Українські традиції
Шрифт:
130. А як скіфи побачили, що перси неспокійні, зробили так, щоби вони ще довше затрималися в Скіфії й потерпали через недостачу всього: (а саме) лишали їм трохи своєї худоби з пастухами, (самі ж) переходили в дальшу частину краю. Перси надходили, брали худобу й були горді зі свого діла.
131. Так діялося часто, а тим часом на Дарія найшла в тій блуканині біда. Про це довідалися царі скіфів і послали до Дарія посла, що ніс йому в дар птицю, мишу, жабу і п'ять стріл. Перси питали того, що приніс, про значення тих дарів; та він сказав, що не має іншого наказу, лише віддати це і швидше вертатися. Він сказав персам, що як вони мудрі, то нехай самі розгадають, що означають ті дари.
132. Це почули перси й стали радитися. Дарієва думка була така, що скіфи віддали йому самих себе, землю й воду. Він пояснював це тим, що миша живе в землі й їсть ту саму поживу, що й людина, жаба живе у воді, а птах найбільше подібний до коня; стріли ж означають, що вони передають (персам) свою (воєнну) силу. Такої думки був Дарій. Протилежна цій думці була Гобрієва, одного з тих сімох, що побили магів [134] . Він так пояснив значення дарів: «Якщо ви, перси, не станете птахами й не полетите в небо, або не станете мишами й не сховаєтеся під землю, або жабами й не скочите в болота, то не повернете назад, а загинете від цих стріл».
134
Маги – перські та мідійські жерці.
133. Так перси витлумачили значення дарів. Тим часом одна частина скіфів, що була призначена перед тим пильнувати біля озера Меотиди, рушила до Істра, щоби умовитися з іонійцями, (отже) прийшла на міст і сказала так: «Мужі іонійські, ми прийшли принести вам свободу, як схочете нас послухати. Ми довідалися, що Дарій наказав вам пильнувати міст лише шістдесят днів, а як він впродовж того часу не прийде (назад), то ви не винні ні в чому ні перед ним (Дарієм), ні перед нами. Перечекайте ж тут ті дні й ідіть звідси». Іонійці пообіцяли це зробити, й вони (скіфи) повернулися скоро назад.
134. Решта скіфів, після того як Дарій дістав дари, вишикувались в лави, піхота й кіннота, щоби битися з персами. Коли вже скіфи готові були до битви, вскочив між них заєць; вони побачили його й кинулися всі за ним. Коли між скіфами почалося таке замішання й крик, запитав Дарій, чого ж такий крик між ворогами, а дізнавшися, що вони женуться за зайцем, сказав до своїх звичайних співрозмовників: «Ті люди нас цілком зневажають. Тепер бачу, що Гобрій правильно говорив про скіфські дари. А що і я тепер так само думаю, що треба нам добре порадитися (що робити), щоби ми мали на майбутнє забезпечений відступ». На це сказав Гобрій: «Царю, я вже дізнався з розповідей, як тяжко боротися з тими людьми; нині ж, як прийшов (сюди), то ще більше утвердився в тому, спостерігаючи, що вони граються з нами. Гадаю, що тільки-но настане ніч, треба запалити вогні, як це ми, втім, завжди звикли робити, залишити усіх слабих вояків, пов'язати ослів і відійти, поки ще або скіфи встигнуть дійти до Істра й знищити міст, або іонійці не постановлять чогось такого, що може нас погубити». Так радив Гобрій.
135. Як настала ніч, Дарій вчинив так, як він (Гобрій) радив: слабих людей і тих, втрата яких йому найменше важила, а також усіх ослів велів пов'язати й лишити на рівнині. А лишив він ослів і слабих вояків для того, щоби осли ревли, а людей полишив через слабість, зрозуміло, з тою метою, що як він із добірним військом ударить на скіфів, ці мають боронити табір. Так сказав Дарій тим, кого полишав, запалив вогні і якнайшвидше поспішив до Істра. Осли, як лишилися самі, без купи, підняли далеко ще сильніший крик. Скіфи почули ослів і були переконані, що перси на тому ж місці.
136. Та як настав день і ті, що їх лишили, зрозуміли, що їх Дарій зрадив, простягли руки до скіфів й розказали їм про те все. Вони, почувши це, скоро зібралися, й обидві частини скіфів, а також савромати, будини й гелони погнали просто до Істра за персами. Але оскільки перси мали багато піхоти й не знали дороги, бо не було (в Скіфії) битих шляхів, а скіфська кіннота знала дорогу навпростець, то вони розминулися; скіфи куди скоріше прибули до мосту, ніж перси. Вони довідалися, що перси ще не прибули, і сказали до тих іонійців, що були при кораблях, таке: «Мужі іонійські, ті дні з вашого числа вже минули, й ви зле чините, що ще чекаєте. Раніше ви чекали зі страху; тепер же знищіть міст, якнайскоріше йдіть звідси, радійте й будьте вдячні богам і скіфам. А з вашим колишнім паном ми зробимо так, що вже не піде походом ні на кого».
137. З цього приводу іонійці стали радити раду. Мільтіад афінієць [135] , що був тираном у Херсонесі на Геллеспонті, порадив послухати скіфів і звільнити Іонію [136] . Та Гістієй з Мілета думав протилежне. Він говорив, що завдяки Дарієві кожний із них є тираном міста, а якщо впаде могутність Дарія, то ні він не пануватиме в Мілеті, ні ніхто (з тиранів) ніде, бо ж кожне місто воліє демократичного устрою, а не тиранії. Коли, отже, Гістієй висловив цю думку, відразу ж усі пристали на це, хоч спочатку держалися поради Мільтіада.
135
Пізніше славний переможець персів у грецько-перських війнах.
136
Так називалося узбережжя Малої Азії, де було багато іонійських колоній.
138. А за царя подавали голос і стояли за нього (оці): тирани Геллеспонту Дафніє із Абідоса, Гіппокл з Лампсаку, Герофант із Парія, Метродор з Проконнеса, Арістагор із Кизика й Арістон із Візантії; ці з Геллеспонту. А з Іонії: Стратіс із Хіоса, Еак із Самоса, Лаодам з Фокеї й Гістієй з Мілета, той, що висловив протилежну Мільтіадові думку. З еолійців був лише один визначний – Арістагор з Кіми.
139. Отже, вони прийняли думку Гістієя й постановили до того (про що вони говорили зі скіфами) додати ще такі діла й слова: міст знищити з боку скіфів, і притому тільки на відстані польоту стріли, щоби виглядало, ніби вони щось роблять, хоч не робили нічого, і щоби скіфи не пробували силою перейти Істр через міст. Під час того, як нищитимуть цю частину мосту, що з боку скіфів, мають сказати, що вони роблять усе те, чого бажається скіфам. Таке додали вони ще до свого плану. Тоді Гістієй сказав від усіх: «Мужі скіфські, ви добре радите і якраз упору. А що ви вказуєте нам добру дорогу, то й ми вам зробимо по вашій волі. Ось, як самі бачите, і нищимо міст, і вкладемо в це весь запал, бо хочемо бути вільні. Поки ми це нищимо, ви маєте час вишукати тих (персів), а коли знайдете, помститеся як слід за нас і за вас».
140. Скіфи вдруге повірили іонійцям, що вони говорять правду, й рушили шукати персів, та не попали на їх дорогу. Цьому винні були самі скіфи, бо понищили пасовиська й позасипали воду. Якщо цього не зробили б, можна було б, при бажанні, легко розшукати персів; а так тепер постраждали (самі) через те, що їм було видалося найкращим. Скіфи рушили в ту частину краю, де була паша для коней і вода, й там шукали ворогів. Гадали, що й вони (перси) будуть сюди тікати. Та перси йшли тією доріжкою, що її перше втоптали, трималися її й з трудом перейшли. (Над Істр) прийшли вночі й натрапили на знищений міст. На них напав страх, що іонійці покинули їх.
141. Дарій мав із собою одного єгиптянина, голос якого був найсильніший між людьми. Того чоловіка Дарій поставив на березі Істра й велів кликати Гістієя з Мілета. Цей так і зробив. Гістієй перший почув заклик, зібрав усі кораблі, щоби перевезти військо, й наново добудував міст.
142. Так утікли перси, а скіфи шукали їх і розминулися з ними вдруге. І так думали вони, що іонійці, як вільні, то найгірші й найбоязкіші з усіх людей; якщо ж дивитися на іонійців як на рабів, казали вони, то дуже вже, як невільники, віддані вони своїм панам і найменше здатні до втечі. Це закидали скіфи іонійцям.