Твори в п'яти томах. Том V
Шрифт:
Через кілька годин мандрівники зрозуміли, що це було: тварини тікали геть, передчуваючи землетрус. Ось що гнало їх!
Між іншим, розмови про те, що різні тварини іноді передчувають стихійні явища — бурі, виверження вулканів, землетруси, — тривають уже давно. Наприклад, цілком достовірно, що медузи відчувають наближення шторму за 10–15 годин і, наче рятуючись од його крутих хвиль, заздалегідь уходять у глибини моря. В Японії, країні, де частенько трапляються землетруси, люди розводять маленьких рибок, які за кілька годин до початку землетрусу починають
Інфразвук — ось пояснення! Деякі тварини легко сприймають інфразвукові коливання повітря, породжувані сейсмічними явищами. На медуз інфразвук діє згори — і вони злякано тікають в глибину моря. А на глибоководних риб, навпаки, інфразвук діє знизу, від дна моря. І вони тікають од нього на поверхню.
Людина, як ми знаємо з бесіди Олд-Боя та Богдана, не відчуває інфразвуку. Чому? Дуже просто.
Завдяки органам відчуття тварини розпізнають близькість ворога, знаходять їжу, воду. Що чутливіші органи відчуття, то більше у тварини шансів уціліти в боротьбі за існування і продовжити свій рід.
Людина не пристосовується до природи, навпаки, вона пристосовує природу до своїх потреб. Людина, що протягом багатьох тисячоліть віддалялася від природи, поступово втратила гостроту своїх органів відчуття. Ця гострота — слуху й нюху, зору й дотику — вже не вирішує її долі. Можливо, сприймання інфразвуку ми втратили порівняно недавно і воно остаточно ще не зникло. Але ми його не усвідомлюємо, і інфразвук впливає на людину, як у досліді Роберта Вуда з його довгою трубою, лише підсвідомо, викликаючи почуття страху і навіть паніки. Звісно, тільки тоді, коли інфразвук досягає певної сили.
Добре це чи погано? Мабуть, добре. Бо інакше ми були б залиті безмежним морем інфразвукових коливань. Рух міського транспорту, ходіння людей, тремтіння бруку, вітер, що блукає між будинками, грюкання дверей — усе це породжує інфразвук. Більше того, коли б людина могла відчувати його, вона сприймала б на слух помах руки, знімання капелюха, голоси будинків, які обдуває вітер, звуки хатніх речей тощо. Мабуть, у такому світі просто неможливо було б жити!
Коли б людина відчувала інфразвуки, то вона не образно, не літературно, а цілком наявно сприймала б чудово написану картину дверей, що співають у повісті великого М. В. Гоголя “Старосвітські поміщики”:
“…Але найвидатнішим у домі — були двері, що співають. Щойно приходив ранок, співання дверей лунало по всьому дому. Я не можу сказати, чому вони співали: чи перержавілі петлі були тому виною, або сам механік, який робив їх, сховав у них якийсь секрет; але надзвичайно те, що кожні двері мали свій особливий голос: двері, що вели в спальню, співали найтонесеньким дискантом; двері, що вели в їдальню, хрипіли басом; але ті, що були в сінях, видавали якийсь дивний, деренчливий і разом з тим стогнучий звук, отож, вслухаючись у нього, дуже ясно, нарешті, чулося “ой, лишенько, я мерзну!”
Певна річ, М. В. Гоголь вжив лише поетичний, художній образ; але, як доведено багатьма дослідами, двері справді видають інфразвуки, навіть, якщо не грюкати ними, а зачиняти зовсім тихо.
Це — слабі інфразвуки. А сильніші? Академік В. В. Шулейкін ще 1932 року відкрив явище, яке було названо “голосом моря”. Це — взаємодія потужного вітру й морських хвиль, яка створює потужні інфразвукові коливання, що поширюються з швидкістю звуку, тобто — значно швидше, ніж циклон. Вони мчать, дедалі посилюючись, уздовж морських хвиль. І цей інфразвук передує змінам атмосферного тиску, отож, може бути раннім передвісником бурі.
Але бувають ще потужніші інфразвуки, справді стихійні, — внаслідок вибухів вулканів або сильних землетрусів. У Зондській протоці, між островами Суматра й Ява, є невеличкий острів Кракатау. Свого часу він був відомий тільки тим, що на ньому були залишки вулкана з кратером, який мав у діаметрі тринадцять кілометрів. Але в 1883 році сталося виверження — і з такою силою, що майже весь острів було зруйновано, а на його місці з’явилася западина завглибшки близько 300 метрів. Так от, під час цього вибуху, коли загинуло до 40 тисяч чоловік, виник неймовірної сили інфразвук. Його коливання кілька разів обійшли всю земну кулю!
…Проте чи не час уже нам закінчити цей невеликий відступ од сумлінної розповіді про незвичайні події, що почали розгортатися навколо нової конструкції Олд-Боя? Тим більше, що розповісти нам доведеться чимало: і про працю бригади науковців з тією новою конструкцією, і про те, як ця праця багато чого змінила в особистих взаєминах наших героїв. Тому, не гаючись, повернемося до того, що відбувалося далі в лабораторії.
4. ЩО СТАЛОСЯ З СІРИМ КОТОМ
А події в ній розгорталися так.
Насамперед щось сталося з Олд-Боєм. Богдан бачив це на власні очі, бо саме йому доводилося найбільше часу провадити біля установки, в лабораторії: адже він і справді став асистентом Олд-Боя, довіреною особою, якій доручали найнепередбаченіші завдання. Сам Олд-Бой бачив тільки одне: свій генератор з інфразвуковою сиреною. Олд-Бой безнастанно закурював сигарету за сигаретою, випускав хмари диму, кидав недокурок, щоб з насолодою втягнути на повні груди повітря і сказати Богданові:
— Ти, харчосмаче нещасний, чуєш цей чудовий запах озону, яким наповнена тепер наша лабораторія? Мікрохвилі — це вони в поєднанні з високою напругою утворюють його! Дихай, Богдане, дихай: озон оздоровлює весь організм! — І раптом задумувався: чи досить надійно він ізолював інфрасирену? Адже в лабораторії на відстані від сирени ще відчувалася вібрація в пальцях руки. — Може, вкрити пористою гумою ще й мікрофон?.. Як ти гадаєш, асистенте?
І, не чекаючи на відповідь, біг до своєї установки перевіряти нову думку, яка щойно майнула йому в голові. А таких думок виникало в Олд-Боя безліч, він був просто просякнутий ними.