Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
— Насправді ниці люди більше не набирають Руйначів, — сказав Тед. — Для завершення своєї роботи їм вистачить і тих, що вже є.
— Скільки їх? — спитав Роланд.
— Близько трьохсот, — відповів Дінкі.
— Триста сім, — уточнив Тед. — Ми розквартировані в п’яти гуртожитках, хоча це не зовсім відповідне слово. У нас є власні помешкання, й контактувати з колегами-Руйначами ми можемо рівно стільки, скільки забажаємо.
— І ви розумієте, що ви робите? — спитала Сюзанна.
— Так. Хоча більшість не надто багато про це думає.
— Не розумію, чому вони не піднімуть повстання.
— Яке ваше «коли», мем? — спитав у неї Дінкі.
— Моє… — Та потім вона зрозуміла, про що йому йдеться. — Тисяча дев’ятсот шістдесят четвертий.
Він зітхнув і похитав головою.
— Тоді ви нічого не знаєте про Джима Джонса і його «Народний храм». Легше було б пояснити, якби ви знали. Цей проповідник Ісуса з Сан-Франциско заснував у Гаяні поселення для своєї релігійної секти, і там близько тисячі людей наклали на себе руки. Вони пили отруєний «кул-ейд» [45] , а він стояв на ґанку і через мегафон розповідав їм історії про свою матір.
45
Фруктовий напій у порошку.
Сюзанна дивилася на нього нажаханими очима, в яких читалася недовіра: Тед же ледь приховував нетерплячку. Втім, напевно, в цій розповіді він вбачав щось важливе, бо мовчанки своєї не порушував.
— Майже тисяча, — повторив Дінкі. — Бо вони були розгублені й самотні, і думали, що Джим Джонс — їхній друг. Тому що — вдумайтеся — їм нікуди й ні до кого було повертатися. Тут те саме. Якби Руйначі об’єдналися, вони могли б своєю ментальною кувалдою засандалити Прентиса й Горностая, і всіх тахінів разом з кан-тої аж до сусідньої галактики. Натомість є лише я, Стенлі й кумир усіх, Суперруйнач, незрівнянний містер Теодор Бротіґен з Мілфорда, штат Коннектикут. Випуск Гарварду тисяча дев’ятсот двадцятого року, драмгурток, дискусійний клуб, редактор газети «Крімзон» і — авжеж! — член товариства «Фі-Бета-Гівнюків» [46] .
46
Гра слів: Phi Beta Kapper — член наукового товариства «Фі-Бета-Каппа», Phi Beta Crapper — дослівно «Фі-Бета-Гівнюк».
— Ми можемо довіряти вам трьом? — запитав Роланд. Питання прозвучало оманливо недбалим тоном, мало не побіжно.
— У вас нема вибору, — сказав Тед. — Нікого іншого у вас нема. І в нас теж.
— Якби ми були на їхньому боці, — додав Дінкі, — думаєте, нам не було б що взути, крім мокасинів, зроблених з довбаних гумових шин? У Блакитному Раю тобі дають усе, крім елементарних речей. Зазвичай ти про них не думаєш, але… ну, скажімо, так: якщо в тебе на ногах лише алгулсьєнтівські капці, злиняти стає набагато важче.
— І все одно мені насилу віриться, — сказав Джейк. — Тобто в те, що всі ці люди спільними зусиллями нищать Промінь. Не ображайтесь, але…
Дінкі повернувся до Джейка. Його руки стислися в кулаки, губи зійшлися в розлюченій посмішці. І одразу ж Юк зайняв позицію перед хлопцем. Він тихо гарчав і шкірив зуби. Але Дінкі його не помітив, а може, не звернув уваги.
— Невже? А знаєш що, малий? Я таки образився. Мене, бляха, ти образив. Ти хоч знаєш, як це: жити вічним вигнанцем, коли з тебе весь час збиткуються, завжди бути, як та Керрі на випускному?
— Як хто? — збентежено перепитав Едді, але Дінкі вже так розлютився, що не звернув уваги.
— Там є люди, які не можуть ходити або розмовляти. В одної дівчини нема рук. Ще в кількох гідроцефалія, тобто голови в них, бляха, завбільшки зі штат Нью-Джерсі! — Він відставив руки від своєї голови на два фути в обидва боки, і вони всі подумали, що це явне перебільшення. Та згодом дізнаються, що це не так. — Ось наш бідолаха Стенлі — він один з тих, хто не може говорити.
Роланд глянув на Стенлі — блідого, з порослим щетиною обличчям і густими темними кучерями на голові. На вустах стрільця з’явилася слабка подоба усмішки.
— Я гадаю, він може говорити, — сказав Роланд. — Стенлі, чи ти носиш ім’я свого батька? Думаю, так.
Стенлі опустив голову, і кров шугонула йому в обличчя. Проте він усміхався. Та водночас знову розплакався. «Що, в біса, тут відбувається?» — не міг збагнути Едді.
Тед, очевидячки, теж нічого не розумів.
— Сей Дескейн, чи можу я запитати…
— Ні, ні, перепрошую, — мовив Роланд. — Ваш час спливає, так ви сказали, й ми всі це відчуваємо. А чи знають Руйначі, що їм дають їсти? Чим їх годують, аби збільшити їхню силу?
Тед рвучко сів на камінь і подивився вниз на плетиво колій.
— Це якось пов’язано з тими дітлахами, яких вони перевозять через станцію, так?
— Так.
— Вони не знають, і я теж, — так само важким тоном промовив Тед. — Насправді ні. За добу нам згодовують десятки пігулок. Уранці, опівдні й увечері. Деякі — то вітаміни. Деякі призначені для того, щоб ми були слухняні, я в цьому не сумніваюся. Мені пощастило очистити від них свій організм, а також організми Дінкі й Стенлі. Та тільки… щоб таке очищення подіяло, стрільцю, людина має сама цього прагнути. Розумієте?
Роланд кивнув.
— Я вже давно підозрював, що нам дають ще якісь… ну не знаю… підсилювачі роботи мозку… але пігулок так багато, що годі визначити, які з них які. Що саме робить нас людожерами чи вампірами, чи тими й тими водночас. — Він замовк, дивлячись на неймовірний промінь світла. Потім простягнув руки в обидва боки. Дінкі взявся за одну, Стенлі — за другу.
— Дивіться, — сказав Дінкі. — Вам сподобається.
Тед заплющив очі. Інші двоє наслідували його приклад. Якусь мить не відбувалося нічого, лише троє чоловіків стояли обличчям до темної пустелі й променя Сесіла Б. Демілля… стояли й дивилися, Роланд знав напевне. Навіть із заплющеними очима.
Промінь блимнув і згас. На дванадцять секунд Девар-Тої поринув у темряву, як і пустеля навкруги та схили Стік-Тете. Дінкі хрипко (та не без утіхи) зітхнув і зробив крок назад, відокремлюючись од Теда. Ще мить — і Тед відпустив руку Стенлі та повернувся до Роланда.
— То ви зробили? — спитав стрілець.
— Ми втрьох, разом, — відказав Тед. — Але найбільше — Стенлі. Він надзвичайно потужний передавач. Одна з небагатьох речей, які здатні налякати Прентиса, ницих людей і тахінів, — це втрата штучного світла. А це трапляється дедалі частіше, і не завше через наше втручання в роботу машинерії. Просто самі машини… — Він знизав плечима. — Непридатніють.