Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
Зненацька Тед рвучко повернувся від Джейка до Роланда.
— А тепер погляньте туди, — сказав він.
— Ого! — вигукнув Едді. — Що за чорт!
Сюзанну побачене здивувало й розвеселило водночас. Те, на що показував Тед, нагадало їй біблійну сагу режисера Сесіла Б. Демілля «Десять заповідей», а надто той епізод, де Червоне море, що розійшлося за велінням Мойсея, підозріло нагадувало желе, а голос Бога, що лунав з неопалимої купини, дуже вже скидався на голос актора Чарлза Лафтона. І все ж, то було дивовижно. Тобто по-голлівудському спецефектно і видовищно.
У них на очах товстелезний сніп сонячного світла спускався з отвору в низько навислих хмарах. Він, мов прожектор, прорізав моторошно темне повітря і освітлював поселення, що розташовувалося десь за шість миль від станції «Край Грому». «Миль зо шість» — от і все, що можна
— Дінкі, наш бінокль у…
— Нижній печері?
— Ні, коли ми були тут востаннє, я переніс його в горішню, — у тоні Теда вчувалося безмежне терпіння. — Він на купі ящиків біля самого входу. Принеси його, будь ласка.
Цієї розмови Едді не помітив узагалі, так його зачарував (і потішив) той широкий сніп сонця, що осявав зелений і радісний шмат землі, настільки нереальний у цій похмурій безплідній пустелі, як… ну, напевно, так само нереальним здавався Сентрал-парк туристам з Середнього Заходу, що вперше приїжджали до Нью-Йорка.
Там він бачив будівлі, що нагадували гуртожитки коледжу — нормальні гуртожитки, — та інші споруди, схожі на старі комфортабельні особняки, перед якими розкинулися широкі зелені моріжки. На дальньому боці ділянки, освітлюваної сонячним променем, була начебто вулиця, обабіч якої тяглися ряди крамниць. Ідеальна маленька Мейн-стрит Америки, [40] за винятком одного: обидва її кінці виходили в темну кам’янисту пустелю. Ще Едді роздивився там чотири кам’яні вежі, порослі приємним оку зеленим плющем. Ні, не чотири, шість. П’ята і шоста крилися в тіні гарних старих в’язів. В’язи в пустелі, ото дивовижа!
40
Таку назву мають головні вулиці більшості містечок і сіл Америки.
Повернувся з біноклем Дінкі і простягнув його Роландові, але той похитав головою.
— Не ображайся на нього, — сказав Едді. — Його очі… скажімо так, це щось із чимось. А от я не відмовлюся глянути в бінокль.
— Я теж, — кивнула Сюзанна.
Едді простягнув їй бінокля.
— Дами вперед.
— Та ну, я потім…
— Припиніть! — мало не загарчав на них Тед. — Наш час спливає, а ризик росте. Не гайте першого і не збільшуйте нам другого, прошу вас.
Сюзанну це зачепило, але вона втрималася від того, щоб сказати щось різке у відповідь. Натомість мовчки взяла бінокль, піднесла до очей і відрегулювала. Побачене лише посилило її відчуття, що то маленьке університетське містечко, до якого прилягало мальовниче село. «Закладаюся, що студенти й селяни живуть мирно, — подумала вона. — Містечко в’язів та університет Руйначів разом, як арахісове масло і желе, Еббот і Костелло [41] , рука й рукавичка». Коли в «Сетедей Івнінг Пост» друкували Рея Бредбері, вона завжди розгортала ту сторінку першою, бо обожнювала Бредбері. А те, що вона бачила зараз у бінокль, нагадало їй Ґрінтаун, ідеальне вигадане містечко Бредбері, що розташовувалося в Іллінойсі. Там дорослі сиділи на своїх ґанках у кріслах-гойдалках, попиваючи лимонад, а діти грали в квача з ліхтариками у літніх вечірніх сутінках, що їх коли-не-коли розсікали світлячки. А університетське містечко? Там не пиячили, а якщо й пиячили, то в межах пристойності. Жодного «драпу», коліс і рок-н-ролу. Там дівчатка цілували своїх хлопців на добраніч палко і цнотливо та радо бігли назад у гуртожиток, щоб доглядальниця не подумала про них чогось поганого. Місце, де цілий день світило сонце, по радіо співали Перрі Комо [42] й сестри Ендрюс [43] , і ніхто з мешканців навіть не підозрював, що живуть вони в зруйнованому світі, який зрушив з місця.
41
Відомий американський комедійний дует. Бад Еббот (1895–1974) і Jly Костелло (1908–1959) почали зніматися в кіно в 1930-х роках, багато виступали на радіо й телебаченні в 1940—1950-х роках. Їхня програма «Еббот і Костелло» — одна з найпопулярніших
42
Перрі Комо (1912–2001) — легендарний американський співак і телезірка 1940—1950-х pp., що здобув велику популярність завдяки своєму м’якому баритону.
43
Американське вокальне тріо, що складалося з трьох сестер: Лаверн Софі Ендрюс (1911–1967), Максин Анджеліни Ендрюс (1916–1996) та Патриції Марі Ендрюс (1918).
«Хоча ні, — холодно подумала Сюзанна, — дехто здогадується. Саме тому ці троє прийшли нас зустріти».
— Це Девар-Тої, — рівним тоном сказав Роланд, і то було не питання.
— Ага, — кивнув Дінкі. — Старий добрий Девар-Тої. — Він підійшов до Роланда і показав на велику білу споруду біля гуртожитків. — Бачите? То Дім розбитих сердець, там живуть кан-тої. Тед називає їх ницими. Це покручі тахінів і людей. А вони самі називають це місце не Девар-Тої, а Алгул Сьєнто, що означає…
— Блакитний рай, — закінчив за нього Роланд, і Джейк зрозумів, звідки назва: усі будівлі, крім кам’яних вежиць, мали покрівлю з блакитної черепиці. Не Нарнія, а Блакитний Рай, де купка люду займалася підготовкою кінця світу.
Кінця всіх світів.
— На вигляд — найприємніша місцина з усіх можливих, принаймні з часів падіння Внутрішнього світу. Правда ж? — спитав Тед.
— Непогано, так, ага, — погодився Едді. У голові роїлося щонайменше тисяча запитань, і він здогадувався, що у Сьюз із Джейком на двох теж не менше тисячі набереться. Проте зараз був не час їх ставити. Він не зводив погляду з дивовижної маленької оази площею десь із сотню акрів. [44] Єдина залита сонцем зелена пляма на весь Край Грому. Єдина приємна місцина. А чом би й ні? Усе найліпше тільки для наших друзів Руйначів.
44
1 акр = 0,4 га, 4047 кв. м.
Але не втримався — одне питання таки вирвалося.
— Теде, чому Багряний Король хоче зруйнувати Вежу? Ви знаєте?
Тед зиркнув на нього, як здалося Едді, доволі прохолодним, якщо не відверто крижаним поглядом. Але одразу ж на зміну тому погляду прийшла усмішка і його обличчя засяяло, а очі перестали до моторошності уважно їх вивчати, що саме по собі теж було непогано.
— Він божевільний, — відповів Тед. — Причинний. Геть схибнутий. А хіба я вам не казав? — І перш ніж Едді встиг відповісти: — Так, місцинка гарна. Називайте як хочте:
Девар-Тої, Велика Тюрма чи Алгул Сьєнто, — на вигляд дуже привабливе місце. І не лише на вигляд.
— Помешкання з усіма вигодами, — кивнув Дінкі. Навіть Стенлі дивився вниз на осяяне сонцем містечко, і на його обличчі читалося легке прагнення туди потрапити.
— Харчі там найкращі, — вів далі Тед, — і двічі на тиждень у кінотеатрі «Перлина» показують два нові фільми. А як не хочете в кіно, можна взяти напрокат якісь дівідюки.
— А це що таке? — зачудовано спитав Едді, та одразу ж схаменувся: — Не зважайте. Розказуйте далі.
Тед пересмикнув плечима, мовби говорячи: «Та наче все».
— Абсолютно космічний секс, — докинув Дінкі. — Із симуляторами, звісно, але від цього не менш неймовірний. Я робив це з Мерилін Монро і Ніколь Кідман, з обома за один тиждень. — Він промовив це з якоюсь тривожною гордістю. — Якби я захотів, то міг би їх усіх мати одночасно. Те, що вони несправжні, можна було сказати, лише коли на них дихнеш. Тоді та частина, на яку ти дмухнув… наче зникає. Це неприємно.
— Бухло? Наркота? — спитав Едді.
— Випивка в обмежених кількостях, — відповів Тед. — Якщо вас, наприклад, цікавить енологія, то щоразу під час їди ви смакуватимете дивовижні відчуття.
— А що таке енологія? — спитав Джейк.
— Наука про вина для снобів, котику, — пояснила йому Сюзанна.
— Якщо ви потрапляєте до Блакитного Раю, маючи якусь залежність, — провадив Дінкі, — вас від неї позбавлять. По-доброму. Один чи двоє хлопців виявилися особливо твердими горішками в цьому сенсі… — Його погляд на мить зустрівся з Тедовим. Той знизав плечима й кивнув. — Вони просто зникли.