Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
Шрифт:
– Салех-беєва спроба поламати наш маргариновi плани - така сама наївна вигадка.
Тiмове серце забилося швидше. Невже Троч знає, що Тiм пiдписав угоду Салех-беєвим невидимим чорнилом? Спитати про те хлопець не важився. Та барон однаково вiдповiв на його думку:
– В тiй ручцi, пане Талере, що нею ви пiдписалися, було, певна рiч, звичайнiсiньке чорнило. Один iз слуг у Салех-беєвому домi - моя людина. Вiн вчасно замiнив чорнило. Та коли б ваш пiдпис навiть зник з угоди, однаково лишився 6 пiдпис вашого опiкуна. Бо я
Тiм не сказав нiчого. Вiн дививсь у вiконечко вниз, на землю. Там удалинi вже видно було високi будинки - певне, гамбурзькi.
Йому так хотiлось опинитися там, у мiстi, десь на вулицi звичайним, нiкому не вiдомим хлопцем. Велика комерцiя була понад його силу.
Тiм знав, що зможе повернути собi смiх, тiльки спустившись iз захмарної височини додолу. Вiн думав про Джоннi, Крешимира, пана Рiкерта. Пiслязавтра вiн матиме право зустрiтися з ними...
Коли вони ще в Гамбурзi. I коли вони ще живi.
Двадцять восьмий аркуш
ЗУСТРIЧ БЕЗ ОБIЙМIВ
Коли вони з Трочем де-небудь виходили зi свого лiтака, барон звичайно пропускав хлопця вперед, бо на аеродромi їх здебiльшого чекали репортери. Але тут, на гамбурзькому аеродромi Фюльсбютель, барон вийшов iз лiтака перший. I нiхто на них не чекав: нi газетярi, нi фотографи. Навiть директор якого-небудь їхнього пiдприємства не зустрiв їх. Однак фiрма привiтала їх величезним плакатом на стiнi митницi:
– ------------------------------------
| ПАЛЬМАРО |
| Перший у свiтi марковий маргарин |
| Дешевий, як маргарин, i смачний, |
| як масло |
| Для смаження, в печиво, в страву |
| й на бутерброди |
– ------------------------------------
Тiм подивився спершу на плакат, потiм на барона.
– Вас дивує назва маргарину, пане Талер? Розумiєте, за цей час ми з'ясували, що назва "Тiм Талер" не скрiзь буде зручна. Багатьма мовами ваше iм'я важко написати. Крiм того, в Африцi краще сприйняли 6 плакати з усмiхненим обличчям чорного хлопця, а не бiлого. Та й зворушлива казочка про бiдного хлопчика не завжди доречна, бо ж наш маргарин купуватимуть не самi бiдняки.
Тим часом вони пройшли митницю, де на Тiмовi й Трочевi валiзи без довгої мороки поставили крейдою хрестики. Надворi барон пiдкликав таксi. Тiм здивувався: їх не чекала машина їхньої фiрми. А коли автомобiль рушив, хлопець побачив у дзеркальце одного з генуезьких детективiв, що марно оглядався довкола, шукаючи таксi й для себе.
У машинi Троч повiв далi:
– Ми назвали наш маргарин "Пальмаро", бо ця назва легко вимовляється майже всiма мовами свiту. Та й пальму знають усi. На пiвночi про неї мрiють, на пiвднi вона росте в кожного бiля порога.
– То, виходить, Салех-беєва ручка в кожному разi була марна, бароне?
Троч кивнув головою. Потiм нахилився до шофера й звелiв:
– Через центр
Шофер теж мовчки кивнув головою. Барон знову вiдхилився назад i спитав:
– А що ви хочете зробити з акцiями гамбурзького пароплавства, пане Талер?
– Я подарую пароплавство пановi Рiкертовi, бароне.
– I Тiм, силкуючись говорити спокiйно та холодно, пояснив: - Тодi мене бiльше не гризтиме сумлiння, що через мене вiн утратив посаду.
Шофер, видно, черкнув колесом узбiччя тротуару, бо машину труснуло.
– Правуйте уважнiше, стонадцять чортiв!
– вигукнув обурено Троч.
– Вибачте, - буркнув шофер. I Тiмовi раптом здалося, що вiн уже десь чув той голос. Вiн скоса поглянув у дзеркальце на шоферове обличчя, але його майже зовсiм закривали великi вуса, темнi окуляри та насунутий низько на лоба кашкет.
Поруч хлопця раптом пролунав заливистий смiх i урвався на кумедному "iк!"
– Ви й досi не маєте правдивого уявлення про наше товариство, сказав барон.
– Ви не можете просто так нi сiло нi впало подарувати наше гамбурзьке пароплавство пановi Рiкертовi, пане Талер.
– А чому?
– Бо ви з вашими акцiями тiльки так званий пайовик без голосу. Правда, бiльша частина чистого прибутку вiд пароплавства йде до вашої кишенi: але всi справи й надалi вирiшуватиме керiвна рада товариства, власники контрольних акцiй, цебто я, мiстер Пеннi, сеньйор ван дер Толен i Салех-бей.
– Отже, як пан Рiкерт повернеться на директорську посаду, ви могтимете будь-коли звiльнити його знову?
– Авжеж.
Водiй зменшив швидкiсть, закашлявся: вiн, видно, був застуджений.
Тiм замислено-замислено вiдвернувся до вiкна. Машина їхала тихою, гарною вулицею понад Альстером. Але Тiм нiчого не бачив.
– Слухайте, бароне...
– Що, пане Талер?
– Вам дуже потрiбнi тi акцiї пароплавства?
Троч допитливо глянув на Тiма. Та хлопець i бровою не моргнув. Спереду вже долинало гудiння моторiв на пожвавленiшiй вулицi.
Нарештi барон вiдповiв начебто недбало - а недбалiстю, як Тiм добре знав, Троч приховував своє хвилювання:
– Це пароплавство - невеличка коштовна перлина, що її ще бракує в коронi мого морського королiвства. Сама собою вона не дуже й цiнна, але, як то кажуть, було б гарне заокруглення.
Коли барон отак пересипав свою мову непотрiбними прикрасами, це свiдчило, що вiн дуже зацiкавлений справою. Тiмовi це було вiдомо, й тому вiн не сказав нiчого, а став чекати дальшого запитання. I дочекався:
– А що ви хочете за акцiї, пане Талер?
Вiдповiдь у Тiма була готова давно. Проте вiн удав, нiби ще обмiрковує її. Аж за хвилину вiдказав:
– Дайте менi за них невелике, але солiдне пароплавство в Гамбурзi, що не належить вашому товариству.
– Невже ви хочете конкурувати зi мною, пане Талер? Ви ж самi собi шкодитимете.