Украинская революция (1917-1921)
Шрифт:
Природно, що татарські народні маси були дуже чутливі до революційних кличів, але в їх національно стислих формах, а тому були проти російської революції. Ми ж, українці, були для них дещо нове невідоме, що несло на вістрях своїх баґнетів гасло зрозуміле: визволення зпід російського визиску, а якщо до того додавалось ще й гасла соціяльні в формах трудового права на землю, то успіх був певний. Та німці були для татарських трудових мас явищем одіозним і тому, коли в нас почався з німцями конфлікт, ці маси стали рішуче на наш бік, так як рішуче і активно ставали вони проти
Татарська буржуазія була впливова своїми суґестіями колишніх володарів, давнього та в забутій перспективі, ніби й кращого минулого: суґестіями магометанської спільної та дуже монархістичної віри, та однаковістю побуту. Вона нічого не мала проти націоналістично-шовіністичних гасел, вважаючи їх засобом для заміни в національно економічній силі ріжних буржуазних ґруп на її користь, але рішуче була проти соціяльних гасел боротьби.
Була ще у татар одна невеличка, але дуже своєрідна група, це та, що жила з літників-лікуванців, а саме – всякі провідники, обслуга і т. д. Ця група була проти революції взагалі, бо уважала її небезпечною для свойого існування, але не була проти змін національних відносин, з тих-же економічних і атавістичних причин. Пишу про це, бо ця група відограла свою ролю під час нашої боротьби в горах між шосе Сімферопіль-Алушта та залізницею Сімферопіль-Севастопіль.
Німецьку групу дуже легко схарактеризувати: дрібноміщанська. Вона вбачала у підходячих німецьких військах приближення свого дорогого "фатерлянду", до якого мала великий сантіментальний пієтизм, але, як кожна дрібноміщанська ґрупа, вона не була революційно активна, а тому у відношенню до нас зміни її настроїв обраховувались лише більше чи менше ситними сніданками та вечерями, більше чи менше гостинним приняттям, поскільки вони відчували в нас більших чи менших приятелів військ коханого "фатерлянду" та його "кайзера". До татар же ця група ставилась з нестерпним презирством, хоч й досить пасивним.
Щодо української групи Криму, то вона мусіла би теж стати по боці крайніх гасел, але постійні дрібні, вульгарно скажемо, кацапське-хахлацькі суперечки відокремлювали її в групу менше до татар ворожу і більше відчуваючу національну революцію, до того цю групу хвилювали чутки з України та про Україну, врешті остаточно запаморочило її появлення українських військ та ще разом з німцями, тому ця група заняла якесь невиразне невтральне становище та лише тоді, коли наш конфлікт з німцями набрав ширшого розмаху, то вони повільно та нерішуче почали ставати на наш, зглядно на татарський бік.
Я досі не розумію, як у такій складній соціяльно-національній ситуації міг Врангель вибрати Крим своєю базою, та все питаю себе, чи не були ці взаємини соціяльних сил у Криму більшою підвалиною для загибелі "білих" з їх безоглядно правою і русотяпською політикою, як, скажемо, Чонгарський чи Перекопський прорив?
Ми переднювали щасливо. Німецькі стежі, що проходили близько нашого розташовання, нас не спостерегли, та лише нашій 4-ій сотні довелося гостити аж до ночі маленьку стежу, 6 німецьких вершників, яких потім й пущено в напрямку до нашої піхоти, хоч вони були переконані, що провідник веде їх у напрямі на Теодозію, куди йдемо ми.
Під вечір вирушаємо далі на аул Юрако Антуан, а від нього гірськими доріжками на Зую, куди підходимо досвіта 24-го квітня. У ночі пройшов дощ і порядно таки розмочив дороги, так що було багато мороки з возами та гарматами. Через шосе проходимо не спиняючись і ліземо вздовж річки Зуї до якихсь німецьких кольоній в узгір'ях, де стаємо на відпочинок, який неминуче мусів бути, бо мали ми за собою 36 кільометрів поганої гірської розмоклої дороги, по якій до того йшли вночі. Вислано стежі в напрямі Мамут Султана, для забезпеки, коли б там появилися большевицькі загони, і на шосе в сторону Зуї на випадок, коли проскочуть туди наші мотоциклети-гарматки на позицію з дулами, зверненими на північ, проти несподіванок від німців.
Стоїмо щось до 11-ої години ранку, бо не лише треба дати відпочинок людям і коням, але й впорядкувати татарів, яких вже пристало до нас понад 200 озброєних і частинно з кінним вирядом та з одним старшиною. Призначую Андрієнка з 10 кадровими гайдамаками і зі старшинами взяти татарський загін під оруду. Андрієнко радо одягає на чубату голову татарську баранячу шапку, порядкує татарів і просить дати йому "смертників" як опору татарському кримському чамбулові імени Тугай Бея, як він хоче його охрестити "для історичного реванжу". Але татари все себе називають "ескадронцями", так що "історична назва" так і не принялася.
Коло одинадцятої години чамбул був готовий – дві сотні та наші скоростріли "Максима", попереду наші старшини, коло кожного татарин-перекладчик, у Андрієнка готов уже і штаб і зв'язкові, ну словом маленька копія Гордієнківців, коли їх було ще мало. Роблю побіжний перегляд чамбулу. Це, мабуть, вперше в українській історії український командант робить перегляд татарської ним же зформованої частини.
Після перегляду перша сотня чамбулу та і Гордієнківська під орудою Андрієнка йдуть в авангард на Мамут Султан, а за ними і весь полк з гарматами.
Гори все вищі і вищі. На далекому обрію то виринає, то зникає масивний, суворий обрис Чатирдагу, що чорніє мов громова хмара. Йдемо по якомусь відкритому горбку, а направо, в далечині, затягнутій серпанком дріжучим і переливаючимся, блестить рівний простір синяви моря. – "Батьку, козацьке море!..." – кричить Божко, забувши, що ми влізли у "чужу землю". Всі голови повертаються туди в далеку далечінь. Вони ж перший раз у життю, мабуть, в Кримі. Тільки 2 сотня чамбулу, що йде між гайдамацькими сотнями, мугикаючи якусь пісню, не схвильована.
Дорога дуже тяжка. Часом доводиться злізати з коней, вести їх за поводи, підпирати вози, на руках спускати під кручі гармати. Тому, хоч і знаємо, що треба поспішати, бо через Сімферопіль проскочили наші мотоциклісти і донесли, що на вулицях бій, то щойно під ніч, коли вже темніло, ми спускалися, сховзуючись у ту долину, по якій пробігає шосе на Алушту і де лежить Мамут Султан.
З долини назустріч нам пливуть смуги туману, які ледви освітлюють згасаючі червонисті та зеленуваті блиски заходячого сонця.