Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)

Крюс Джеймс

– Яку, бароне?

– А ось яку, пане Талер: я зобов'язуюсь виклопотати для вас пiдданство країни, де ви вже вiд сьогоднiшнього дня вважатиметесь за повнолiтнього й зможете негайно вступити у володiння спадщиною.

– А чого ж ви за те жадаєте вiд мене, бароне?

– Двох речей, пане Талер: по-перше, нiколи не вимагати свого смiху назад, а по-друге - вiдступити менi половину всiєї спадщини з контрольними акцiями включно.

– Пропозицiя варта уваги, - мовив Тiм повiльно, аби виграти час. Звичайно, вiн i не думав про те, щоб офiцiйно,

за пiдписом i печаткою, зректися свого смiху. Але Трочевi цього не слiд знати. Якраз тепер треба було замилити бароновi очi, щоб легше одурити детективiв та вислизнути на побачення з друзями. Записочка й лупа мали вказати хлопцевi дорогу до них.

Хлопцевi набiгла добра думка: треба поторгуватися з бароном. Тодi Троч iще певнiше повiрить, нiби Тiм остаточно зрiкся свого смiху i визнав, що могутнiсть та багатство важливiшi за якесь там хихотiння.

I Тiм почав торгуватись.

Вiн, мовляв, знає, що барон до Тiмового двадцять першого року може зробити багато дечого, щоб не дати Тiмовi посiсти спадщину. Сеньйор ван дер Толен уже перестерiг його. I тому вiн охоче пiдпише цю додаткову угоду, але хоче за те три чвертi всiєї спадщини й три чвертi контрольних акцiй.

Хлопець добре завважив усмiшку, що майнула при тих словах на Трочевому обличчi. Барон, очевидно, був уже зовсiм певен, що Тiм зречеться свого смiху. А хлопець того лиш i хотiв.

Торгувались вони добрих пiвгодини, й Тiм трохи знизив свої вимоги: три чвертi спадщини й половину контрольних акцiй.

– Приставайте на цю умову, бароне, i завтра в Каїрi ми пiдпишемо додаткову угоду.

– Ну, це дiло треба переспати. Хай нiч-мати дасть пораду, пане Талер. Завтра в Каїрi я скажу вам свою остаточну ухвалу. А тепер... барон усмiхнувся.
– Тепер мiй останнiй пункт.
– Вiн пiдвiвся, подав Тiмовi руку й промовив: - Щиро вiтаю вас iз шiстнадцятирiччям. Коли маєте яке-небудь бажання, пане Талер...

Бажання? Тiм замислився. Коли цей день подарує йому найкращий дарунок, його смiх, вiн, мабуть, не буде вже багатiєм, бо ж своє пароплавство вiн збирається вiддати друзям.

То що ж попросити собi в Троча?

Нарештi йому сяйнула добра думка:

– Купiть менi ляльковий театр, бароне!

– Ляльковий театр?

– Еге ж, бароне, ляльковий театр, щоб у ньому дiтей смiшити.

Ось коли Тiм зрадив себе! Та барон зрозумiв його по-своєму.

– А, розумiю!
– вигукнув вiн.
– Ви хочете купити й собi невеличкий смiх, i театр вам потрiбен, щоб було де вибрати! Непогана думка! Менi така ще нiколи й не набiгала!

Тiма немов хто по головi вдарив. Виходить, барон щиро вiрить, нiби вiн, Тiм Талер, пiсля всiх страхiть, що зазнав сам, iще здатен украсти смiх у малої дитини!

"Цей чоловiк, - подумав хлопець, - напевно, сам чорт!"

Цього разу Троч не мiг би не побачити хлопцевого збентеження, Та, на щастя, вiн саме вiдвернувся. Вiн уже телефонував комусь про ляльковий театр. Усього за пiвгодини їм пощастило: хазяїн одного театрика, що вже кiлька рокiв

насилу зводив кiнцi з кiнцями, погодився за пристойну суму продати його. Той театрик мiстився поблизу головного вокзалу.

– Їдьмо туди зразу, пане Талер, - запропонував барон, - Я вiзьму з собою нотарiуса й чек. Iмениннi подарунки треба оплачувати зразу.

В невеличкiй бруднiй кiмнатцi, що, мабуть, правила в театрику за контору, було пiдписано ще одну угоду. Тiм Талер став власником лялькового театру. Все це здавалося ще казковiше, нiж вистава в такому театрi.

До готелю барон iз хлопцем поверталися пiшки. Дорогою Тiм уперше за весь час спитав:

– А чому ви так уподобали мiй смiх, бароне, що ладнi вiддати за нього пiвкоролiвства?

– Менi дуже дивно, що ви досi нi разу про це не спитали, пане Талер, - вiдказав Троч.
– Вiдповiсти на ваше запитання не так просто. В кiлькох словах я можу сказати ось що: коли ви ще були маленьким хлопчиком iз убогого завулка, пане Талер, ви зумiли пронести свiй смiх крiзь стiльки всiляких незбагненних прикрощiв, що вiн загартувавсь i став мiцний, як дiамант. Вашого смiху не можна розбити, пане Талер!

– Але ж мене можна, бароне, - вiдповiв Тiм дуже поважно.

– Отож-бо, - сказав Троч. Та перше нiж юнак зрозумiв огидний змiст того "отож-бо", вони ввiйшли до готелю.

Директор привiтав їх:

– Добривечiр, мiстере Браун.

Барон неуважно кивнув йому головою.

Нагорi, перед дверима до Тiмового номера, Троч спитав.

– А навiщо вам, власне, контрольнi акцiї, пане Талер? Ви ж однаково за вашою умовою з мiстером Пеннi муситимете вiддати їх йому.

Тiм подумав розпачливо: "Знову вiн про умови! Цiлий день народження - самi справи та папери!" Хлопцевi не терпiлося швидше взяти в руки невеличкий папiрець у склянiй трубочцi, i йому нелегко було придумати, що вiдповiсти. Але вiн усе ж здобувсь на вiдповiдь:

– А може, менi якраз i треба, щоб у мiстера Пеннi було бiльше контрольних акцiй, нiж у вас, бароне!

– Гм...
– замислено гмукнув барон.
– У мене сьогоднi ще кiлька важливих нарад. А що робитимете ви?

Тiм схопився за лоба.

– У мене знову голова розболiлася, бароне. Я пiду ляжу.

– Iдiть, - засмiявся Троч, - Сон - найкращi лiки, - I пiшов.

А Тiм нетерпляче вiдiмкнув дверi, зайшов до вiтальнi, замкнув дверi за собою й кинувся до ванної кiмнати.

Тридцять перший аркуш

ТАЄМНИЧА ЗАПИСКА

У ваннiй кiмнатi Тiм увiмкнув лампочку над умивальником та дзеркалом. Потiм добув iз аптечки лупу й трубочку з таблетками вiд головного болю, де лежала записка.

Серце його так калатало, наче хотiло з грудей вискочити.

Перш нiж прочитати записку, панич у елегантному сiрому костюмi з тонкого сукна ще раз пересвiдчився, чи засунутi на засув дверi. Тодi став бiля умивальника, глянув крiзь лупу на записочку i з панича зразу став - попри всi костюми та сукна - просто безмiрно схвильованим пiдлiтком.