Таємниця двох океанів
Шрифт:
Через півгодини величезний крейсер — могутня сталева фортеця, наїжившись дулами численних гармат, рушив з місця і, здіймаючи високі зеленуватосині, в пінистих мереживах вали, понісся на південний схід безмежними просторами пустинного океану.
Розділ VII
ПІСЛЯ ВИБУХУ
Океанічні течії далеко не відзначаються тією сталістю основних ознак, яка звичайно приписується їм. Залежно від тих чи інших причин їх ширина, глибина й зона поширення досить часто змінюються, так само, як і температура їх води, солоність, напрям, швидкість. Всі ці зміни викликаються різними порами року, напрямом та силою вітрів, тиском атмосфери, кількістю плавучої криги й льодяних гір, кількістю опадів і рядом інших причин, не завжди, проте, достатньо вивчених і навіть не завжди відомих.
Якщо така мінливість течій від постійних або періодичних причин
Наші знання про течії та й взагалі про фізичне життя океанів дуже незначні. Особливо недостатні вони про Тихий океан, безмежні простори якого, зрідка відвідувані кораблями, становлять для нас до цього часу майже зовсім не досліджену пустиню.
В тій області Тихого океану, біля Південного тропіка, де радянський підводний човен «Піонер» зазнав зрадницького удару, рух бокових завмираючих струменів Південної екваторіальної течії, які направляються на південний схід, вже ледве помітний. Проте не було б нічого дивного, якби в описуваний нами час який-небудь сторонній спостерігач, що володіє здібністю пронизувати поглядом величезні товщі води, помітив тут, на глибині близько ста п'ятдесяти метрів від поверхні, величезний силует, що досить швидко рухався, підхоплений течією, в протилежному, південно-західному напрямі. Очевидно, в цих місцях існувала постійна або випадково виникла внаслідок невідомих причин підводна течія, яка йшла зовсім самостійним шляхом, напереріз слабким поверхневим струменям Південної екваторіальної течії.
В першу хвилину нашому спостерігачеві з такими надзвичайними зоровими здібностями здалося б, що він бачить перед собою позбавлені життя останки гігантського, фантастичних розмірів кашалота з понівеченим, майже цілком відрубаним хвостом. Проте, придивившись уважніше, цей спостерігач повинен був би визнати свою помилку: важко уявити собі існування кашалота без пащі і в металевій шкурі. Крім того, маючи такий гострий зір, спостерігач, безперечно, мав би й не менш тонкий, досконалий слух. Уважно прислухавшись, він, напевне, уловив би звуки ударів металу об метал, тупіт людських ніг, гудіння машин, людські голоси, що доносилися зсередини цього металевого, кашалотоподібного, наче мертвого тіла…
Одним словом, «Піонер» ясно виявляв ознаки напруженого внутрішнього життя.
Вибух у камері газопровідних труб стався о четвертій годині п'ятнадцять хвилин ранку, за дві години до зміни вахти. Цей час на підводному човні вважали за нічний, і всі мешканці його, крім вахтових, як звичайно, знаходились у своїх каютах, поринувши в глибокий сон.
Вибух з неймовірною силою потряс весь підводний човен до останнього шпангоута, майже перевернув його через ніс, кормою догори. Оглушливий гуркіт наповнив усі приміщення корабля. Все в них, не закріплене наглухо, було зірване з місця і з тріском і дзвоном, в страшенному хаосі валилось на підлогу, таранило перебірки, шалено перекочуючись з боку на бік у пітьмі, що раптово настала. Стогін поранених, крики переляку, вигуки команди, металічний скрегіт кріплень, свист і виття газів, що виривалися невідомо звідки — все змішалося в загальному, нестерпному шумі. Люди вилітали з койок, ударялись об перебірки і потім, оглушені й осліплені, перекочувались по палубі, перекидалися з місця на місце, не маючи можливості звестися на ноги.
Уже в наступну після вибуху хвилину підводний човен різко випрямився, ліг горизонтально, потім з трохи піднятим догори носом, погойдуючись з борту на борт, з носа на корму і навпаки, наче отямлюючись від раптового переляку й поступово заспокоюючись, застиг на місці. Його бездоганна остійність подолала навіть таке незвичайне положення, його конструкція та матеріал витримали і це надзвичайне випробування.
Перший, носом донизу, стрибок підводного човна викинув капітана Воронцова з койки і шпурнув його крізь розгорнуту враз запону із спальні до ніжок стола, що стояв посередині кабінету, наглухо пригвинчений до підлоги. Різкий біль у лівому плечі, який він відчув, ударившись об ніжку стола, не перешкодив йому, проте, майже несвідомо вхопитися й міцно триматися за ніжку правою рукою. Це врятувало його від дальших ударів та ушкоджень, якими йому загрожувала шалена качка корабля. Тримаючись за стіл здоровою рукою, капітан звівся на ноги і, пробираючись у непроглядній темряві по хиткій палубі, серед уламків скла, серед гуркоту й стуку предметів, що ковзали й били по ногах, добрався до акумуляторної шафки. Шафки не було на місці. Тоді капітан направився до дверей й спробував їх відчинити. Але двері заїло в пазах, і вони довго не піддавалися його зусиллям. Лише напруживши всі сили, капітанові вдалося трохи відсунути їх, протиснутися у відчинену щілину й вийти в коридор. Качка була вже слабка. Палуба стала майже стійкою, але лишалась у похилому до корми положенні. У цілковитій темряві, з простягненими вперед руками, капітан кинувся до центрального поста керування й голосно заговорив:
— Товариші!.. Спокій!.. Підводний човен вирівнявся!.. Всі, хто може, на місця!.. Включайте автономні сітки!..
Далеко в коридорі спалахнула лампа. Вона освітила кілька постатей, що спускалися в люки машинного відділу.
Двері центрального поста були відчинені.
Пробравшись у куток, де мала знаходитись акумуляторна шафка, капітан полегшено зітхнув: шафка була на місці. В наступну мить спалахнуло світло, і капітан оглянувся. Центральний пост являв собою картину повної розрухи. Майже всі лампочки сигналізації були побиті. Дерев'яний табурет висів на щиті управління, зачепившись за погнутий важіль вентиляції баластних цистерн. Великий гайковий ключ, невідомо звідки взявшись, пробив запобіжне скло і стирчав в одному з контрольних приладів. Клавіатура управління і кілька вимірювальних приладів були перебиті інструментами, що вилетіли з вітрини і лежали зараз розкидані під щитом. Головний гірокомпас був понівечений. Осторонь, біля столу, без ознак життя лежав ниць лейтенант Кравцов, напівприкритий картою, що впала зі столу. З-під його голови по похилій палубі повзла тоненька цівка крові.
Одним поглядом капітан охопив усю цю жахливу картину і, помітивши на столі радіотелефонний апарат, кинувся до нього. Апарат неначебто уцілів і був в порядку. Чи ж у порядку точки приймання?
Голос капітана пролунав майже у всіх відсіках корабля:
— Слухати команду! Капітан в центральному посту! Всім, хто помітив проникнення води, доповісти мені негайно по радіосітці! На випадок пошкодження сітки повідомити особисто! Всім науковим працівникам подати допомогу потерпілим! Прізвища потерпілих повідомити через десять хвилин! Професорові Лордкіпанідзе, а якщо це неможливо — Цою з'явитися в центральний пост негайно!
Через п'ятнадцять хвилин усе, що стосувалося стану підводного човна та його екіпажу, вже було відомо капітанові.
З екіпажу корабля тяжко потерпіли: лейтенант Кравцов, водолаз Крутицький, художник Сідлер та прибиральник Щербина, що лежали вже в госпітальному відсіку в непритомному стані. Легко потерпіли, але залишаються на ногах після поданої їм першої допомоги: старший лейтенант Богров, професор Шелавін, помічник механіка Ромейко.
Безвісти пропав головний механік Горєлов. Ніхто не міг зрозуміти, куди і як він зник. А втім, турботи й хвилювання з приводу стану човна не дозволяли нікому занадто багато думати про це дивне зникнення. Всіх хвилювала доля корабля.
Вже через годину після вибуху відбулися короткі збори всього екіпажу. Капітан змалював становище: вибух газів, прониклих невідомо яким способом у газопрозідну камеру, завдав підводному човну значних руйнувань, проте жоден з його життєвих механізмів не вибув остаточно з ладу, — всі пошкодження можуть бути ліквідовані силами екіпажу. Найголовніше — це те, що «Піонер» зберіг плавучість — щоправда, з великим диферентом на корму і, згідно з показаннями уцілілого глибиноміра, тільки на певній, стоп'ятдесятиметровій глибині, не маючи можливості ні опуститися, ні піднятися. Позбувшись руху, управління, боєздатності і, нарешті, якщо можна так висловитись, оглухнувши й осліпнувши, підводний човен відносився якоюсь течією в невідомому напрямі. Всі контрольно-вимірювальні прилади, апарати зв'язку, автоматичної сигналізації й управління можна, як і пошкоджені машини, полагодити або замінити запасними. Єдина серйозна небезпека загрожує з боку ходових і рульових дюз, стан яких невідомий. Безпосередньо примикаюча до дюз газопровідна камера наповнена водою, яка почала пробиватися в кормовий електролізний відсік. Поки що не можна точно встановити, яким чином вода проникла в камеру: через пробоїну в корпусі підводного човна чи через дюзи. Також не можна бути впевненим, чи взагалі цілі дюзові кільця, чи силою вибуху вони зірвані й скинуті з човна. Про все це можна буде дізнатися, коли буде відновлено загальну або автономну сітку управління, за допомогою якої вдасться відкрити вихідну камеру й зробити зовнішній огляд кормової частини корабля.
— Усьому екіпажеві, — закінчив своє повідомлення капітан, — потрібно негайно взятися за упорядкування всіх відсіків підводного човна, за ремонт машин, лагодження й заміну приладів та апаратів. Усі повинні пам'ятати, що мова йде не тільки про врятування човна, а й про те, що він зобов'язаний бути на своєму посту у Владивостоці точно у визначений урядом строк. На нас чекає величезна робота, але якщо дюзи, в якому б то не було вигляді, залишилися ще на підводному човні, він повинен бути й буде двадцять третього серпня у Владивостоці!