У полоні переконань
Шрифт:
Залишилося не вирішеним тільки питання про його підопічної. Він до останнього дня не міг остаточно визначитися з долею дівчини. Спочатку він розраховував на допомогу Луїзи. Але зараз він, явно, сумнівався, чи варто було залишати їх одних, без нагляду. Знаючи Луїзу: її любов до балів, частим візитам з приводу і без до місцевої знаті, мало приємною Адаму, він не впевнений був, що це піде на користь дівчині. Його швидкий від'їзд надиктував єдине правильне рішення – відправити Анжеліну в пансіон шляхетних дівчат до двадцяти одного року. За два місяці до повноліття, слід її представити суспільству і знайти, нарешті, гідну партію. Його совість буде чиста – воля
З твердою рішучістю він відправився до сімейства Дені. Візит його був пізнім, як він і очікував. Будинок спочивав. Лише Луїза його терпляче чекала в сліпучому домашньому вбранні. Адам поцікавився здоров'ям дівчини і повідомив про наміри, що стосуються підопічної, чим засмутив господиню будинку. Але ще більше її засмутила вимушена тривала поїздка Сент-Джона. Адам, як і багато чоловіків, не терпів жіночих сліз. Щоб якось відвернути Луїзу від сумних думок, він дозволив влаштувати невеликий прийом з нагоди прибуття Анжеліни у себе в маєтку, організацію якого повністю довірив Луїзі. Їх інтимна розмова проходила біля каміна в малій вітальні, куди несподівано попросилася увійти Марі.
– Мадам, у міс Лур'є сильний жар, вона неодноразово промовила ім'я містера Сент-Джона в маренні, – боязко доповіла покоївка.
Луїза розгубилася і, не приховуючи досади про щойно принесену Марі звістку, яка порушила її з Адамом усамітнення, несхвально висловилася з приводу хворобливості дівчинки. Адам, підвівшись з крісла, вирішив сам зробити висновок про стан дівчини і, якщо знадобиться, особисто доставити лікаря в таку пізню годину.
Дівчина, дійсно, билася в лихоманці. Адам, піднявшись до неї в кімнату, доклав руку до чола хворої і тут почув її благання в нестямі: «Містер Сент-Джон, прошу вас, не мучте мене … дозвольте побачити матінку … залиште мене … я можу йти сама … мені не потрібен доктор … залиште … залиште … »
Сент-Джону стало ніяково, йому стало шкода дитя, згадавши їх першу і подальшу зустрічі, він уявив, яке враження залишив про себе у дівчини, очевидь, він злякав її.
Граф не став зволікати і, як і обіцяв, привіз доктора Уоррен, правда, вже на світанку (останнього було нелегко знайти: він був у тяжкохворого). Розшукуючи Уоррена, Сент-Джон подумав про те, що слід вести себе м'якше з Анджеліною, хоча б до його від'їзду в Вест-Індію. Луїзу він попросить обережно довідатися про життя Діани і її дочки, адже Адам зовсім нічого не знає про них. Нехай Луїза підготує дівчину до думки про благо її перебування в пансіоні. Розвіє її тривогу метушнею до прийому, яка (він був в цьому впевнений) є кращими ліками для юних леді. Тим часом він владнає всі справи в столиці, особисто відвезе після прийому в графстві міс Лур'є в пансіон шляхетних дівчат і буде готовий надовго покинути Англію.
Розділ 5. Пишіть мені!
Місяць минув непомітно для Сент-Джона, до прийому все було готово. Він ще раз обійшов критичним поглядом свій бальний зал. Як давно тут не влаштовувалися прийоми, не кружляли в танцях сліпуче ошатні пари, не лився заразливий сміх гостей і господарів! Як сталося, що він, Адам де Сент-Джон, знаючи причину такого тривалого забуття графського палацу, раптом дозволив все змінити заради цієї дівчинки – нехай навіть дочки Діани? Раптом він мимоволі згадав приголомшливий погляд міс Лур'є, що вперше побачила кілька днів тому його маєток:
– Напевно, місіс Сент-Джон щаслива: жити в такому казковому місці на землі, – з щирою безпосередністю вимовила вона, коли вони в ландо під'їжджали до графства Сент-Джона.
– О, душко, містерові Сент-Джону ще слід ощасливити одну з леді стати місіс Сент-Джон, – чарівно засміялася Луїза Дені, запобігливо і улесливо дивлячись на Адама, який їхав верхи нарівні з їх екіпажем.
Дівчина зніяковіла від своїх необдуманих слів. Ще більше здивувалася вимовленому Луїзою Дені. Вона була впевнена, що саме дружина Сент-Джона проти її перебування в графстві. Тепер вона розуміла, як містерові Сент-Джону самому обтяжливе його опікунство, ця новина пояснила його владне бажання відправити її скоріше в пансіон.
Анжеліна гірко зітхнула. Для неї цей місяць був випробуванням не з легких. Інше життя – без матері, в чужому містечку, вона тільки стала звикати до усього нового. Дійсно, з Софі вони стали близькими подругами, з нею вона довго розмовляла, ділилася думками, дитячими спогадами. Луїзу вона побоювалася, розуміючи, що все сказане може бути не так передано містеру Сент-Джону. Іноді місіс Дені здавалася їй нещирою, Анжеліна часто крадькома ловила на собі її оцінюючий погляд. Одного разу вона випадково почула фразу, кинуту Луїзою в розмові з найкращою подругою:
– З появою цієї дівчинки Сент-Джон майже не буває у нас …
Проте у присутності Софі або опікуна вона була м'якою, лагідною, турботливою і веселою, робила все можливе, щоб юні леді впевнено себе тримали на майбутньому прийомі. Змучила Анжеліну то тривалими поїздками до модистки, то частими прогулянками в місцеві крамниці за покупками до майбутньої урочистості, запевняючи в тому, що Сент-Джон чітко дав зрозуміти, що відтепер дівчина повинна відповідати прізвищу Сент-Джон.
Але одна їхня спільна поїздка, в Уоррен-Хаус, справила особливе враження на міс Лур'є де Сент-Джон. Завдяки старанням доктора Уоррена, вже через тиждень після приїзду Анжеліна почувала себе абсолютно здоровою. На останньому огляді міс Лур'є він негайно нагадав дамам особняка Луїзи Дені про своє запрошення до себе. І юні леді в супроводі Луїзи відвідали володіння доктора Уоррена. Воістину сад Уоррен-Хауса був чудовим, його оранжерея майже не поступалася оранжереї графства Сент-Джона. У ній можна було заблукати. Ще однією окрасою володінь Уоррена був невеликий ставок, на спокійних водах якого величаво плавали білі лебеді.
Поки Луїза намагалася цілком заволодіти увагою доктора Уоррена, Анжеліна, слухаючи життєрадісну Софі про майбутній прийом, милувалася краєвидом і ловила себе на невеселої думці про те, що хотіла б швидше залишити сімейство Дені, оскільки боялася прив'язатися до Софі ще більше. Дівчина відчувала страх, що, скуштувавши принади розкішного життя, вона буде безупинно нудьгувати в пансіоні. З задумливого стану її вивело питання господаря Уоррен-Хауса:
– Міс Лур'є де Сент-Джон, мені здалося, ви занудьгували.
– Що ви, я просто трохи втомилася, – зізналася гостя.
– О, дозвольте запропонувати, тут є лава під тією вербою, – він вказав на місце неподалік. – Леді, – звернувся він до решти, – ви бажаєте відпочити?
– Мабуть, ми ще прогуляємося з Софі, проводите міс Анжеліну до згаданого місця відпочинку.
Поки супутник супроводжував її до потрібної лави, Анжеліна зазначила про себе, що доктор Уоррен був приємним співрозмовником, розумним, люб'язним і завбачливим. З ним дівчина відчувала себе легко і невимушено. Він з такою любов'ю говорив про жителів містечка Н*. Знав стільки кумедних історій, що міс Лур'є мимоволі відчула не просто дівочу цікавість, а якийсь зв'язок з цією місцевістю і людьми, що живуть тут.