Українські традиції
Шрифт:
60. Жертви приносять усі однаково й усе однакові, а жертвують ось як. Жертовному звіряті зв'язують передні ноги. Той, хто приносить жертву, стає позаду, хапає за кінець пута і звалює його (звіра) на землю. Коли тварина впаде, він призиває того бога, що йому жертвує, накидає звіряті на шию петлю, під неї дрючок і душить його. До того не запалює вогню, ні відправляє ніякого обряду, не виливає богам (плину) в жертву; щойно задушивши, облуплює й береться до варіння.
61. А оскільки Скіфія надзвичайно бідна на дерево, то вони так варять м'ясо. Коли вже обдеруть шкуру з жертовного звіра, відділяють м'ясо від кісток і вкидають його в казани свого виготовлення, якщо їх мають під руками. Ці казани дуже подібні на лесбоські посудини, лише набагато більші. До них кидають м'ясо, підкладають під нього вогонь і варять; якщо ж не мають казана, то все м'ясо вкидають до шлунка забитої звірини, додають води і підпалюють під ним кістки. Вони горять дуже добре, а в шлунку вміщається все м'ясо, обдерте з кісток. Так віл чи яка-небудь інша жертовна тварина варить сам себе. Коли вже звариться м'ясо, той, хто приносить жертву, відриває шмат м'яса й нутрощів і кидає перед себе. Жертвують усяких тварин, а найбільше коней.
62. Так вони приносять жертву іншим богам і таких тварин. Аресові ж жертвують так. У кожній скіфській області будують коло житла старшини святилища Аресу. Стягають на купу в'язанку хмизу, завдовжки близько трьох стадій і завширшки також, заввишки трохи меншу. Згори роблять чотирикутну площу. Три сторони її стрімкі, а четвертий бік доступний. Щороку довозять до тієї купи по сто п'ятдесят возів хмизу, бо вона через дощі осідає. На кожній такій купі застромлюють старий залізний меч [91] – це і є зображення Ареса. Цьому мечеві приносять щороку жертви з худоби й коней, і в більшій кількості, ніж іншим богам. З воєнних бранців, узятих живцем, з кожної сотні жертвують одного, але не тим способом, що й худобу, а іншим. Вони покроплюють їм голови вином і заколюють людей над посудиною. По тому виносять (бочку) на ту купу хмизу й виливають кров на меч. Отже, це виносять нагору, а внизу коло святилища роблять таке. Відрубують кожному забитому праве рам'я з рукою й кидають у повітря. Після закінчення обряду йдуть геть; рука ж лежить там, де впала, а осібно померлий.
91
Короткий меч, званий акінакес.
63. Такі їх жертви. Свиней вони не мають звичаю жертвувати і взагалі не хочуть їх тримати у своєму краї.
64. А воєнні звичаї в них такі. Коли скіф убиває першого мужа, то п'є (трохи) його крові. Голови вбитих у бою несе цареві; бо тільки той, хто принесе голову, бере участь в розподілі здобичі, якщо ж не принесе, то ні. З голови (ворога скіф) здирає шкіру в такий спосіб. Обкроює голову довкруг коло вух і витрушує її, а по тому вишкрібає м'ясо волячим ребром і мне шкіру руками. Вичинивши, вживає ту шкіру як хустку. Він прив'язує її до вуздечки того коня, на якому їздить, і пишається тим. Той, хто має найбільше таких хусток, вважається найхоробрішим. Багато хто ще й одяг шиє з тих здертих шкірок; зшивають їх, як баранячі. Багато їх іще здирають з побитих ворогів разом з нігтями шкіру з правих рук і роблять собі покривала до сагайдаків. А людська шкіра міцна і блискуча; вона найбіліша з усіх шкір. Багато їх (скіфів) обдирають всю шкіру з людей, напинають їх на дерев'яний бовван й возять (із собою) на конях.
65. А з головами – не всіма, лише найбільших ворогів – чинять так. Обрізують усе, що вище брів, і вичищають. Якщо це бідний чоловік, то обтягує волячою шкірою й так користується; якщо ж багатий, то обтягує волячою шкірою, а всередині позолочує й користується як посудиною для пиття. Так чинять і з черепами своїх домашніх, якщо з ними полаються і коли перед судом царя їх переможуть. А як прийдуть до такого гості, він виносить ті голови й розказує, що це, мовляв, були його свояки, що з ними посварився й він їх побив. Це вважається мужнім вчинком.
66. Раз на рік кожний правитель у своїй окрузі готує посуд для змішування вина, і його п'ють (на бенкеті) ті скіфи, що вбили ворога (в бою); хто ж не вбив (жодного) ворога, не п'є того вина й сидить збоку без почесті. Це найбільша ганьба в них. А хто вбив дуже багато ворогів, дістає дві чаші й п'є з обох них разом.
67. У скіфів є багато ворожбитів. Вони ворожать з допомогою в'язанок вербового пруття у такий спосіб. Збирають велику купу вербового пруття, кладуть на землю й (опісля) розбирають. Кожний прутик кладуть окремо й із того ворожать. По тому з примовляннями збирають галузки назад і зв'язують знов у в'язанки одну за одною. Цю ворожбу вони успадкували від предків; енареї, гермафродити [92] , кажуть, що мистецтво ворожіння їм дароване самою Афродітою. Вони ворожать на липовій корі. Розрізають (з тою метою) кусень кори на три частини, вплітають її між пальці, а по тому розплітають і при тім ворожать.
92
Гермафродити – в ориг. «андрогіной», у перекл. Франка – «мужожони».
68. Як у скіфів занедужає цар, то кличуть трьох найкращих ворожбитів і вони ворожать описаним (щойно) способом. Найчастіше вони кажуть, що той і той громадянин поклявся неправдиво царським домашнім вогнищем і вказують того громадянина. А у скіфів є звичай клястися царським домашнім вогнищем, якщо хочуть поклястися найбільшою присягою. Відразу ж беруть того чоловіка, що мав – за вказівками ворожбитів – поклястися фальшиво царським домашнім вогнищем, і приводять його. Ворожбити говорять йому в очі, що з ворожби виходить, ніби то він поклявся царським вогнищем і через те нездужає цар. Він (оскаржений) борониться, каже й запевняє, що не присягав. Якщо він опирається, цар кличе ще подвійну кількість ворожбитів. Якщо й вони, поглянувши на ворожбу, обвинувачують його (оскарженого) за фальшиву присягу, то йому зразу ж відрубують голову й майно (покараного) ділять поміж себе перші ворожбити. Якщо ж нові ворожбити звільняють обвинуваченого, скликають усе більше й більше ворожбитів. Якщо більша їх частина звільнить даного чоловіка, то перші ворожбити мусять загинути.
69. Їх убивають таким чином. Наповнюють віз хмизом, запрягають у нього волів, зв'язують ворожбитам ноги й руки назад, затикають рота, кладуть на хмиз, підпалюють його, лякають і наганяють волів. Багато волів згоряють разом із ворожбитами, а деякі обпечені втікають, якщо згорить дишло. Так само спалюють ворожбитів і за інші провини і називають їх брехливими віщунами. Якщо ж яких віщунів уб'є цар, то не щадить і їхніх дітей; але вбиває всіх хлопців, а дівчатам нічого злого не робить.
70. Якщо скіфи укладають з кимось союз, з ким то не було б, то чинять так. До великої глиняної посудини вливають вина і змішують з кров'ю тих, з ким укладають союз, уколовши шилом або дряпнувши трохи шкіру ножем. По тому занурюють у посудину меч, стріли, сокиру і спис. Як це зроблять, промовляють довгу молитву, а по тому п'ють із чаші ті, що укладають союз, і найдостойніші з їх дружини.
71. Похорони царів відбуваються у краю Геррос, до котрого Борисфен ще судноплавний. Коли у скіфів умирає цар, вони там викопують велику чотирикутну яму, а як вона вже готова, беруть трупа. Тіло мерця покривають воском, живіт розпорюють і вичищають, наповнюють товченим шафраном, кадилом, прочитаном і анісовим насінням, а потім знову зшивають. (Мерця) кладуть на віз і везуть до іншого народу (племені). Ті, що до них привезено мерця, роблять так, як царські скіфи. Відрізують шматок свого вуха, стрижуть волосся, роблять кругом надрізи на руці, дряпають чоло і ніс, проколюють ліву руку стрілою. Звідти (знову) беруть тіло царя на віз і везуть далі, до іншого народу, який під їх пануванням. З ними разом ідуть ті, до яких прийшли найперше. Коли вже об'їдуть із мерцем усі краї, спиняються в Герросі, що є останнім із підвладних їм народів і місцем поховання. Після того, як покладуть мерця в яму на підстилку, застромлюють у землю з обох боків тіла списи, прив'язують до їх вершків поперечні жердини і накривають їх очеретом. Обіч нього (мерця) кладуть до ями одну задушену наложницю, виночерпія, кухаря, конюха, слугу, окличника [93] , коней і первенців всяких інших домашніх тварин, а також золоті чаші; срібла ж і міді не мають у вжитку. Коли це зроблять, насипають наперегони високу могилу, щоб була якнайбільша.
93
Окличник розносив накази й оголошував їх.
72. Коли ж мине рік, то роблять таке. Із решти слуг покійного царя вибирають найстаранніших, – а вони родовиті скіфи, бо в них служать (цареві) ті, яким цар накаже, а купованих слуг у них немає, – і з-поміж них убивають п'ятдесятьох. (Убивають також) п'ятдесят найкращих коней, їх потрошать, наповнюють черева половою і зшивають. Тоді чіпляють половину обруча впоперек до двох кілків, а другу половину також до двох інших кілків і в такий спосіб прикріплюють багато інших. Потім протикають вздовж цілого коня аж до карку грубим кілком і кладуть тих коней на обручі. Передні обручі підтримують передні лопатки коней, задні ж обіймають животи коло задніх вудил, а обидві пари ніг висять у повітрі. Вуздечки й вудила надягають (також) на (тих) коней, протягають наперед і прив'язують до кілків. Тих п'ятдесят задушених молодих (слуг) беруть кожного саджають на коня в такий спосіб. Пробивають кожного гострим колом наскрізь аж по шию, а ту частину (кола), що стирчить зісподу, застромлюють у діру того кола, що пробитий крізь коня. Як наставлять довкруги могили таких вершників, ідуть геть.
73. Так ховають царів. А як умре якийсь інший скіф, то найближчі родичі кладуть його на віз і обвозять по приятелях. Кожний із них (приятелів) приймає їх і частує тих, що йдуть із небіжчиком, та й небіжчикові дає того, що й іншим. Так возять звичайних (скіфів) сорок днів, а потім ховають. Як уже поховають (покійника), то очищуються скіфи таким чином. Вони намазують і миють голову, а з тілом роблять так. Забивають (у землю) три кілки так, щоби були один до одного нахилені. На них натягають повстяне покривало, сильно стягають його, а в начиння, що стоїть між кілками під покривалом, кидають розпечене на вогні каміння.