Таємниця одного дiаманта
Шрифт:
Хлопчик зазирав лише на самiсiнький край цього привiлейованого торжища.
Тут скупчилися, стулилися найменшi лавки, може, трохи бiльшi за собачу буду в добрiм маєтку. В затiнку лавок, пiдiбгавши ноги по-шевськи, сидiли продавцi дрiбних порцiй перцю, гвоздики, шафрану, ладану, гумiарабiку, смоли камфорного дерева. I вiдмiряли наперстками свiй дорогоцiнний крам, бо приймали за нього плату в ясних золотих динарах та повномiрних старих дирхемах. «Чорнi» дирхеми новiтнiх часiв та фалси тут не ходили!
До заможнiших крамниць треба було йти вглиб вулицi. Крiм базарних наглядачiв, слуги й прикажчики пильнували, щоб не тiльки обiдранi дорослi, але й бiдна малеча не проникала в глибину славетного базару.
Так i Алi нi разу не побував там i зблизька не бачив найбагатших крамниць.
На самiм початку кварталу збиралися люди бувалi.
Там стояла знаменита харчевня Омара Кривого. Тут завжди товклася сила-силенна подорожнiх.
Якось малий Алi почув вiд приявних, що Кривий Омар любить живу рибку-маринку. Тому малий ловив маринок в заплавi бiля млина i не вбивав їх, а кидав до старого глека з холодною водою. Приносив глек до харчевнi Кривого Омара i стояв десь пiд стiною за стовпом. Тихо стояв, слухаючи розповiдi бувальцiв. Стояв так довго, поки його не помiчав одноокий господар Омар. Тодi доводилось, спродавши рибу, зразу ж iти геть.
Отут, саме в цьому мiсцi, хлопчик почув усi тi iсторiї, якi назавжди вкарбувалися в його душу. Тут вiн почув, що на предалекому островi Сулавесi, а вiн аж за казковою Iндiєю та чарiвним островом Цейлоном, де в кожнiй калюжi можна знайти червоний лал або небесно-синiй сапфiр, так там у великiй кiлькостi водиться мерзенне i жахливе сотворiння – рогата свиня завбiльшки з добру телицю! Щетина в рогатої свинi завтовшки з голку дикобраза! Розповiдали ще купцi та їхнi слуги й прикажчики, що зi своїми хазяями мандрували до Басри, а то навiть i далi, розповiдали, нiби водяться на островах за Сулавесi летючi крокодили-дракони. Є також птах Рух на пiвденнiм островi Мадагаскарi, неймовiрної величини, що може пiдняти i слона в повiтря i на кожний свiй пазур настромити по буйволу! Тими буйволами й годує своїх пташенят. Бувальцi моряки, присягаючись Аллахом, розповiдали – нiби велетенська риба-кашалот вночi пiдстерiгає кораблi бiля острова Сокотри i бiля Занзiбару та ковтає їх. Тому мореплавцi в морi-океанi не пливуть вночi, а лише вдень i весь час намагаються триматись бiля берега, щоб було де командi заночувати. Розповiдали про водянi острови на схiд вiд Сулавесi – нiби за межею можливого є водянi гори, що складаються з солодкої води. Прозорi, мов скло, гори височать, аж до хмар, а навколо солона-пресолона i темна вода моря-океану. На водяних островах ростуть водянi пальми, дозрiває, водяний рис i мешкають водянi люди, що проходять з одного боку острова на другий, пiрнаючи крiзь солодку воду. Тому ще нiколи не вдавалося їх нi вловити, нi завоювати!
Не переказати, скiльки iсторiй вiн, малий син смiттяра, почув, продаючи рибу Кривому Омару. А ще скiльки почув вiд оповiдачiв на березi Тiгру, бiля старого водяного млина, в подвiр'ї їхньої вуличної мечетi. Особливо ж багато розмов точилося тут, на торжищi, про небезпечний шлях до островiв, де виростала i дозрiвала найдорожча, найулюбленiша приправа – чорний перець.
Минав час, i пiдростав Алi, вбивався в силу. Тiльки лишався страшенно худющий. Але головою його, як iз самого малечку, володiли дивнi i, безперечно, правдивi оповiдi про країни далекi.
Та й своє рiдне мiсто його цiкавило все бiльше й бiльше. Не гiрше знаменитих багдадських злодiїв i пройдисвiтiв вiн знав, як проникнути з одного кварталу в закапелки iншого, де продають найдешевшi оладки, i в якого купця найкрасивiшi жiнки та рабинi, з якого кварталу найшвидше можна потрапити на той чи iнший мiст. I хто з християн торгує найкращим, а хто найгiршим вином. Де збираються запеклi гравцi в костi, а де гравцi в нарди, де втiшаються шахами. А де потаємнi мiсця зустрiчей любителiв дiвчат i чужих жiнок. Де можна купити найкраще пальмове вино i кому можна добре продати сушенi кiнськi кiзяки.
Знав, що рибу найкраще ловити бiля величезних плавучих млинiв. Йому були вiдомi в обличчя найвправнiшi мiрошники i найчеснiшi торговцi басрiйськими фiнiками. Дорослi, однi жартома, а другi дуже поважно, свiдчили, що цi фiнiки посилюють чоловiчу силу.
Знав, у якому заїздi-ханi збираються досвiдченi мандрiвцi, а де перехожi оповiдачi казок та чудесних iсторiй. Або прочани, що намагалися обiйти якомога бiльше мусульманських святинь i славетних мiст. То були прочани з далекого-предалекого Кандагара, iз славного Герата, iз снiжних гiр Ельбурсу, де жахливi вбивцi-асасiни 12 побудували свої неприступнi фортецi.
Алi такого наслухався i стiльки запам'ятав рiзних iсторiй про дива рiзних країн, що напам'ять мiг переповiсти бiльше цiкавого, нiж було записано в багатьох арабських збiрниках казок та подорожнiх iсторiй. Але вiн нiкому й нiчого не розповiдав, а лише запам'ятовував i запам'ятовував.
I чим далi, тим бiльше якийсь неспокiй почав охоплювати його душу. Наповнював його прехудюще, але мiцне тiло. Поки вiн не зрозумiв раптом – той неспокiй, та тривога – то поклик до великих мандрiв i чудесних пригод!
Отож одного разу вiн прийшов з рiчки i, подавши батьковi багатий полов, сказав:
– Завтра вранцi рушає велика сафiна 13 з мосульськими товарами. На нiй також пливуть до Басри купцi, що мають свої лавки та кораблi у славному мiстi. Я хочу пiти з ними у плавання i побачити всi дива свiту.
– Бiдний мiй хлопчику! Iди! Я тебе не тримаю – може, хоч тобi посмiхнеться доля! Досить з мене мiтли та кiзякiв! Я все життя дивлюся лише пiд ноги! Може, ти побачиш бiльше, нiж смiття на базарах!
Старий сiв, заплакав, а малому Алi було дуже шкода свого батька, такого старого, як тодi йому здавалось, i геть невезучого.
Щоб якось втiшити i розважити батька, сказав:
– Тату, якщо я стану знаменитим мандрiвником, я тобi привезу в дарунок роботящу й слухняну рабиню. Нехай вона тобi буде за добру жiнку!
Але цi слова ще бiльше роз'ятрили душу смiттяра, i вiн проплакав усю нiч.
Алi ж досить швидко заснув, так i не вирiшивши, чи сказати про одне темне дiло, чи змовчати. Та все ж вранцi, коли побачив, що в батька сльози висохли, лише навколо очей чорнi кола, сказав:
– Тату, присягаюсь Аллахом, я не вигадав, а це менi сказав Юсуф-Дiвчинка, що служить в шинку бiля Зеленої брами…
– Той, що став на путь грiха i ганьби?! – розсердився батько. Зневажав вiн i боявся содомiтiв.
– Так! Вiн сказав менi, що всi отi гравцi в костi, i Верблюд, i Тариф, i Куввас, вони з тобою грають фальшивими кiстками. Бо ти недобачаєш. Як п'явки, вони з тебе всi монети виточують!!!
– Менi часом здавалося, що мене дурять… – похнюпився Хасан i ледь чутно говорив. – Та як же я мiг повiрити, що це роблять мої друзi, такi ж бiднi, як i я? А як же тепер?..