У країні ягуарів
Шрифт:
Понад причалом мчить босий юнак з вінчестером у руках. Я не мав наміру виходити на берег, бо вже з усіма попрощався. Але з цікавості все-таки причалив і побіг услід за юнаком.
Кілька сотень свиней перелякано збилися докупи під навісом з пальмового листя. А з-за дротяної огорожі, кроків за чотири, на Роджа і Прінджла, вирячивши очі, дивився величезний кайман. Раптом Родж вихопив з рук юнака вінчестер. Видно було, що він уперше в житті стрілятиме в каймана. На щастя, з дуже зручного місця — з-за дротяної огорожі. Кайман просто велетенський. Я такого ще ніколи не бачив. Певно, в його пащі побувала вже й людина, бо
Родж довго цілиться в голову каймана, притиснувши рушницю до стовпа. Б-бах! Гучний постріл — куля, ковзнувши мимо кайманового ока, впала у воду. Хижак навіть не здригнувся. Прінджл, страшенно лютий і знервований, тупцює за спиною Роджа. Він роздратовано витирає кулаком спітнілий лоб і, незважаючи на те, що Родж директор, вихоплює з його рук вінчестер і заряджає новим патроном. Управитель теж притискає рушницю до стовпа і цілиться. Постріл. Наслідок той самий — крокодил навіть не ворухнувся. В його кровожерливих очах світиться лють. Якби в нього стріляли десь в іншому місці, він давно пірнув би під воду. Але тут смачна здобич — свині! Кайман певен, що добре поласує.
Я не можу більше дивитися на потворну голову хижака, на його вирячені нерухомі очі. Піднімаю вінчестер… Ні, не стрілятиму. Цього пострілу ніколи не пробачив би мені Курт Прінджл. 1 я опускаю рушницю.
Управитель усе ще цілиться. Б-бах! Розлігся гучний постріл. Куля знову здіймає бризки води — цього разу наче для симетрії з другого боку. А кайман хоч би оком зморгнув! Тільки ще лютіше дивиться на всіх. І не думає тікати, наче закляк.
Чорношкірий бразілець юнак, забувши в цю мить про начальство, вихоплює рушницю з рук Прінджла і перезаряджає її. Очі його палають зненавистю. Цілиться, теж притискаючи рушницю до стовпа. А голова каймана в цей час поволі висувається з води. Ось уже видно ніздрі. Пролунав постріл. Хижак раптом зникає під водою, тільки хвилі розходяться. Родж і управитель зиркають на мене. І тільки тепер ми вітаємось.
— Чого ж ви не стріляли? — питає мене Родж. Його голос аж тремтить від гніву.
— Якби я це зробив, ви ніколи не пробачили б мені, — засміявся я.
Каймана не вбили, але дваиадцятиміліметрова куля влучила в його голову. Оперувати, звичайно, ніхто не буде. В цього велетня каймана теж одне життя, і воно, певно, має кінець.
Незабаром, засмучені невдачею, ми розійшлися.
Я сідаю в човен і пливу шукати диких качок. Але їх уже й сліду немає. Ці птахи бояться пострілів. Навколо плавають тільки бекаси, м'ясо яких непридатне для їжі.
Полювати в джунглях — справа дуже складна. Для цього треба вміти не тільки тримати рушницю в руках і стріляти, а й добре орієнтуватись удень і вночі, на воді і в найгустіших хащах.
Мій човен пливе в темряві, оточений сотнями плазунів і земноводних. Люди в пітьмі не бачать їх, зате каймани відчувають людей. Правда, людський запах для них незвичний, а рухи навіть лякають хижаків. Проте є серед них і такі, що нападають на човни. Тоді, буде це вночі чи вдень, мала надія на порятунок.
Після невдалого полювання на диких качок я повертаюся на фазенду
Коли я ввійшов, комірник відіслав хлопця.
— Сеньйоре! — звернувся я до нього, — чи не маєте бажання поплавати зі мною ввечері на човні? Я хотів би вбити кілька кайманів, але в мене нема помічників… Мені потрібні два супутники — один гребтиме, а другий присвічуватиме мисливським ліхтарем,
— На кайманів уночі?
— Атож.
— Гм! А ви не казали про це кухареві, сеньйоре?
— Ні.
— Він дуже любить печеню з хвоста жакаре. Мабуть, кухар погодиться, якщо…
— Знаю, знаю… Якщо віддати йому хвости забитих крокодилів. Коли пощастить, він матиме кілька хвостів.
— Та ну?
— Правда.
— Аж кілька хвостів жакаре?
— А чого ж,
— Ви сподіваєтесь застрілити кілька кайманів?
— Так.
— А як можна знати наперед?
— Коли кажу, знаю.
— Каймани обіцяли вам? — пожартував комірник.
— Еге, обіцяли.
— Як?
— Через нічних духів.
— Тільки не кажіть про це кухареві, бо він боїться духів.
— Гаразд, мовчатиму.
— Ну то я покличу його.
Через кілька хвилин увійшов кухар в білій шапочці, в білому фартусі і коротеньких штанях.
— Добридень, сеньйоре. Кажуть, ви їдете вночі полювати на кайманів? — спитав мене кухар.
— Так.
— І кажуть, ніби хвости жакаре будуть мої?
— Згоден.
— Хіба вони вам не потрібні?
— Ні.
— То навіщо ж ви полюватимете на кайманів?
— А мене цікавлять тільки шкури.
— Ти теж поїдеш? — спитав кухар комірника.
— А чому б і ні?
— Ну, сеньйоре, коли вирушимо? — не вагаючись поцікавився кухар.
— Ввечері, як тільки смеркне. Десь о дев'ятій годині. Я припливу по вас на човні.
Чорношкірий кухар і бронзовошкірий комірник провели мене до човна.
Стоячи на березі, вони довго гукали мені вслід, щоб я не спізнювався. Мої майбутні помічники не розуміли, як можна полювати на кайманів уночі. А мені не раз доводилося займатися таким промислом.
У районі фазенди багато кайманів. Вони снують тут, сподіваючись поласувати свининою. Крокодили виходять по здобич здебільшого вночі. А вдень ховаються в прибережному очереті.
Звичайно, для нічного полювання треба було б підібрати більш досвідчених супутників, взяти з собою двох кабоклу, що добре знають джунглі. Але тепер уже пізно.
Мені не сподобалось, що кухар вірить у примари. Не збагну, як він погодився їхати на нічне полювання. Мабуть, бажання поласувати білим м'ясом з хвоста каймана перебороло страх. Перед такою спокусою не встоїть жоден кухар-тубілець.
Я завжди полював уночі на кайманів з батарейним ліхтарем. Мені доводилось полювати отак на річці Ату-ман і Жатапу, а також у трясовині Карарасу та інших непрохідних болотах. Сподіваюсь, усе буде гаразд.
Тапажос, Купарі, маленькі річки, струмки, озера і затоплені водою низини кишать кайманами. Вдень ці хижаки пливуть вниз за течією, а вночі проти течії полюють на дичину та рибу. Ховаючись у засаді, каймаки вистежують здобич. У таку мить добре видно їхню голову, панцир і довгий трикутний хвіст. Помітивши небезпеку, крокодили враз пірнають, і тільки двоє булькатих очей стирчать з води.