Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність
Шрифт:
Зарубіжні дослідники широко використали матеріали західних державних і приватних архівів і бібліотек, ввели в науковий обіг чимало нових, до того невідомих історичних джерел. Численні публікації з'явилися в періодичних виданнях Канади, США, Австралії, західноєвропейських країн. Досить докладно ця проблема розглядалася у синтетичних узагальнюючих працях з історії України і українського права — М. Антоновича, Д. Дорошенка, Р. Млиновецького, Л. Окиншевича, Н. Василенко-Полонської. Спеціальні монографії і фундаментальні наукові статті були написані М. Андрусяком, І. Борщаком, Б. Галайчуком, С. Іваницьким, Р. Лащенком, О. Оглоблиним, І. Рибчином, А. Яковлівим.
У результаті ґрунтовних досліджень кардинальні, концептуальні узагальнення і висновки істориків української діаспори
Богдан Хмельницький мав за головну мету створення самостійної української держави, і він досягнув цього, здавалося, у найскладніших умовах. Укладання договору з Москвою було вимушеним кроком і тільки епізодом у його політиці. Навіть те, що обидві сторони вкладали різне розуміння в договір, не змінило державного статусу України і характеру влади гетьмана.
Для України договір мав трагічні наслідки тому, що московський уряд, діючи збройною силою і не меншою мірою — з підступною і зрадницькою хитрістю, розколов українське суспільство, перетягнувши частину його на свій бік; а також в односторонньому порядку вносив зміни в договір, що вели до скорочення, а потім і знищення української державності.
Щодо юридичної дефініції договору, то і серед істориків української діаспори були різні думки: союзний рівноправний договір з Москвою; мілітарний союз; васальні взаємини типу протекторату або ж "псевдопротекторат"; персональна унія.
А. Яковлів продовжував і в 30 та 50-ті рр. працювати над проблемою договору 1654 р. У нього вийшло три роботи з цієї теми: "Українсько-московські договори в XVII–XVIII ст.", Варшава, 1934.; "Договір гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем 1654 року", Нью-Йорк, 1954 р. і "На 300-ліття договору Хмельницького з Москвою", Нью-Йорк, 1954 р. У цих роботах Яковлів підтверджує, а також дещо розширює і уточнює оцінку цього договору, яку він давав у згадуваній вище роботі 1927 р.
У праці "Договір гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем 1654 року". Яковлів підтверджує думку, що в середині XVII століття у Москві "почала виявлятися нова ідея, нова концепція в зв'язку з договором 1654 р., ідея повороту до московського царя "прародительской отторгнутой отчизньі Києва". Ця ідея була також однією з трансформацій, одним з аспектів теорії "Третього Риму".
У названій праці вчений чітко формулює свій висновок: "Усі історичні дані цілком ясно свідчать, що Б. Хмельницький дивився на цей договір, як на звичайний, йому знайомий, договір протекції, які він не раз уже складав, тобто як на тимчасовий військовий союз двох держав". І далі автор стверджує, що хоч цей союз набрав характеру "васалітету — протекції", однак "в дальші, після складання договору роки, надто в останній рік життя Б. Хмельницького (1657), в міру посилення державної могутності України, ця залежність стала чисто номінальною… в дійсності Україна була цілком незалежна від Москви держава".
Особливо заслуговують на увагу роботи Олександра Петровича Оглоблина, якого вважають одним із найвидатніших сучасних істориків України. О. Оглоблин (1899–1992) закінчив Київський університет і був його професором. Однак майже півстоліття його науковоакадемічної і громадської діяльності пов'язано з визначними культурно-освітніми центрами Західної Європи і США. Він був автором понад 700 публікацій, в яких виявив виняткове знання першоджерел і історії України і рідкісний дослідницький дар поєднання глибокого аналізу із синтезом і філософським осмисленням історичного процесу.
Оглоблин належав до державницької школи української історіографії і в переважній більшості розглядав історію України в аспекті боротьби українського народу за свою державність і незалежність. Отже, зрозумілий його інтерес до угоди 1654 року. Цій темі він присвятив праці: "Українсько-московська угода 1654", Нью-Йорк, 1954; "Проблема державної влади на Україні за Хмельниччини й Переяславська угода 1654 року", Мюнхен, 1965; "Хмельниччина і українська державність", Нью-Йорк, 1954.
Висвітлюючи причини і умови українсько-московських домовленостей, процес і наслідки переговорів, Оглоблин не тільки поглибив думки і висновки своїх попередників — М. Грушевського, В. Липинського, А. Яковліва — про державно-політичний та історико-правовий характер угоди 1654 року, а й науково обгрунтував ряд своїх оригінальних і новаторських думок. Він розглянув цю угоду в аспекті внутрішньої політики Богдана Хмельницького, а також визначив головні концепції державно-політичної думки на Україні щодо цієї проблеми, показавши їх у розвитку протягом XVII–XVIII ст.
У роботі "Хмельниччина і українська державність" автор вважає, що ідея відродження української державності і усвідомлення "тяглості українства" від часів Київської Русі до козацтва почали формуватися в першій чверті XVII ст. Ця ідея розвинулася в середовищі козацтва, Києво-Могилянському осередку і у Волинському гуртку української протестантської шляхти. Поряд з цією ідеєю існували інші концепції державно-політичного устрою українських земель: автономії у складі Речі Посполитої, "Князівства Руського" і москвофільська концепція, яка переважно грунтувалася на спільності православної віри. У 1648 р. в ході національно-визвольної війни, проти Польщі утвердилася ідея "держави Війська Запорозького" на терені усієї України, що й знайшла своє реальне втілення в Українській козацько-гетьманській державі.
У книжці "Українсько-московська угода 1654 р." Оглоблин стверджує: "Ідея самостійності України і суверенності Української Держави живе в найширших колах українського народу XVII–XVIII ст., починаючи від голови держави — гетьмана й кінчаючи звичайними козаками".
Розглядаючи точку зору сучасників укладання договору, Оглоблин показує найбільш яскравий вираз її у маніфесті українського уряду до європейських держав (жовтень 1658 р.), коли одверта воєнна агресія Москви проти України в цей час примусила український уряд стати на шлях розриву з нею. "Так виходять назовні підступ і обман тих, що без жодної нашої провини, насамперед нашою домашньою і громадянською війною, а потім одверто вже власною зброєю, приготовляли нам ярмо неволі. Для належного зрозуміння цього доводимо нашу невинність і з молитвою про Божу поміч заявляємо, що ми були і є тепер змушені далі твердо стояти при нашій законній обороні та просити сусідів про допомогу в обороні нашої свободи".
Діячі Мазепиної доби, на думку Оглоблина, дуже високо цінували державництво Богдана Хмельницького, відгуки про що зустрічалися в численних державних актах гетьмана Івана Мазепи. Щодо оцінки і аналізу самого договору 1654 р., його міжнародного аспекту, то вони були зроблені переконливо і доказово у преамбулі до Конституції 5 квітня 1710 р. ("Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська"), яку вважають першою конституцією у світі, у складанні якої провідна роль належала Пилипу Орлику, гетьману України в екзилі, а також у двох його трактатах 1712 р.: "Вивід прав України" та "Маніфест до європейських урядів". "Всім відомо, що ясновельможний Гетьман Богдан Хмельницький, безсмертної пам'яті, добровільно, не будучи ніким примушений, підпорядкував руський народ і козацькую націю Московському цареві. В урочистому пакті цар Олексій Михайлович підтвердив клятвою охороняти на вічність під своєю протекцією козацьку націю і руський народ… Всі знають, що після смерті ясновельможного гетьмана Богдана Хмельницького, блаженної пам'яті, Московська держава порушила різяими способами закони й вольності козацької нації, підтверджені в свій час нею самою; Московський цар хотів закріпачити в рабство вільний руський (український) народ" ("Маніфест до європейських урядів"). "Найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенності України, — пише П. Орлик у "Виводі прав України", — є урочистий союзний договір, укладений між царем Олексієм, з одного боку, та гетьманом Богданом Хмельницьким і станами України, з другого боку. Трактат цей уложений в 1654 р. і підписаний уповноваженими представниками. Цей такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно виконав би його, як у це вірили козаки".