Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність
Шрифт:
Вчений підходить до договору 1654 р. дещо критично. В договорі захищаються права і вольності козацькі, маєтності української шляхти та її права на судові, земські і гродські уряди, а також права і володіння церковних ієрархів і монастирів, магдебурзьке право міщан, але нічого не говориться про інтереси селян, про "пашенних людей".
Разом з тим; Драгоманов наголошує на прогресивному європейському характері Української держави на час укладання договору. Він відзначає, що в договорі були "добрі зерна такого устрою громадського, до якого тепер прямують скрізь освічені люди… Як порівняти ті права, які вимовили собі козаки у царя московського, з тим безправ'ям, яке було в царстві Московськім, то все-таки не можна не сказати, що устрій козаччини був більше подібний до устрою теперішніх вільних держав
"Не знайдеш тепер такого європейця, котрий би не думав, що без волі, народу, а при одній царській самоволі не може добре жити ніяка земля, що народ не може правитись самими чиновниками, котрих згори наставляє самовольний цар. Тепер трудно знайти й таких людей, котрі не згоджувались з тим, що усі діла в дуже великій державі не можуть бути виправлені чиновниками та указами з далеких столиць, не спитавшись, що думають люди в тих самих краях, для котрих пишуться укази… щоб хоть менші діла робили самі крайові люди, які самі знають, а не чиновники, що сьогодні тут, а завтра там. А коли так, то що нам була за користь з того, що і ми перетерпіли жорстокість Петра І, остервенілість Меншикова і німців Біронових, дурості Павла І, солдатське звірство Аракчеєва, холодну самоволю Миколая І".
Праця М. Драгоманова була надрукована брошурою в квітні 1918 р. в друкарні Центральної Ради Української Народної Республіки. Це видання в радянський час багато десятиріч було заборонене. Через 73 роки брошуру перевидали у часописі "Пам'ятки України" (1990–1991 рр.).
Михайло Грушевський присвятив українсько-російському договору 1654 р. спеціальну працю, невелику, однак надзвичайно змістовну і концептуальну: "Переяславська умова України з Москвою 1654 р. Статті і тексти". Написав він Її влітку 1917 р. в особливих умовах, які певною мірою перегукуються з сучасною ситуацією в Україні. У час написання Грушевським праці повалилася Російська імперія, в наш час розпалася остання імперія світу — радянська. І тоді, і тепер вирішувалася доля української державності, формувалися нові стосунки України з Росією. Як і зараз, три чверті століття тому спостерігалася величезна зацікавленість українського суспільства договором 1654 р. Грушевський пішов назустріч запитам своїх сучасників. Надамо, однак, слово йому самому:
"Останні події — революція й визволення України, упадок Романови. х і старого правління руба поставили питання про юридичний, правно-державний характер відносин України до Росії — з тим і про їх початок, себто об'єднання України з Москвою за Богдана Хмельницького. Те, що досі звичайно було питанням науковим, історично-юридичним, часом політичним, але рідко виходило за тісні круги спеціалістів, тепер вийшло на широке всенародне видовище — дебатується на всенародних політичних зборах, селянами, солдатами, робітниками. До мене звертаються селяни, солдати, інтелігенти, робітники з побажанням, щоб Переяславська умова була видана, стала приступною для обміркування всіх, і я як історик і як політичний представник українського народу вважаю своїм обов'язком негайно сповнити сю волю, незважаючи на всі труднощі, зв'язані з її сповненням для мене.
Війна і всякі пригоди перервали мою історичну працю саме тоді, коли я приступав до вияснення сього многоважного моменту. Моя бібліотека зосталася у Львові, матеріали, котрі я почав підбирати наново, лежать у Москві; я засипаний тепер іншою роботою. Замість того, щоб дати, як я хотів, ширшу наукову студію на сю тему, я мушу обмежитися тільки короткими поясненнями, щоб, даючи в руки широкого громадянства тексти актів 1654 р., усвідомити його, як треба підходити до розуміння тих форм, в які уложилася умова України з Москвою 1654 року".
Одним із важливих узагальнень багатоаспектної праці Грушевського є теза про те, що Українська держава Богдана Хмельницького зберегла свою політичну самостійність та інші права, об'єднавшись із Московією. "Україна зосталась при певних державних правах і після свого об'єднання з Москвою, а її автономія мала характер конституційний, основалася на договорі — се ніяким чином не може бути поставлено під сумнів, і всякі спроби про те, як саме назвати сю форму сполучення, в якій стала Україна до Москви, являються властиво спорами про слова".
Грушевський у своїй статті говорить про поступове нищення російським царизмом української державності, про його наступ на автономію України у всіх сферах життя.
Праця М. Грушевського вперше побачила світ 1917 р. в Києві, перевидано її у 1991 р. в Києві у збірнику робіт Грушевського 1917–1920 рр. "Хто такі українці і чого вони хочуть".
У 1920 році у Відні з'явилася з друку книжка Вячеслава Липинського під назвою "Україна на переломі. 1657–1659. Замітки до історії українського державного будівництва". У цій монографії українського історика проведений докладний політичний і державний аналіз договору 1654 р. і сформульовано вперше концепцію про військовий характер україно-російського об'єднання: "Мілітарний союз проти Польщі і татар, забезпечений формою протекторату". Липинський підкреслює, що передусім саме проти Речі Посполитої укладалася Богданом Хмельницьким угода з Москвою в 1654 р. Вона "була тим самим випадковим союзом, зверненим проти Польщі й заключеним для визволення України від Польщі, якими були всі його попередні союзи з Кримом, а перш за все з Туреччиною", пізніше й з Швецією, договір з якою Липинський вважав більш вигідним, ніж з Москвою. Історик розкриває державне, політичне і міжнародне значення договору з Москвою: "Ідеологічна правнодержавна суть переяславської умови творила абсолютна і легальна емансипація від польської Речі Посполитої, як у поняттях самих українців, так і в поняттях сусідніх володарів".
Оскільки Липинський вважав, що політична діяльність Богдана Хмельницького була спрямована на відновлення у всій широті української державності, то, на його думку, всі політичні союзи мали для українського гетьмана чисто службову роль.
Принагідне треба відзначити, що Липинський дуже високо оцінює глибокий державний розум, залізну волю, великий дипломатичний хист, геніальний організаторський талант і щирий український патріотизм гетьмана України Богдана Хмельницького.
Значним внеском у розробку проблеми договору є роботи історика українського права Андрія Яковліва, передусім його велика стаття — "Договір гетьмана Богдана Хмельницького з Москвою 1654 року". (Надруковано у 1927 р. у "Ювілейному збірнику" на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п'ятдесятиріччя наукової діяльності.)
Андрій Яковлів був і політичним, і громадським діячем, який на практиці захищав юридичні й міжнародні права Української держави. У 1917–1918 рр. Він — член Української Центральної Ради, директор її канцелярії і Департаменту чужоземних зв'язків Міністерства закордонних справ, надзвичайний посол до Австро-Угорщини, голова надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки в Голландії і Бельгії. В еміграції працював професором і ректором Українського вільного університету в Празі, професором Української господарської академії в Подебрадах, директором Українського наукового інституту в Варшаві.
У політичній та історичній оцінці договору Яковлів багато в чому дотримується концепції Грушевського. Однак безперечно його великого заслугою є професійно проведений докладний, глибокий аналіз юридичної природи договору, а також розгляд і класифікація оцінок і думок інших дослідників — попередників Яковліва. А ряд вчених, які писали після Яковліва, спираються саме на його аналіз статей 1654 р.
До ювілейної дати — трьохсотріччя Переяславської ради, в 1953 р. була прийнята спеціальна постанова ЦК КГІРС. Ця постанова була оприлюднена під назвою: "Тези до 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654–1954), схвалені ЦК КПРС". Викласти в науковій роботі або публіцистичній статті, в підручнику чи художньому творі думку, яка б не відповідала "Тезам", розповісти про істинні історичні події або спрвжні факти, що суперечили "Тезам", в Україні не було найменшої можливості. Навколо "Тез до 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654–1954), схвалених ЦК КПРС", склалася обстановка, яка нагадувала казарменні, а скоріше — табірні умови: "Крок у бік — стріляю без попередження".