Твори
Шрифт:
'Як? Літератури, кажеш, «нет»? Ах ти «макроман», ах ти маніак... формаліст нещасненький!
Словом, наші опоненти вміють лаятись (див. № 5 «Плужа-нина» 9ь)сс, шкода тільки, що їхня лайка гола й порожня і нас зовсім не переконує.
Але з чого ж вони виходять, коли обвинувачують нас у формалізмі; знову ж таки з заялозеної демагогії чи з нерозуміння цього терміну?
Проте, обидва припущення «кращі»: коли ми маємо справу з першим, то їм це не робить честі, коли ж справа йде про друге.». то й це їм не робить честі.
Отже, треба зробити таку середню: — чули, що єсть якийсь
Ідеолог масовізму так і пише:
«Колись із формалістами в поезії (а тут Хвильовий виступає саме як формаліст) бився добре тов. Троцький».
Що Троцький «добре бився з формалістами» — це так. Але при чому тут Хвильовий? Де він висловлював свої погляди на формалізм? Коли це було, дозвольте спитати.
— Як, «коли це було»? А «романтика вітаїзму»? Хіба це не формалізм? Хіба це не ідеалізм? Хіба це, нарешті, не... зеров-щина (наш лідер тоді ще не читав Зерова).
І тов. Пилипенко обгрунтовує:
— Так, мовляв, «кожен клас і його мистецтво проходять певний цикл розвитку: народження, задепад і смерть. «Замкнене коло». Але клас трудящих не матиме смерті. Пролетарське мистецтво зміниться мистецтвом безкласової доби не внаслідок революції, а органічним шляхом. Отже, тут «замкненого кола» немає, і не всі, значить, закони буржуазного мистецтва стосуються і мистецтва пролетарського. Хвильовий ідеалізує мистецтво, ставить його понад класовою боротьбою»... він забув про... матеріалістичний світогляд і натомість ставить «вітаїзм».
Отже, покличемо як експерта здорову логіку й вияснимо, що ж по суті є ця тирада.
Ми вже не зупиняємось на «трудящих». Бо й справді: кого під цим словечком можуть зрозуміти люди? Ми знаємо різних трудящих: трудиться пролетаріат, але трудиться і багато іншого народу. Для селянської газети таке слово підходить, але для мистецької теорії — навряд.
Не зупиняємось ми й на такій цікавій формулі: «трудящі не матимуть смерті». Бо й справді: це з теоретичного боку цілковитий нонсенс.
Нас цікавить інший бік справи, а не ці незначні, хоч і характерні ляпсуси.
Тов. Пилипенко, очевидно, довго «ламав» голову над нашою «романтикою вітаїзму». Очевидно, не одну годину шукав у ній ідеалізму і збочення від матеріалістичного світогляду. Але що ж він із себе видавив?
Не що інше, як ту ж саму демагогію, що нею він форсить уже кілька місяців. '
І справді, навівши уривок з нашої брошури:
«Пролетарське мистецтво пройде етапи романтизму, реалізму і т. д. Це замкнене коло законів художнього розвитку», він тут же подає такого коментаря:
«Правда сплутана з брехнею. Кожен клас проходить цикл розвитку: народження, розквіт, занепад, смерть. «Замкнене коло». Але клас трудящих не матиме смерті».
Ми просимо читача вдуматись у ці дві цитати і сказати нам по-щирості: чи можна так поводитись зі своїм опонентом, як поводиться тов. Пилипенко, і чи не високомірно він ставився до своєї аудиторії: мовляв, все одно не втямлять.
Ми говоримо про закони художнього розвитку,
Ми говоримо про романтизм, реалізм, а Пилипенко про народження, розквіт, занепад і смерть.
Як бачите, наше «замкнене коло» нічого не має спільного з його «замкненим колом». Як бачите, це просто некрасиве поводження з матеріалом. Як бачите, це просто ставка на «дурачка».
Отже, оскільки ми ніде не говорили ні про «народження», ні про «смерть», остільки ми не могли сказати й що «пролетарське мистецтво зміниться мистецтвом безкласової доби внаслідок революції». Все це продукт гарячої фантазії тов. Пили-пенка.
Що буде через якусь тисячу років з мистецтвом — ми незнаємо й нас це зовсім не цікавить.
Ми говоримо про період переходової доби й говоримо, що мистецтво цього періоду підлягає тим же законам, що й буржуазне. Які це закони — ми вже сказали вище.
В тій же статті Троцького, що з неї цитує наш опонент, сказано так:
«Художня творчість є завжди складна перелицьовка старих форм під впливом нових товчків».
Що це значить? Чи не те ж саме, що кажемо й ми? Наш «романтизм», реалізм і т. д. і є ця «складна перелицьовка». Отже, треба було б тов. Пилипенкові, замість демагогувати й накидати нам «розквіт, занепад і смерть», уважніш читати того автора, з якого він береться цитувати. Намагаючись обвинуватити нас в ухилі від матеріалістичного світогляду, наш
опонент тут же показує свої слабкі сторони. Цікаво спостерігати, як голова «Плугу» борсається в матеріалі. Більш вдячної ролі, як заперечувати «напищеного» Хвильового, що вбогість свою весы час ховає за красиві фрази та календарні афоризми,— і придумати важко. А от піди ж, і ця роль не під силу.
Бо і справді: як ми подавали «романтику вітаїзму» 97? Як антитезу до мистецького ліквідаторства. Невже треба надавати так багато значення тому, що «вітаїзм» звучить так, як «біологічний віталізм». Недарма ж ми, іцоби не наводити на гріх своїх супротивників, свідомо зробили помилку, викинувши «л». Не так давно «пресловутий» Шпенглер робив спростування: в його поняття «релятивізму» втискували зовсім інший зміст, ніж той, що його він мав на увазі. Наш сьогоднішній реалізм, зі слів Воронського, можна майже ототожнювати з матеріалізмом. А хіба Августий Блаженний 98., цей типовий ідеаліст, не називався у свій час реалістом? Справа ж не в назві, а що під цією назвою ховається. Звичайно, Кант був формалістом, звичайно, Шкловський проповідує ідеалізм. Але при чому тут ми? Де, в чому наша теорія подібна до біологічного віталізму, що, як відомо, «фетишизує окремі сторони процесу?» Відкіля це видно, що ми, як іоніти, кажемо: «В начале бе слово»?
Один той факт, що ми не мислимо в класовому суспільстві безкласового мистецтва, розбиває всі наклепи на нас у формалізмі. Треба ж все-таки відповідати за свої слова, навіть тоді, коли їх висловлює і «масовий» читач. Тим більше це треба сказати про Пили-
– пенка як ідеолога масовізму. Варто йому було кинути дві-три фрази, як уже його безталанні учні підхопили:
«Нове об’єднанйя,— пише про нас т. Щупак ",— («якщо воно утвориться») (утворилось!! — М. X), яке висовує примат форми над приматом ідеології, буде цілком на руку оплічникам».