Твердиня
Шрифт:
– Що… – Ґуннар поводив рукою по шиї, але голка ввійшла на всю довжину.
Закинувши голову, рудий гигикнув:
– Це шпилька з кількома міліграмами отрути острівного ботропса, [64] змії, яка водиться винятково на острові Кеймада-Ґранде, що в Атлантичному океані, неподалік Бразилії. Одна з найотруйніших гадюк у світі. На острові немає поживи, крім птахів, тому, щоб вижити, острівний ботропс навчився вбивати швидко, смерть від укусу настає скоріше, ніж поранена жертва встигає відлетіти. В результаті еволюції у цього унікального виду змій сформувалася найбільш швидкодійна отрута серед усіх, відомих на планеті, через що я підозрюю, що кінця цієї фрази ти вже можеш не чути…
64
Bothrops insularis (лат.).
Так
Ховаючи ручку із замаскованим усередині пусковим механізмом для голок за пазуху, рудий підвівся й озирнув небіжчика. Переступивши мерця, підійшов до вимикача і завмер.
Якого біса? Хоча б у цьому він собі не відмовлятиме.
Так і не вимкнувши світла, рудий схилився над тілом, легко перевернув його і поволік до центру майстерні. Натягнув гумову рукавицю на правій долоні на рукав кофти і примотав її скотчем. По тому дістав з бокової кишені складного ножа і вправним рухом розпоров живіт Ґуннара. Засунувши руку в черевну порожнину, розштовхуючи нутрощі, він заглиблювався, поки не дістав пальцями ще тепле серце. Кров заливала підлогу, розповзаючись безформною плямою. Обхопивши занімілий орган, рудий потягнув його на себе. Спершу вени та артерії не пускали, втримуючи розм’якле серце на місці, але згодом чоловіку вдалося вирвати його і видобути на поверхню.
Вдруге обдивившись мертвого старого, рудий виколов осклянілі очі і видряпав кілька позначок на опалих грудях. При цьому він милувався роботою, неначе скульптор, що виковує статую вродливої жінки.
Серце він поклав у пакет і забрав з собою. Ніякого зашифрованого послання в тому не було; символи, вирізані ножем на грудях, теж нічого не значили. Рудий розважався, тішачись від думки про те, як ламатимуть голову над його безглуздою витівкою шведські поліцейські. Підсвідомо він підбадьорював себе, що чинить так через необхідність, посилаючи послання студентам, які відвідували Ґуннара в переддень смерті. Сюжет про таке вбивство покажуть по телебаченню, про нього, певна річ, напишуть у газетах, і рудий небезпідставно сподівався, що після влаштованого ним спектаклю шмаркачі, якщо вони щось знають про Паїтіті, різко захочуть забути те, що почули від Ґуннара Іверса. Якби Джейсон спитав у нього, на дідька він розпанахав художника, видер серце і вимазав кров’ю півмайстерні, рудий так би й сказав: щоб налякати. Та це була лиш відмовка. Насправді чоловік отримував задоволення від того, що робив.
Перед тим як вийти на вулицю, рудий сфотографував тіло Ґуннара на мобільний. Тоді зняв рукавиці і стягнув гумову шапочку. Хутко перетнувши дорогу, він сів у припарковане неподалік «Volvo» і поїхав геть…
Ніхто з хлопців, кому адресувалось «послання», не бачив новин. Вони були молодими безклопітними студентами, і стокгольмські кримінальні новини цікавили їх найменше. Ян Фідлер, який прожив у Швеції найдовше, щоранку передивлявся шведські новинні сайти, але, наштовхнувшись на замітку про дикунське вбивство на Остермальмі, ніяк не пов’язав його з розповіддю про загублене місто Паїтіті, яку почув від Левка й Семена. Четверо друзів продовжували готувати подорож, не підозрюючи, що людину, яка дала їм карту, відправили на той світ.
XIII
2 квітня 2012 року, 14:22 (UTC+1)
«Kista Galleria», [65] район Шиста, Стокгольм
Левко тупцяв посеред другого поверху супермаркету «ІКЕА» біля металевого кошика, заваленого легкими спальниками в нейлонових мішечках з білими мотузяними затяжками, і телефонував Семену. Пролунало клацання, просигналізувавши про встановлення зв’язку.
– Старий, здоров! Говорити можеш?
65
«Kista Galleria» – торгово-розважальний комплекс у районі Шиста, що включає різноманітні супермаркети, брендові магазини, кінотеатр, ресторани тощо. Найбільший у Стокгольмі.
– Валяй, – відгукнувся росіянин.
– Я
– І?
– Легкі, в нейлонових мішечках, дешево коштують.
– Температура? – поцікавився Сьома.
Левко зиркнув на етикетку.
– Мінімальна, на яку розраховані, – + 7 °C.
– Бери. Це саме те, що треба. Сумніваюсь, що в сельві температура падатиме нижче від + 20 °C.
– Я б і так узяв, але дзвоню не через те. Тут акція: один спальник коштує сто двадцять крон, [66] а п’ять штук віддають за п’ятсот.
66
Шведська крона (SEK) – валюта Швеції з 1873 року і до цього часу.
– Тобто п’ятий спальник дають за двадцять крон, – мигцем порахував Сьома.
– Істинно! Купляти п’ять?
– Звісно! Чого ти вагаєшся?
Єдине, через що Левко не любив капіталізм, – це різноманітні промоакції та знижки, що примушують людей купувати абсолютно непотрібні їм речі.
– Та думаю: нас же четверо…
– Менше думай, Лео, – рубонув Сьома. – Де ти ще купиш спальник за два євро?
– Але ж він нам не потрібен… – кволо опирався українець.
– Бери!
Хлопець зачепив пальцями п’ять мотузок, що стягували горловини чорних мішечків, висмикнув їх і потюпав до каси.
Всю дорогу додому Левко думав про те, на хріна їм здався п’ятий спальник…
XIV
У четвер, 5 квітня, після трьох днів прискіпливих вишукувань, друзі купили квитки.
Дешевих з однією пересадкою не виявилось. Довелося викопувати найкращі варіанти серед перельотів з двома пересадками. Найдешевшим виявився маршрут, запропонований «American Airlines» спільно з «British Airways» і «LAN Peru»: Стокгольм – Лондон – Маямі – Ліма. Назад у зворотному порядку: Ліма – Маямі – Лондон – Стокгольм. Коштувало це задоволення тисячу двісті шістдесят американських доларів.
Виліт запланували на 24 липня (відправлення з аеропорту Арланда о 7:35, прибуття в кінцевий пункт – Ліму – о 5:40 ранку наступного дня, 25 липня). Весь переліт, враховуючи час на пересадки, займе трохи більше ніж двадцять дев’ять годин.
Порахувавши необхідний для походу час і наявні фінанси, Сьома з Левком вирішили, що назад полетять 24 серпня. На те, щоб спробувати знайти Паїтіті, у них буде рівно місяць. З Ліми вирушатимуть о 9:10, а прибуватимуть до Арланди о 13:45 наступного дня, 25 серпня. Загальна тривалість перельоту – двадцять одна година тридцять п’ять хвилин.
Насамкінець Левко і Семен докупили чотири квитки на літак з Ліми до Куско, що потягнуло ще на триста сімнадцять доларів.
…Розібравши спальники, хлопці домовились, що намети дістануть самі. Один візьмуть Лео з Семеном, інший – Ґрем і Ян. По тому замовили через Інтернет дорогий туристичний GPS-навігатор «Garmin GPSmap 78s» [67] (пристрій з доставкою обійшовся в 400 USD, по сотні доларів на брата, що для студентів стало серйозним капіталовкладенням). «Garmin» дозволяв записувати двісті треків, фіксувати в пам’яті координати двох тисяч точок, мав вбудований цифровий компас і альтиметр, не тонув у воді і, найголовніше, – живився від літієвих АА-батарейок, а не від акумулятора, що усувало необхідність постійної підзарядки, яку в джунглях, звісно, не зробиш.
67
«Garmin» – швейцарська компанія, заснована у 1989 році Ґарі Барреллом і Мін Као; займається проектуванням та випуском туристичних, морських і авіаційних навігаційних пристроїв на основі технології GPS (Global Positioning System).