У відкритому морі
Шрифт:
Із кущів вийшло ще двоє.
— Тихіше, нас можуть помітити, — занепокоївся Пунчонок. — Зірвемо всю музику. Ви теж автоколону підстерігаєте?
— Ні, ми продуктами більше цікавимося, але й автоколоною можемо зайнятись.
— А скільки вас всього?
— Поки що ось тут все наше військо — я і Стьопа,
— Тоді давайте разом діяти, за спільним планом.
Пунчонок поспішно виклав свої плани і висловив побажання захопити контрольний пункт.
— Гаразд, регулювання руху ми з Степаном на себе візьмемо, —
Моряки домовилися про сигнали, разом з двома партизанами пересікли біля балки шосе і, зробивши велике півколо, підібралися з другого боку до контрольної будки. Тут вони знайшли окопчик, залягли в ньому і почали спостерігати.
Вони ясно бачили, як у німців відбулася зміна постів. Біля контрольного пункту лишилося всього четверо чоловік. Один регулювальник стояв напроти покажчика з німецькими написами на перехресті доріг, а решта — двоє солдатів і єфрейтор — пішли в будку. Регулювальники мінялися щогодини.
До вечора рух на дорозі різко скоротився: за годину промчалося лише три вантажних машини і один мотоцикл. Почало сутеніти. Моряки й партизани підповзли ще ближче до будки і причаїлися за стосом дрібно нарубаних дров.
Незабаром на шосе показався невеликий загін мотоциклістів.
Забризкані грязюкою мотоциклісти зупинилися біля контрольного пункту, викликали єфрейтора, про щось поговорили з ним і покотили далі. Єфрейтор більше не вертався в будку, він зостався на дорозі з регулювальником.
— Видно, їх квартирмейстери або передова охорона, — шепнув один з партизанів. — Вірна ознака, що незабаром прибуде автоколона з військами. Треба швидше захопити будку, інакше проскочить мимо.
— Зараз ми їм зміну влаштуємо, — сказав Чижеєв.
Він підкрався до будки і обережно заглянув у вікно.
Тісне приміщення освітлювалося лише мерехтливим світлом залізної пічки, біля якої сидів навпочіпки рудий німець і ворушив дрова. Другий регулювальник спав на лавці, закривши обличчя шапкою.
Момент був зручний. Чижеєв махнув рукою партизанам і Восьмьоркіну: виходьте, мовляв, пора діяти.
Степан, як було домовлено з Чижеєвим, підвівся, набрав добрий оберемок дров і діловою ходою попрямував до дверей сторожки. З дороги на нього ніхто не звернув уваги. Восьмьоркін витер біля порога ноги, штовхнув легкі дощані двері і, зігнувшись, протиснувся в приміщення.
Солдат, який сидів біля пічки, вирішив, що вернувся єфрейтор, і, не повертаючи голови, про щось заговорив.
Восьмьоркін мовчки кинув дрова в куток і випростався, затиснувши замашне поліно в правій руці.
Принесені дрова, видно, здивували солдата: його начальник не мав звички носити паливо для підлеглих. Гітлерівець здивовано обернувся і раптом побачив освітлену червонастими бліками полум'я величезну постать незнайомця. Він відскочив убік, але важкий удар по голові звалив його навзнак.
Від метушні прокинувся й регулювальник, який спав на лавці. Восьмьоркін підскочив до нього, і фашистський солдат так і не зрозумів спросонку, що скоїлося. Із лави він уже не встав.
Захопивши сторожку, Восьмьоркін видавив шибку у вікні і, важко дихаючи, шепнув Чижеєву:
— Обоє готові… Противна робота… Розізлився я дуже. Кажи, що далі робити?
— Треба якимсь чином заманити в будку єфрейтора.
— Але ж як?
— Давай загаласуємо або заспіваємо, ніби шнапсу ми напилися, — запропонував один з партизанів. — Може, він і прибіжить.
— Гарно придумали, — схвалив цю пропозицію Чижеєв. — Давайте спробуємо.
Через деякий час до перехрестя донісся безладний спів. Тільки п'яні могли так горлати, і єфрейтор деякий час прислухався до цього дикого ревища, а тоді вилаявся і бігцем поспішив до будки.
Лютий єфрейтор біг з твердим наміром заткнути пельки гулякам-солдатам, бо ж з хвилини на хвилину могло над'їхати начальство. Веселенька буде зустріч! Він різко рвонув двері і зарепетував:
— Руіх! Штіль!.. Швайне!
Але тут чиясь дужа рука згребла його за груди і ривком втягла всередину. Потім немов стеля обвалилася на голову єфрейторові. Обм'якле тіло мішком осіло на землю…
— І цьому кінець, — сказав Восьмьоркін.
Зміняти регулювальника на дорозі пішов Чижеєв з партизаном, переодягнутим у єфрейторів дощовик. На зріст партизан був приблизно такий, як покійний фашист. Він не викликав підозри у регулювальника.
Дорога була темна й безлюдна. Задублий на вітрі, змоклий регулювальник з радістю передав переодягнутому Чижеєву ліхтар і указку з фосфоресціюючим кружком. Козирнувши мнимому єфрейторові, він побіг грітися в будку. Незабаром звідти почувся глухий окрик, а через хвилину все затихло.
— Все, більше жодного не лишилося, — сказав Чижеєв.
Поправивши вогонь у ліхтарі, він став з ним на перехресті. Пора було братися за виконання обов'язків регулювальника. Вдалині показалося синювате сяйво автомобільних фар.
Розділ тринадцятий
Ніна виходила вночі. Частину дороги пройшли на катері. Було туманно й холодно.
Батько з Миколою Дементійовичем обережно опустили на воду тузика — крихітну шлюпку, поцілували дівчину на прощання, допомогли їй вмоститися і подали весла.
— Прийдемо завтра опівночі, — сказав батько. — Твого сигналу будемо ждати дві-три години. Не діждемося — прийдемо через добу знову. Не зможеш сюди вернутися, іди в ліс… Чого мовчиш? Страшно самій?