближенні світлового променя краби кидалися в різні боки, налазячи один на одного, швидко тікаючи по спинах задніх рядів у темряву якнайдальше від убивчого променя.
Ще кілька дедалі ширших кіл описав прожектор навколо скелі, і Павлик, нарешті, побачив вкрите лише трупами дно ущелини і вдалині, в сутінках крайніх, слабих променів прожектора, останні ряди крабів, що швидко тікали…
Павлик опустив пістолет. Тремтіли руки і ноги, озноб пронизував усе тіло, вкрите потом. Павлик ледве тримався на одразу ослабілих, розм'яклих ногах. У цілковитій знемозі, майже непритомніючи, він опустився на акумуляторний ящик і заплющив очі…
— Давай же пеленги, Павлику! — почувся раптом далекий, приглушений, немов проникаючий крізь вату голос Скворешні. — Ти заснув там, чи що?