Украинская революция (1917-1921)
Шрифт:
Коло 10-ої години перед 1-ою та 3-ою сотнями вийшли ворожі розстрільні та почали посуватись вперед, вдержувані нашим гарматним, крісовим та скорострільним вогнем. Ворожі гармати лише декілька разів починали обстрілювати росташування Гордієнківців, але знову перекидали вогонь на Богданівців, які вперто сунули вперед, відділені від нас ніким не обсадженою перервою на який кільометр або півтора.
Ворожий наступ ішов якось пиняво, розстрільні то йшли вперед, то раптом подавались назад, і ми помітили один раз те дивне явище, яке тоді водилось по деяких частинах наших і російських: мітінґи та голосування під час бою. І шановні читачі цих спогадів нехай не думають,
З полудня, після чергового мітінґу, почався рішучий фронтальний наступ проти першої сотні, а разом із тим полковник Алмазів із неспокоєм доніс, що на гармату остало всього по 35 набоїв, а також Нестроїв прислав записку з проханням набоїв до крісів.
Треба якось зарадити лихові. Негайно викликано "Партизана" – і він швидко вже коло старих козацьких валів. Ладнається до контратаки 4-та сотня, яка має разом із першою та "Партизаном" ударити на наступаючі розстрільні на північ від шляху; контр-удар мають підтримати вогнем гармати.
Піднімається від мосту вгору "Партизан", трухцем йде по ріллі лава 4-ої сотні, на руках викочують гармаші гармати на відкриту позицію та цілком несподівано бачу, як подають коноводи 1-ої сотні коней до своєї розстрільної.
Швидко гарматні вистріли закутують димом ворожу розстрільну. Вилітає вперед "Партизан", відкриваючи вогонь з обох своїх вежок, а користаючи із того перша сотня мигом всідає на коні та разом з четвертою йдуть в атаку на шаблі.
У ворога метушня, люди пробують вставати, кудись тікати, але "Партизан" і гармати покладають їх на землю як снопи.
Контр-удар випав щасливо. Маємо багато набоїв до крісів і 16 полонених. Розстрільна вліво від шляху майже перестала існувати і та, що направо, також в паніці відступає.
Сотні та "Партизан" вертають на свої місця, і лише тоді ворожі гармати починають бити по тому місці, куди йшла кінна атака.
Поручник Гарасименко, що приводить полонених, на моє питання, чого це їм прийшло в голову повсідати на коні, здивовано відповідає: "А, батьку – болото; як вчора "Партизана" витягали, так чоботи побрудили, що не відчистити, а тут по ріллі ще гірше.." Коли би ти почув це в могилі Зайдліце (відомий ґенерал кавалерист у Фридриха Великого), ти, що лаявся, коли бачив спішеного кавалериста і казав, що кавалерист мусить родитись і вмирати на коні.
Ця контр-атака дала нам спокій майже на дві годині, бо натиск припинився, обмежуючись тільки до крісової стрілянини та постійної розвідочної боротьби на правому крилі в напрямку на Лукоме.
12 полонених москалів і 4 українці доповіли, що вони з "Крюковських партизанів", що в їх відділі весь час йдуть суперечки про те, чи воювати, чи не воювати з українцями, чи дати їм право на самовизначення аж до відокремлення і союзу з німцями та що частина відділу є за сепаратним миром з українцями, а за продовженням війни з німцями, про це весь час мітінґують.
У відділі було до 350 баґнетів, зліва від відділу Донецькі кінні пролетарські полки, а за ними якісь теж партизани з околиць Ромодану і Хоролу, яких звуть "Українськими червоними козаками". Раніш від Покровської Богачки йшли і лотиші, які пішли потім до залізниці і яких в ночі Крюковці змінили. Зі штабу "армії" з Ромодану передавали, що в складі "армії" є також і чехи.
Я післав Андрієнка з полоненими та інформаціями до штабу дивізії та наказав йому, щоби приспішив якось справу з гарматними та крісовими набоями, бо залишилося по 15 стрілів на гармату.
Щойно від'їхав Андрієнко, як зі штабу дивізії прибув сотник Епов з невеличкою ескортою і проїхав просто до розташування передових сотень, звідки мене повідомлено, що він присланий зі штабу дивізії "перевірити, як справується Гордієнківський полк" та що він одержав у штабі дивізії від Натіїва доручення формувати новий загін об'єднаної кінноти під назвою "Полтавські Партизани". Це так обурило 3 сотню, що вони повідомили мене, що як Епов не забереться геть, то його застрілять.
На щастя, цей висланник штабу дивізії поїхав собі десь до Богданівців, навіть не поступаючи до штабу полку.
О 4-ій годині знову оживилась ворожа діяльність. Гармати від залізниці пустили декілька гранат і густі розстрільні, збивши стежі від сторони Лукомого, повалили з хуторів, що в долині попри дорогу, яка йде на Лукоме. Одночасно і з фронту почали обережно посуватися ріденькі розстрільні.
Я викликав "Партизана", але він, поїхавши в сторону Лукомого, застряг десь у болоті за близчим хутором з вітряками і мусів повернути з нічим.
Третя сотня, охвачена справа, мусіла загнути праве крило та відступаючи зробила помилку, бо перейшла хуторі з вітряками, втративши можливість обстрілювання долинки, що провадила до цих вітряків. Всі її спроби поправити помилку не повелись, здержувані вогнем скорострілів, які стояли на великому шляху і хоч далеким, але густим обстрілом засягали скісно 3-тю сотню.
Наші гарматки ніяк не могли збити цих скорострілів, бо не доставало набоїв та хоча під'їхали аж до самої розстрільної, не могли побачити цих скорострілів.
Попробував і "Партизан" під'їхати по шляху проти них, але на шляху зустріли вони його таким вогнем та ще протипанцирними кулями, що він мусів спішно завернути, а осмілені розстрільні посувалися далі, більше на північ, очевидячки, щоби вийти між нами та Богданівцями.
Треба було рушити до протиакції резерву. Зокрема, небезпечним являлася ось ця долинка, бо як би в ній скупчилася ворожа піхота, то звідтам легко могла би кинутися на баґнети, що при численній перевазі загрожувало нам знищенням.
Тому 4-та сотня йде продовжувати вліво першу сотню, а 2-га з останніми двома скорострілами має заняти хутір з вітряками.
Пояснюю завдання сотникам і командантові відділу скорострілів, сотникові Лахтіонову, найбільшому "большевикові" з цілого полку. "Значиться панки (3-та сотня) спартачили, тож треба їм дати науку, щоби подивилися", – бурмотить він, сідаючи на свого масивного рижого коня.
Сотні і скоростріли виїздять на призначене місце.
Четверта сотня швидко відсилає взад коноводів і займає долину наліво від 1-ої сотні, а друга зникає в хуторі з вітряками, за нею стягаються туди скоростріли, коні та обслуга. Пішли найкращі люди: при одному зі скорострілів скупчилися випадково: Божко (потім батько кошовий Запорожської Січі), Мартинюк, голова одної з українських рад 7. Сибірської дивізії, Борченко – зв'язковий в дивізійному комітеті колишньої 7. Туркестанської дивізії, заступник голови цього комітету та член дивізійної ради Лапченко, Слабович, один із чинних хлопців по відокремленню українців в ударну сотню, Голода один, з гарних фронтовиків.