Украинская революция (1917-1921)
Шрифт:
Щодо вказівок, як далеко йти на конфлікт з ними, то він дати їх не може, тільки може сказати, що той, кому пощастить виконати розпорядження Уряду та врятувати фльоту, буде мати велику нагороду, а його ім'я запишеться в золотій книзі української історії. Ну, останнє можна сказати лише хлопцям та недоучкам, бо ми самі з академії і добре знали про методи Наполеона та інших полководців.
Тому, щоби не було сумніву, що я все добре зрозумів, кажу твердо: – "Значиться, наказ здобути фльоту?" – "Так", – каже Натіїв. – "Ну, й досить, а чи попаду в історію чи ні, то менше з тим, бо і так нагороди знесла здається
"Є наказ, подбаємо цілим полком про його виконання".
Вертаю до себе. Нова халепа. Між ешелонами мітінґ, переважно чорні кулеметчики, ну і звичайно Божко. Йдуть до мене і останній каже: "Батьку! а чого ж то ми у татарську землю ліземо? Чи то нас звали? А чи то наша, своя, під доброю охороною? Чи, мабуть, у нас війська забагато, а землі замало?"
Відповідаю повагом: "По-перше, хлопче, товаришу, (форма звернення напів офіційна), не треба отаманові у поході у тавлинку (2) заглядати, коли не просять і не звуть, по-друге, мабуть, знаєш, що на Крим і Севастопіль, а в Севастополі Чорноморська фльота, по-третє, мабуть, скажеш, кому ця фльота належить"?
"Українська!" гудять довкруги гайдамацькі голоси.
"Авжеж ! Ну, зрозуміли?!"
"Добре, батьку, підемо! Здобудемо!"
Хлопці йдуть до возів, і вози гудуть розмовами та піснями.
Починаємо наперекір усьому вивантажуватись, але вивантаження йде помалу і дуже важко, бо тори, на які нас загнано, затарасовано возами, так що ми на руках мусіли пересувати по ваґону, бо паротяги відчепили німці.
Висаджуємо по два, три коні в ріжних місцях, відводимо їх ґрупами в аулики, що притулилися до Джанкою. Щоби замаскувати цю операцію, доношу німцеві, що охорону Джанкою взяли на себе ті наші частини, що вже вивантажились, а до того по місті підуть наші піші стежі.
Він викликає мене знову, дякує за ініціятиву та просить післати декілька кінних стеж у напрямі на Теодозію, поки не підійде їх кінна дивізія, яка рушає з Перекопу.
Німці, на наше щастя, мають велику халепу на Теодозійському напрямі. Туди вони післали бронепотяг з прикриттям одного ешелону, але червоні такого їм дали прочухана, що ті ледви удержались на першій перед Джанкоєм стації та мусіли вислати допомогу, що ослабило догляд за стацією Джанкой і примусило їх подобріти; до того і цей жвавий сотник генштабу з Отто Кірхнером кудись подівся.
Поки йде вивантажування, нав'язуються зв'язки з місцевим населенням. До полку з'являються перші ластівки співчуття і допомоги місцевого населення, так звані "ескадронці", татарські озброєні та зодягнені їздці з тих частин, які були зформовані "Курултаєм", Кримськими установчими зборами, ще в 1917 році та розігнані червоною російською владою зпочатку 1918 року, майже одночасно, коли "самоопреділяв" і нас Муравйов.
Перші ж "ескадронці", звичайно рядовики, знайомлять мене з якимсь членом "Курултая", який переховувався в аулі коло Джанкою. По розмові судячи, це людина дуже таки ліво успосіблена. З ним разом складаємо ми відозву – "Заклик до татарського населення Криму", який друкується на шапіроґрафі татарською мовою. В заклику наші гайдамацькі гасла ті самі, як і в українськім тексті нашого "Заклику", з кінцевим зазивом, хапати за шаблі та приставати до Гордієнківських гайдамаків, де формуються татарські революційні частини.
За декілька годин вже перша стежа татарська, в своїх червоних, круглих, трохи кудлатих шапках, з червоним дашком та півмісяцем замість кокарди, везе купу гайдамацьких закликів на татарській та українській мові, щоби будити аули та українські села Криму гаслами боротьби за свою землю, за свою волю, за правду.
Вивантаження все поспіває і до вечера ешелони вже порожні, зісталися лише вози та гарматки.
З тих наших сотень, що вже вивантажились, дві вже перебралися в аул Юкари Айпунан і ведуть з татарськими стежами розвідку на Зую.
Одночасно, як ці дві сотні, так і 4, що вже дійшла, посуваючись разом з піхотою, до висоти аулу Султан-Базар, висилають низку дрібних стеж в східному напрямі. Ці стежі мають зробити вже підготовку для підходячої німецької кінноти та розповсюднити головно по німецьких кольоніях, що українська кіннота йде на Теодозію степами, не заглиблюючись у гори, де, мовляв, умови дуже важкі для кінних боїв.
На світанку 23-го мають всі ці стежі та четверта сотня зібратися до Султан-Базару, куди гадаю перетягнути і полк.
Вернув від Болбочана Григоріїв і знову не привіз ніяких інформацій, лише сухий наказ дігнати піхоту та чинити у зв'язку з її лівим крилом.
Вечеріє. Збираються до ешелону ті гайдамаки, які ще коло Джанкою, та починають співати пісні у той час, як інші помалу звозять з помосту вози та гармати: за піснями гуркоту не чути.
Генерал Кош "виходять" зі штабом із свого вагону та, проходжуючись по пероні, "слухають" українських пісень, які так підходять до мальовничої весняної природи Криму та погідного вечера; в перервах між піснями збоку Сімферополя та збоку Теодозії чути, як гупають гармати.
Шлю по своїй "почтовій лінії" донесення до Жуківського та накази Корніяшеві, використовуючи для цього відходячий порожній ешелон.
Лише в 1919 році я мав нагоду пересвідчитись, як добре працювала нашвидку впорядкована Гордієнківська почта: коли сидів я в польському полоні у Ланцуті, завітав до мене вже тоді бувший ґенеральний секретар Жуківський і, згадавши про ці часи, просто дивувався, як то Гордієнківці могли тоді так добре інформувати Уряд. Він казав, що з Натіївом та Болбочаном були пірвані всі зв'язки, і вони мусіли користуватись телеграфом, який був під контролею німців; від Гордієнківців не лише приходили то через Катеринослав, то через Полтаву, то через Харків телеґрами щодня, але за день, два по одержанні певної депеші вже з'явився чубатий післанець та передавав пакети зі схемами розташування наших військ. Жуківський казав, що ці схеми найбільше дратували німців, доводячи їх до скаженини, бо їх донесення від ґенерала Коша доходили все пізніше від Гордієнківських.
Це так добре працювали панютинські хлопці. Коли я оповів Жуківському, як це все налагоджено, він записав усе, але ці записки не пішли, очевидячки, до матеріялів для нашої історії.
Вже зовсім стемніло, як доспівано останню пісню і як вийшли зі стації останній віз та гарматка. В повній темряві виходимо і ми, залишивши в порожніх ешелонах ніби сиріт наші "Пежо", яких ніяк не можна вивантажити. Залишилася і їх обслуга, яка мусить дальше демонструвати життя в ешелоні; потім і їх вивантажиться, бо бойова частина все одно вже пішла "на Теодозію".