Таємниця двох океанів
Шрифт:
Регулярно, через кожні шість годин, підводний човен наближався до дна океану чи схилу хребта, його металевий борт розкривався, і на грунт виходили професор Лордкіпанідзе і океанограф Шелавін у супроводі своїх помічників — добровольців з команди підводного човна. Вони провадили різні наукові роботи: Шелавін брав зразки води і грунту, міряв температуру, вивчав силу і напрямок течій; зоолог спостерігав життя придонних і глибоководних тварин, ловив і збирав їх. Іноді всі об'єднувались і робили невеликі прогулянки по дну чи по схилах хребта, здіймаючи на своєму шляху хмари надзвичайно легкого глобигеринового мулу, який повільно — один сантиметр в тисячу років — нашаровується тут головним чином з вапнякових кістячків мікроскопічних тварин — глобигеринід, із загону форамініфер.
У
У вихідній камері показалося сім людських постатей: Лордкіпанідзе, Шелавін, Марат, Павлик, Матвєєв, Скво-решня і Горєлов. Кожний учений мав тепер серед команди своїх послідовників: Матвєєв і Скворешня захопилися питаннями океанографії і стали ретельними учнями та помічниками Шелавіна; не менш палкими поклонниками біології і зоології моря стали Марат, Павлик і, на велике здивування всіх, Горєлов.
Треба сказати, що поважний зоолог був немало здивований тією увагою до його любимої науки, яку став дедалі виразніше виявляти Горєлов. Після того як підводний човен вийшов з Саргассового моря, на першій же глибоководній станції, коли зоолог разом з Маратом і Павликом вийшли з підводного човна на придонну екскурсію, їм зустрівся Горєлов, який повертався в човен після зовнішнього огляду дюз. Горєлов коротко привітав зоолога підняттям руки і став уже на площадку, маючи намір увійти в камеру. Але, настроївши раптом свій радіотелефон на хвилю зоолога, він викликав його і найлюб'язнішим тоном попросив дозволу приєднатися до його компанії, пояснюючи, що зараз у нього багато вільного часу і він би з задоволенням взяв участь в такій цікавій науковій екскурсії.
На той час антипатія до Горєлова у прямодушного зоолога цілком установилась, і він намагався лише не виходити з рамок пристойності у відносинах до цієї людини, але відмовити Горєлову не було ніяких підстав. Скріпивши серце, зоолог погодився на його участь в екскурсії.
Приєднавшись до екскурсії і безперервно захоплюючись своєрідністю навколишнього похмурого ландшафту з різнобарвними вогниками риб, що мелькали повсюди, Горєлов ретельно шукав для зоолога нові екземпляри придонних тварин. Він видавлював стовпики зразків грунту для океанографа, жартував з Маратом і Павликом і надзвичайно порадував зоолога майстерністю, з якою впіймав зовсім новий вид медузи, яка закопується в мул при перших ознаках небезпеки і яку вже двічі випустив сам зоолог. Учений був у захопленні від цієї знахідки і палко дякував Горєлову за неї.
З цього дня Горєлов з неприхованою цікавістю і задоволенням почав брати участь в усіх підводних екскурсіях зоолога. Мало того, він взявся навіть вивчати книги з питань зоології і біології моря, кожну вільну годину проводив у біологічній лабораторії, цікавився всім, над чим працював зоолог. Останній, бачачи веселі і дружні відносини, які встановилися між Гореловим і Павликом, часом думав, чи не надто він був поквапливий у своїх висновках щодо Горєлова і його жорстокості до дітей.
«Чого не буває! — говорив собі зоолог. — Військові — тверді, прямі люди. Вони по-іншому міркують. Для них найважливіше за все інтереси справи, благополуччя підводного човна, а людина, навіть дитина, може іноді опинитися на другому плані. Така вже професія!» з зітханням зробив висновок шановний професор.
Внаслідок цього Горєлов став не тільки терпимим, але й бажаним учасником підводних екскурсій зоолога. Сьогодні, коли підводний човен зупинився, — або, як говорять гідрологи, взяв глибоководну станцію, — біля підводного хребта, порізаного тут ущелинами та проваллями, участь Горєлова в екскурсії несподівано виявилась не тільки корисною, але й рятівною.
В чудовому настрої всі готувалися до виходу з підводного човна.
— Ми зможемо довести тепер, — говорив Шелавін, радісним і схвильований, надіваючи скафандр у вихідній камері, — що й на дні океану діють руїнницькі сили! Так, так! Чи можете ви собі уявити: морське дно є царство відкладення, а не руйнування, говорив старик Зупан. Категорично стверджував. Абсолютно! На дні морському, казав він, панує вічний спокій, непорушність. Тут немає, говорив він, руху води, яка розмиває і переносить цілі гірські хребти з суші в море, на морське дно. Придонні течії не можна брати до уваги внаслідок їх повільності. Тут немає і руху атмосфери, яка вивітрює ці гірські хребти. Тут іде лише спокійний, безперервний протягом мільйонів років дощ з рештків найдрібніших рослинних і тваринних організмів, що живуть у верхніх шарах морів і океанів. І тільки цей процес відкладення характерний для морського дна, стверджував Зупан.
— Але ж по суті він правий, — зауважив зоолог, наглухо з'єднуючи електричною голкою верх важкого черевика. — Варто лише вийти на грунт, як ми зараз же переконаємося в цьому.
Ще не закінчивши своєї репліки, зоолог негайно пошкодував про неї: на обличчі Шелавіна він побачив люте заперечення.
— Так, так, так! Ми зараз вийдемо на грунт! Але в чому ми через півгодини переконаємось, дозвольте вас запитати? Ми переконаємося, що морське дно є не тільки царство відкладення, а що в ньому відбуваються і процеси руйнування! Ми вже бачили це зараз на екрані, а тепер переконаємося на власні очі. Так-с!
— Але хто ж винуватець цих процесів, якщо, справді, на дні океанів немає ні вітрів, ні річок? — запитав Горєлов, перевіряючи кисневу зарядку свого заспинного ранця, раніше ніж одягти жилет скафандра.
— Вітрів немає, але замість рік є течії, — відрізав Шелавін, зшиваючи на собі електричною голкою штани. — Питання тільки в їх силі і постійності. Дозвольте вам нагадати, товаришу Горєлов, що океанографія знає досить випадків, які дозволяють говорити про вплив глибоководних течій на рельєф морського дна.
Горєлов з комічною серйозністю вклонився, сприймаючи це нагадування, як вияв поваги до його океанографічної ерудиції, зрештою, досить сумнівної для всіх і для нього самого. Зоолог посміхнувся. Марат тихо пирснув вбік, але Шелавін, звертаючись до Горєлова, продовжував з тим самим азартом:
— Так-с! У тисяча вісімсот вісімдесят третьому році Бьюкенен у протоках між Канадськими островами, на глибинах близько двох тисяч метрів, знайшов дно, зовсім без мулу, тоді як навколо цих місць на глибинах у дві тисячі п'ятсот метрів цей мул він знаходив скрізь. Тут зустрічаються підводні провалля і круті скелі, такі самі, як і на суші. В тисяча вісімсот вісімдесят шостому році подібні спостереження були зроблені адміралом Макаровим на «Витязі» в Лаперузькій протоці. В Індійському океані, між Сешельськими островами і банкою Сайа-да-Мала, на глибинах близько тисячі семисот метрів, дно також виявилося зовсім чистим від будь-якого мулу, хоч у багатьох місцях поблизу він вкривав дно океану. Що доводять всі ці і багато інших спостережень, дозвольте вас запитати?.. Вони доводять, що в цих місцях навіть на таких глибинах діють якісь течії: не поверхневі вітрові течії, а саме приливно-відливні, діючі і вгорі і в глибині, не випадкові, а постійні, вічні…
— Пробачте, що перебиваю вас, товаришу Шелавін, — втрутився Скворешня, стоячи біля свого розкритого ранця, який висів ще на стіні камери. — На скільки годин ти зарядив киснем скафандри? — звернувся він до Матвеєва, в обов'язок якого входило стежити за всім водолазним спорядженням підводного човна.
— Як завжди, Андрію Васильовичу: на шість годин — шість патронів.
— Стиснений, значить? — Стиснений.
— Замінити! Зарядити кожний скафандр шістьма патронами рідкого кисню. Швидко!