Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:
Месія прийде!» — «Вже прийшов,
І ми вже бачили месію!» —
Марія мовила.
Найшов
Опріснок Йосип у торбині,
Дає та й каже: «На, моя дитино,
Поки що буде, укріпись,
До Віфлеєма не близенько;
Та й я спочину. Утомивсь».
Та й сіли на шляху гарненько —
Полудновать. Отож сидять,
А сонце праведне швиденько
Додолу котиться. І глядь!
Сховалося, і смеркло в полі.
І диво дивнеє! ніколи
Ніхто не бачив і не чув
Такого дива. Аж здригнув
Святий тесляр. Мітла з востоку
Над
Мітла огненная зійшла [175] .
І степ, і гори осіяла.
Марія з шляху не вставала,
Марія сина привела.
Єдиную тую дитину,
Що нас од каторги спасла!
І, пресвятая, неповинна,
За нас, лукавих, розп’ялась!
А недалеко край дороги
Отару гнали чабани
Та й їх побачили. Небогу,
Її й дитяточко взяли
175
Мітла огненная — комета.
І у вертеп свій принесли,
І чабани його убогі
Еммануїлом нарекли.
До сходу сонця, рано-рано!
У Віфлеємі на майдані
Зійшовся люд і шепотить,
Що щось непевне з людьми буде
Во Іудеї. Гомонить
І тихне люд. «О люди! люди!
Чабан якийсь біжить, кричить.—
Пророчество Ієремія,
Ісаія збулось! збулось!:
У нас, у пастирей, месія
Родився вчора!» Загуло
У Віфлеємі на майдані:
«Месія! Іісус! Осанна!» [176] —
176
Осанна! (Староєвр.) — Врятуй! — молитовний вигук іудеїв і християн.
І люд розходивсь.
Через час
Чи через два прийшов указ
І легіон з Єрусалима,
Од того Ірода. Незриме
Й нечуте сталося, тойді.
Ще діточки сповиті спали,
Ще купіль гріли, матері,
Намарне гріли: не купали
Маленьких, діточок своїх!
Ножі солдати сполоскали
В дитячій, праведній крові!
Такеє-то на світі сталось!
Дивітеся ж, о! матері!
Що роблять іроди царі!
Марія навіть не ховалась
З своїм младенцем. Слава вам,
Убогим людям чабанам,
Що привітали, заховали
І нам спасителя спасли
Од Ірода. Нагодували,
І напоїли, і дали
Кожух і свиту на дорогу,
І, небораки, додали
Ослицю дійну. І небогу
З її дитяточком малим
І посадили, й провели
Вночі тайними манівцями
На шлях Мемфіський [177] . А мітла,
Мітла огненная світила,
Неначе сонце, і дивилась
На ту ослицю, що несла
177
Шлях
В Єгипет кроткую Марію
І нарожденного месію.
Якби де на світі хоть раз
Цариця сіла та ослицю,
То слава б стала про царицю
І про великую ослицю
По всьому світу. Ся ж несла
Живого істинного бога.
Тебе ж, сердешну, копт [178] убогий
Хотів у Йосипа купить,
Та здохла ти. Мабуть, дорога
Таки завадила тобі?
У Нілі скупанеє спить
В пелюшках долі, під вербою,
178
Копти — єгиптяни-християни, жителі Стародавнього Єгипту.
Дитяточко. А меж лозою
З лози колисочку плете
Та плаче праведная мати,
Колиску тую плетучи.
А Йосип заходився хату
Із очерету будувати,
Щоб хоч укритися вночі.
З-за Нілу сфінкси, мов сичі,
Страшними мертвими очима
На теє дивляться. За ними
На голому піску стоять
По шнуру піраміди в ряд,
Мов фараонова сторожа,
І ніби фараонам знать
Вони дають, що правда божа
Встає вже, встала на землі.
Щоб фараони стереглись.
Марія найнялася прясти
У копта вовну. А святий
Іосиф взявсь отару пасти,
Щоб хоч козу ту заробить
На молоко малій дитині.
Минає рік. Коло хатини
В повіточці своїй малій
Той бондар праведний, святий,
І гадки, праведний, не має,
Барило й бочку набиває
Та ще й курникає. А ти?
Не плачеш ти і не співаєш,
Гадаєш, думаєш-гадаєш,
Як його вчити, навести
На путь святий святого сина
І як його од зол спасти?
Од бур житейських одвести?
Ще рік минув. Коло хатини
Коза пасеться; а дитина
І невеличке козеня
У сінях граються. А мати
Сидить на призьбі коло хати
Та вовну з кужеля пряде.
Аж ось і сам старий іде
З ціпочком тихо попід тином:
Носив у город шапличок
Продать. Йому медяничок,
А їй немудрую хустину,
Собі ж несе на постоли
Ременю доброго. Спочинув
Та й каже: «Доню, не журись.
Царя вже Ірода не стало.
Чогось увечері наївсь,
Та так наївся, що й опрігсь,—
Такеє-то мені сказали.
Ходімо, — каже, — у свій гай,
У свій маленький тихий рай!
Ходім додомоньку, дитино».
«Ходім», — сказала та й пішла
На Ніл сороченята прати
В дорогу синові. Паслась
Коза з козятком коло хати,
А Йосип сина забавляв,
На призьбі сидя, поки мати
На річці прала ті малі
Сорочечки. А потім в хаті
Поморщив добре постоли