Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
А тим часом Дінкі мав завдання. Чеканню край. Він підвівся, не звертаючи уваги на книжку кросвордів, що впала на турецький килим, і спрямував силу думки на Руйначів, які зібралися в кімнаті. Зробити це було неважко: з Тедовою допомогою він дотепер тренувався в цьому щодня. А якщо це подіє? Якщо Руйначі прочитають цю думку і передадуть ланцюжком далі, надаючи пропозиції Дінкі силу команди? Що ж, тоді вона лише зміцніє. Вона стане домінантою в новому образі доброго розуму.
Принаймні була така надія.
(НАРОД ПОЖЕЖА В БУДІВЛІ ПОЖЕЖА)
Неначе на підтвердження, десь щось вибухнуло і з вентиляційних панелей став просочуватися димок. Руйначі роззиралися навколо круглими очима, деякі вже зводилися на ноги.
І Дінкі передав:
(НЕ ХВИЛЮЙТЕСЯ НЕ ПАНІКУЙТЕ УСЕ ДОБРЕ ПІДНІМАЙТЕСЯ)
Він показав їм подумки ідеально чітке, відпрацьоване зображення північних сходів і додав до нього образ вервечки Руйначів. Руйначі, що підіймалися північними сходами. Руйначі, що перетинали кухню. Тріскотнява вогню, запах диму, але все це йшло з західного крила, де були спальні охоронців. І чи міг хто-небудь засумніватися у правдивості цієї телепатичної трансляції? Чи почали б з’ясовувати, хто її передає і навіщо? Тільки не зараз. Зараз вони були просто налякані. Зараз вони хотіли, щоб хтось сказав їм, що робити, і цей хтось був Дінкі Ерншо.
(ПІВНІЧНІ СХОДИ ПІДІЙМАЙТЕСЯ ПІВНІЧНИМИ СХОДАМИ І ВИХОДЬТЕ НА МОРІЖОК)
Подіяло. Вони пішли. Як вівці за бараном чи кобили за жеребцем. Деякі вже розібрали дві головні ідеї
(БЕЗ ПАНІКИ БЕЗ ПАНІКИ)
(ПІВНІЧНІ СХОДИ ПІВНІЧНІ СХОДИ)
і передавали їх далі. А ще краще було те, що Дінкі почув ці думки й згори — від кан-тої й тахінів, що спостерігали з балконів.
Ніхто не побіг і не запанікував, але вихід північними сходами почався.
Сюзанна сиділа на своєму «ПТС» і визирала з вікна сараю, вже не переймаючись тим, що її можуть помітити. Завивали щонайменше три детектори диму, ще гучніше ухкала пожежна сигналізація — Сюзанна була певна, що спрацювала вона в Дамлі-Гаузі. Немовби у відповідь, з Плезантвіля донеслися пронизливі електронні гудки, до яких долучилося калатання дзвонів.
Оскільки все це відбувалося на півдні, не дивно, що жінка на півночі Девар-Тої бачила лише спини трьох охоронців у порослих плющем сторожових вежах. Троє здавалися мізерною кількістю, але то було лише п’ять відсотків від загалу. Сякий-такий початок.
Сюзанна подивилася в приціл на одного з них і подумки проказала молитву. Боже, допоможи прицілитися… і не схибити.
Скоро.
Це станеться скоро.
Фінлі ухопив начальника за лікоть, але Пімлі скинув його руку і знову рушив у бік будинку, не вірячи власним очам: з усіх вікон на лівій стіні валив дим.
— Бос! — закричав Фінлі й знову вхопив начальника за руку. — Бос, за будинок не хвилюйтесь! Руйначі — от про кого нам слід потурбуватися! Руйначі!
Те, на що не спромоглися слова, зробило лячне виття пожежної сигналізації Дамлі-Гауза: воно пробилося до свідомості Пімлі, але це зробило. Він повернувся в той бік і на мить зустрівся поглядом з маленькими пташиними очицями Джеклі. У них він не побачив нічого, крім паніки, яка, хоч як це не дивно, самого Пімлі привела в стан рівноваги. Звідусіль лунали завивання сирен і гудків. І серед них чітко виділявся один пульсуючий сигнал, якого він ніколи в житті не чув. Він долинав з боку Плезантвіля?
— Ходімо, бос! — ледве не благав Фінлі О’Теґо. — Треба перевірити, чи все гаразд із Руйначами…
— Дим! — закричав Джеклі й забив темними (і ні до чого не придатними) крильми. — Дим у Дамлі-Гаузі, дим у Феверелі!
Пімлі проігнорував його. Він витяг з кобури «миротворця», на мить подумавши, що за лихе передчуття змусило його взяти сьогодні зброю. Цього він не знав, але був радий, що револьвер приємно обтяжує руку. За спиною в нього голосили Тасса й Таммі, та на цю парочку він теж не звертав уваги. Серце ледь не вискакувало з грудей, але він знову був спокійний. Фінлі мав рацію. Найважливішими зараз були Руйначі. Слід подбати про те, щоб не втратити третину навчених екстрасенсів у пожежі від несправної проводки чи непродуманої диверсії. Він кивнув до шефа служби безпеки, й вони побігли до Дамлі-Гауза, а слідом з пронизливими вересками, лопочучи крильми, неначе втікач з якогось мультфільму «Ворнер Бразерс», мчав Джеклі. Десь угорі горлав Гескі. А потім Пімлі О’Нью-Джерсі почув звук, від якого холод пронизав його до кісток, швидке чу-чу-чу. Постріли! Якщо якийсь клоун відкрив стрільбу по його Руйначах, то бачать боги, голова цього клоуна вже ввечері теліпатиметься на палі. Те, що об’єктом нападу стали не Руйначі, а охоронці, ще не спало на думку ні йому, ні хитрішому Фінлі. Забагато подій відбувалося, і відбувалося надто швидко.
На південному краю поселення Девар від синкопованого звуку сирен мало не лускалися барабанні перетинки.
— Господи, — сказав Едді й не почув себе.
Охоронці в південних вежах стояли спинами до них і дивилися на північ. Диму Едді ще не бачив. Можливо, охоронцям з їхніх високих оглядових пунктів було видно краще.
Роланд узяв Джейка за плече і жестом показав на товарний вагон «СОО Лайн». Джейк кивнув і проліз під вагоном. За ним хвостиком подався Юк. Роланд виставив обидві долоні вперед, наказуючи Едді залишатися на місці, й поліз слідом. На протилежному боці хлопчик і стрілець випросталися, стали пліч-о-пліч. Вартовим було б дуже добре їх видно, якби їхню увагу не відвернули детектори диму й пожежна сигналізація в поселенні.
Зненацька фасад будівлі «Плезантвільської компанії металовиробів» опустився в землю. З гаража, який за ним ховався, вилетіла роботокерована пожежна машина, уся яскраво-червона, блискуча, з хромованими деталями. Посередині видовженого корпусу пульсував ряд червоних лампочок, і голос із гучномовця кричав: «ЗВІЛЬНІТЬ ПРОЇЗД! ЇДЕ КОМАНДА ПОЖЕЖНОГО РЕАГУВАННЯ „БРАВО“! ЗВІЛЬНІТЬ ПРОЇЗД! ДОРОГУ КОМАНДІ ПОЖЕЖНОГО РЕАГУВАННЯ!»
У цій частині Девару не повинні були пролунати постріли. Поки що не повинні. Налякані мешканці Алгул Сьєнто мали вважати, що південний бік поселення безпечний: не хвилюйтеся, ось вам прихисток від сьогоднішнього несподіваного дощу з лайна.
Стрілець витяг Орізу з Джейкового запасу і кивнув, щоб хлопчик теж узяв собі тарілку. Потім показав на охоронця на вежі праворуч і знову на Джейка. Той кивнув, зайняв позицію готовності й чекав од Роланда відмашки.
«Щойно почуєш сирену, яка сигналізує про початок нової зміни, — інструктував її Роланд, — починай. Завдай якомога більше шкоди, але, заради твого батька, не дозволяй їм зрозуміти, що вони мають справу лише з однією людиною!»