Темна вода
Шрифт:
— Ви, бачу, знаєте досить багато подробиць, яких цивільній людині не положено знати.
— Цілком справедливе зауваження. Але почалися якісь дивні розмови про прокляте місце. Люди почали боятися. На черговий заїзд багато хто відмовився, довелося повертати гроші. Мені доповіли, що люди навіть у воду заходять із острахом.
— А чого ж страшного на пляжі? Ніхто не тоне наче за дивних обставин...
— Ось-ось, тепер почнемо про дивні обставини. Тільки спочатку я коротеньку історію розкажу. Один мій приятель-бізнесмен купив собі невеличкий старий готель у Криму. Відремонтував, зробив там майже Європу, ціни поставив максимально помірні. Почали до нього люди з грішми приїздити, серед них — банкіри, народні депутати, артисти. В тому числі — російські „зірки”. Рік він так протримався, а потім наче хто поробив: почалися крадіжки в номерах, постояльці їжею з готельного ресторанчику
— А тепер як? — чомусь вирвалося в Мельника.
— Нічого. Попиячив із місяць, полежав у приватній наркологічній клініці, вийшов із запою, почав усе спочатку. І згодом дізнався: покоївка і той хлопець із кухні працювали на замовлення того, кому він готель продав. Він тоді навіть не задумався, як це так швидко покупець намалювався. За незручності, пов’язані з тюрмою, замовник заплатив їм пристойну компенсацію. Адвокат, до речі, так само його людина. Дуже хотілося вигідний бізнес до рук прибрати. Тепер готельчик квітне. Ті ж самі злочинці там працюють, причому — дуже сумлінно.
Мельник роздушив у попільничці недопалок. Все почуте від цього моменту потроху починало його цікавити. Правда ,він досі не розумів, для чого Заруба запросив саме його, але деякі висновки вже народилися в голові.
— Ви підозрюєте, що хтось хоче так само зашкодити розвитку вашого перспективного бізнесу, через те лякає відпочиваючих, місцевих жителів і навіть вбиває рибалок?
— Десь так воно виглядає.
— Теоретично, з великою натяжкою, я можу це припустити. Тільки всі чотири трупи — не кримінальні. Без ознак насильницької смерті. І жодної кримінальної справи, як ви кажете, не заведено.
— Правильно, — кивнув Заруба. — Але раз я вкладаю грубі гроші в розвиток перспективної, як на мене, справи, я можу витратитися і на організацію безпеки власного бізнесу. Не буду казати, що скільки коштує. Просто в мене є певні зв’язки в високих київських кабінетах, які в купі з фінансовими затратами допомогли мені вирішити деякі питання. А саме — домігся ексгумації всіх чотирьох трупів, отримав дозвіл на розтин та замовив ряд інших експертиз, які проводяться у випадку, коли кримінал явний. Причому все це робили в Києві на висококласному дорогому обладнанні кращі криміналісти.
— Широко у вас усе поставлено.
— А як же! Я хочу знати, з чим я маю справу і чого мені боятися в найближчому майбутньому. До речі, жодному з чотирьох розтин не робили на прохання рідних. До того ж поховані всі відносно недавно. Тому вміст шлунку кожного можна було досить дбайливо дослідити.
— Що ви хотіли дізнатися?
— Кожен із них наковтався води. Мені цікаво, де саме це з ними сталося. Власне, я мусив визначити з максимальною точністю, де саме на берегах Десни знаходиться оте саме прокляте місце, на якому рибалок чекає неминуча смерть.
— Ви так красиво говорите, прямо як у кіно чи книжках.
— Дякую. Іноді мене справді заносить. Колись я хотів стати артистом, навіть ходив у драмгурток. Тільки часи потім настали не мистецькі. Перебудова, Горбачов, розвал Союзу, бардак, гроші знецінювалися. Мистецтвом не заробиш.
— Ви збиралися на цьому заробляти? — брови Мельника стрибнули вгору.
— А, — Заруба махнув рукою. — Кажу ж — молодий та дурний був. Усі ми колись такими були. Правда, дехто виріс, а з дурістю не попрощався. Колись іншим разом про це поговоримо. Я вже майже наближаюся до суті, — він на мить замовк, збираючись із думками. — Значить, ось які я отримав результати. Перше: в кожного з потерпілих шиї помічені сліди, так ніби їх душили за горло. При цьому висновок експертів — чоловіки одночасно захлиналися водою і при цьому задихалися від механічної асфіксії. Їх усіх тримали під водою за шию доти, доки вода остаточно не наповнить їхні легені. Навіть якби місцева міліція щось запідозрила, все одно до подібних висновків вона б не дійшла. Умов для проведення подібної експертизи в області немає. Ніхто б не заводився із відправкою
— Чесно — ні.
— Це справді досить дивне місце. Воно зовні нагадує середніх розмірів озеро. Ми їздили туди джипом, для цього довелося зробити досить пристойний гак і продиратися лісом. Кажуть, досвідчені рибалки знають кілька проходів з боку тихої Десни. Ну, на цей затон можна втрапити більш коротким шляхом і по воді. Значить, це такий собі відросточок. Вода там, за словами місцевих жителів, смугаста. В одному місці знизу б’ють теплі ключі, в іншому — холодні, далі — знову теплі. Словом, ви розумієте, про що я говорю. Але вода не стояча — там сильні підводні течії. Швидше за все, якимось дивним чином тіла рибалок винесло спочатку на тиху воду, звідти — в основне гирло Десни, а далі вже їх підхопила швидка течія. Принаймні, до такого висновку прийшли ті, хто їздив зі мною на Тихий Затон. Це я вам кажу до того, аби ви зрозуміли: поверхня води в цьому місці справді дуже спокійна. Отже, самі по собі човни перекинутися не могли. Припускаю, що хтось із рибалок у пилу азарту міг скочити на ноги і забути про обережність. Тільки не всі четверо! Навіть якби хто і бухнувся в воду, перевернути човен і залізти на нього дорослий чоловік у тихій воді завжди може.
— А чому їх не могла схопити судома? Самі ж казали про холодні ключі... Потрапив у холодну смугу, ногу звело — і гаплик.
— Віталію, вибачте мені за те, що я вам зараз скажу, тільки мені здається, ви підсвідомо намагаєтеся, як це робиться в міліції, відписати справу. Знайти десятки причин, чому труп може бути не кримінальним і розшук, який ні до чого не приведе, починати не треба.
Мельник посміхнувся кутиками губ.
— А ви правильно думаєте. Я вже вас просік: ви хочете, аби колишній опер у приватному порядку розкрутив цю справу. Хтось топить рибалок на Тихому Затоні. Причому робить це навмисне, аби відлякувати від того місця, а заодно і від тієї бази відпочинку потенційних клієнтів. Ніхто не хоче відпочивати там, де в околицях систематично вбивають людей. Коротше кажучи, невідомий конкурент хоче загубити ваш бізнес на корню. І моє завдання його вирахувати. Ситуація просто як у американському детективному кіно.
— Не думав, що опери дивляться кіно.
— Колишні опери дивляться. Часу вільного — хоч залийся. Ну, я правильно вгадав?
— Майже. Тут, власне, є один нюанс, який повертає справу зовсім іншим боком...
— Момент! — Мельник виставив перед собою руку долонею вперед. — Секундочку. Чому б вам не передати всі матеріали експертиз відповідним органам? Якщо вже ви змогли організувати ексгумацію трупів, розтин, коштовні аналізи, то невже на підставі цього хтось, особливо — сьогодні, коли в міліції тотальні чистки, ризикне відмовитися від порушення явної кримінальної справи? У вас на руках незаперечні докази того, що чотирьом рибалкам допомогли потонути. До того ж один човен зник. Відоме навіть місце, де все це трапилося. При всьому бажанні я, будучи при виконанні службових обов’язків, не зміг би відписати справу, підкріплену такими серйозними паперами. До того ж ви можете стимулювати процес розслідування власним авторитетом. Я так розумію, ви можете впевнено рухати різними важелями. Офіційне розслідування може стримати вашого ворога, навіть зупинити його. Принаймні, на деякий час. А може — назавжди. Для чого вам цей зарубіжний детектив із приватним розслідуванням?
Заруба не поспішав відповідати. Замість того він, помовчавши, підвівся, підійшов до вбудованого в стіну сейфа, набрав потрібну комбінацію цифр, відкрив дверцята, вийняв почату пляшку „Тиси”. Не закриваючи сейфа, повернувся за стіл, прихопивши по дорозі с полиці два срібних келишки, наповнив їх коньяком. Один підсунув Мельнику, другий взяв сам і, заклично хитнувши ним, перехилив його вміст собі до рота. Примружився, поплямкав губами.
— Чому не п’єте? Звикли до горілки?
— Швидше не звик до дорогого коньяку, — Мельник так само одним ковтком осушив свій келишок, покрутив його в пальцях, обережно поставив на гладеньку поверхню стола.