Тиха Країна. Поема-казка
Шрифт:
В стінах дворця переворот.
"А Згода – подарунок з неба,
Його скоріш завірить треба,
Бо буде горе на Землі.
А так – прийде пора достатку,
Настане ера гри й порядку,
Радітимуть діди й малі…."
А хто її читав, ту Згоду?!
Там йдеться наче про свободу,
Але свободу від кого?
І де це бачені закони -
Чужому пану бить поклони
Задля кредиту
І щоб нам дали ті кредити,
То треба ціну заплатити:
Дідівську пам’ять загубить.
А як прийдуть чужії пани,
Чи не здеруть усім жупани,
Хто краще захотів пожить?
ХVІ
Було багато зауважень.
Але ще більше було вражень
Від кількості потрібних слів,
Що лилися, неначе спів
У вуха тим, хто їм повірив.
І дехто аж поліз зі шкіри
Аби грудьми за Зраду стать.
А щоби зайве не читать, -
То ліпше вірити на слово,
Що прийде всім, обов’язково,
Ота заморська благодать.
Глава 3
ХVІІ
Що бракувало цій Країні…?
Пасись спокійно на рівнині
Та пий водичку із струмка;
У прохолоді рівчака
Від спеки ти знайдеш притулок;
Міцне здоров’я без пігулок
Дане Природою для всіх.
Тепер, неначе як на сміх,
Сидять тварини всі у купі;
Толочать землю як у ступі
На невеличкім «острівці».
І унизу, на всі кінці,
Уже немає і травини;
І за води бодай краплину
На пана треба спину гнуть.
Ще й сіно подадуть несвіже,
Що гумой тхне навдивовижу;
І на роботи поженуть.
Ось вам, барани і корови,
Всі соціальнії умови
Замість привільних полонин.
Та й іншим звірям одробин
Вже небагато залишилось.
І те добро від вас закрилось,
Що нібито загальним є.
Тепер усе – за для корони.
За трьох голодних пан жує,
Та ще й і сипле всім прокльони, -
Мовляв, ви ледарі єси…
ХVІІІ
Цепні панів ворожих пси
Царя почали задирати,
І зграя Беркутів крилатих
Корону захищать взялась.
На них рікою полилась
Брехня глашатаїв зрадливих:
Що наче деспоти вони;
А псам скаженим казок льстивих,
Не бачачи у тім вини,
Плекали покидьки брехливі.
Немов, то звірі особливі
Піднялись загалом на бунт,
Проти свавілля від Коали.
Мовляв, готовий певний ґрунт,
І з тим нова пора настала
Патріотичних перемін.
Неначе кожному свій тин
Давив незміряно на груди.
«Вони ж ручні»,– кричали всюди
Про молодих страшних собак.
А ті готові за кістяк
Загризти тих, хто волю має.
І ось, почувши кров на смак,
Будь-кого зграя загризає,
Якщо накаже головний.
Бо в дикунів начальник свій
З давен безпам’ятних існує;
При ньому й злодій – будь як стій.
Хоч клепки в голові бракує,
Та завжди в зграї є вожак.
Від хижаків до неборак
Цей атавізм ведеться й нині….
ХІХ
Аж ось по-вилізли із тіні
Володарі скажених псів.
Вони у Зраді засідали,
Своєю статтю захищали
Всю волю гаспидських голів.
А щоб базікать добре вміти,
І зло невидимо чинити,
Безкарно ближніх обдирать,-
То їх заходились навчать
Заморські гаспиди прокляті;
І сиониської печаті
Тепер не оминуть панам
(Їх понівеченим родам).
Тварин усіх кошерна згуба
Прийшла у вигляді тризуба,
Як «герб» Країни, де жиєм.
Та звірі тим не переймались,
Бо пам’яті давно цурались;
Хотіли жити без проблем.
Та як же житимеш без болю
Якщо свободу, честь і волю
Свою ти панові віддав,
І з тим Покликання поклав
Своє до панської колоди.
Із тої бісової згоди
Поганий вийшов результат:
У пана чорт – як рідний брат,
А всій звірячій зграї – згуба.
І матінка Природа люба
Стоїть окремо від усіх….
ХХ
Було б видовище на сміх,
Коли б не стало так трагічно.
Навезли псів напівдурних,
Ті на Галявині Величній
Почали з мавпами стрибать.
За те банани роздавали;
А псів голодних розпочали
Нечистим зіллям напувать.
Мавпи за те старанно вили,
А пси і зовсім подуріли
І шаленіли без вини.
Бо їм пани усе прощали
І навіть скарбом пригощали,
Дарили блазнівські чини.
Тепер панів тих стало видно.
Дивитися на них огидно,
Але святії на словах.