Відчай
Шрифт:
— Ваш? Чи фальсифікація?
— Мій.
— Засвідчіть російським підписом.
— Спочатку я повинен подивитися, який текст я підписував.
— При чому тут текст? Йдеться про достовірність вашого підпису.
— Я нічого не підпишу, не подивившись текст…
Аркадій Аркадійович відкрив папку: підпис був на чистому аркуші паперу.
Ісаєв перекреслив підпис, розписався заново й приписав: «підпис правильний, полковник Ісаєв», поставив дату й місце — «МДБ СРСР».
Як тільки Аркадій Аркадійович одійшов від Ісаєва, Мальков підняв над головою третю папку:
— «Зобов'язуюсь після повернення в СРСР працювати на англійську розвідку з метою висвітлення діяльності МДБ СРСР, полковник Ісаєв (Юстас)». Що це таке?! Чий підпис?! Чий папір?! Англійський папір і ваш підпис!
— Ви ж прекрасно знаєте, що це фальсифікація Рата,
Мальков відповів розлючено:
— Тоді нам доведеться шльопнути й вашу бабу! Ви ж хотіли з нею побачитися?! Пригадуєте німецьке прислів'я:
«Що знають двоє, те знає й свиня»?! А які у нас підстави її розстрілювати?! Немає й не було! Тягне на заслання!.. А тепер доведеться вибивати рішення на її розстріл! — він обернувся до Аркадія Аркадійовича. — Всі спасенні розмови з ним кінчайте! Або протягом тижня вибийте з нього те, що треба, або готуйте матеріали на Особливу нараду, я проведу потрібний вирок…
І, схопившись з крісла, Мальков пішов до дверей; Аркадій Аркадійович дріботів слідом, усім своїм видом показуючи малість свою, розгубленість і вину.
Оббігши Малькова, Аркадій Аркадійович розчинив двері, і тут Ісаєв голосно сказав:
— Деканозов [3] , стійте!
Реакція Деканозова, який називав себе Мальковим, була приголомшлива: він присів, як заєць, що вискочив на стрільця.
— Вислухайте, що я вам скажу, — вимогливо карбував Ісаєв. — І доручіть так званому Аркадію Аркадійовичу вимкнути мікрофони — для вашої ж користі: працюючи з Шелленбергом, я прослухував частину ваших бесід з Герінгом і Ріббентропом, а також з Ніночкою…
3
Деканозов Володимир Георгійович (Деканозишвілі) (1898 — 1953) — радянський державний і політичний діяч, дипломат, співробітник спецслужб. У грудні 1938 р., з призначенням Лаврентія Берії нарком внутрішніх справ СРСР, був викликаний до Москви і призначений заступником начальника Головного управління державної безпеки НКВС. Один з головних організаторів чисток армії та органів внутрішніх справ на початку 1939 р. 24 листопада 1940 р. був призначений послом в Німеччині (зі збереженням посади заступник наркома закордонних справ) і зберігав посаду до оголошення війни (22 червня 1941), після чого його інтернували і обміняли на німецького посла в СРСР В. фон дер Шуленбурга на кордоні СРСР і Туреччини. У квітні 1953 р., в період посилення влади Берії після смерті Сталіна, був призначений міністром внутрішніх справ Грузинської РСР. 30 червня після арешту Берії його зняли з посади і заарештували як "члена банди Берії". Разом з Берією та іншими співробітниками органів ГБ засуджено Спеціальним Судовим Засіданням Верховного Суду СРСР до вищої міри покарання — розстрілу. Не реабілітований.
Деканозов повільно випростався і коротко кинув Аркадію Аркадійовичу:
— У підвал, розстріляти негайно, справу оформите потім, — і знову відчинив двері.
Ісаєв розсміявся — щиро, без награшу:
— Мій розстріл означає і ваш розстріл, Деканозов, бо моя одіссея, все те, що я знав, зберігається в банку і її опублікують, якщо я зникну зовсім… Сядьте навпроти мене, я вам дещо розповім — про Ніночку також…
— Мовчати! — Деканозов зірвався на крик; кричати, мабуть, не вмів, звик до того, щоб присутні чули його шепіт, не те що слово. — Вибийте з нього, — сказав він пополотнілому Аркадію Аркадійовичу, — все, що він знає! Де зберігається одіссея?! Принесіть її мені на стіл. Строк — два тижні, — і він знову відчинив двері.
— Деканозов, — посміхнувся Максим Максимович, — може, ви виб'єте з мене все, я не знаю, як катують у тому будинку, де не залишилося нікого, хто починав працювати в сімнадцятому. Заздалегідь домовлено, що рукопис повернуть тільки мені в руки, в Лос-Анджелесі, сам на сам. І якщо мої друзі не одержать мого запрошення — вони, до речі, стали й нашими друзями, бо повірили мені, — і не проведуть місяць у мене в гостях, у моєму домі, — вони опублікують те, що я їм довірив. Ключ від мого сейфа в банку у них, віддадуть вони його тільки мені — в присутності адвоката й нотаріуса… Мій підпис на будь-якому листі, коли ви примусите
— Підніміть його до Комурова, — розгублено мовив Деканозов, відвернувшись од Аркадія Аркадійовича. — Я буду там…
На лісорозробці під час п'ятихвилинного перекуру підполковник авіації Розін Іван Онуфрійович, кавалер двох орденів Леніна, Вітчизняної війни (другого ступеня) і Червоної Зірки, нині «зек» 14–846-к, засуджений рішенням Особливої наради на двадцять п'ять років каторги за «каерівську діяльність» [4] (повернувшись з рідного села Климовичі, сказав друзям, що в країні йде знищення селянства, намісники з областей прирікають людей на голодну смерть), зібрав внески з членів партії; на перших закритих партзборах умовилися платити по карбованцю з тієї зарплати, яку почали давати тим, хто виконував норму: до п'ятнадцяти карбованців на місяць (найнижче оплачувані негри й пуерториканці одержували за годину роботи на будівництві півтора долара; американські комуністи боролися проти цього нелюдського викачування поту й крові з рабів капіталу).
4
Контрреволюція (у деяких законодавчих актів РРФСР і СРСР також "контр-революція" і "к/р") — КК РРФСР від 1926 року, ст.58.1:
"Контрреволюційним визнається будь-яка дія, спрямована до повалення, підрив або ослаблення влади Робітниче-Селянських Рад та існуючого на підставі Конституції Р.Р.Ф.С.Р. Робітниче-Селянського Уряду, а також дії спрямовані на допомогу тій частині міжнародної буржуазії, яка не визнає рівноправності комуністичної системи власності, що приходить на зміну капіталізму, і прагне до її повалення шляхом інтервенції або блокади, шпигунства, фінансування преси і т. п. Контр-революційним визнається також і дія, яка, не будучи безпосередньо спрямована на досягнення зазначених цілей, однак, завідомо містить у собі замах на основні політичні або господарські завоювання пролетарської революції".
Збираючи внески, Розін шепотів кожному: «Полетів Маленков. Починається новий етап бійки за владу. Передати кожному з керівників п'ятірок: бути в бойовій готовності номер один. Як тільки з Москви надійдуть нові відомості, починаємо. Прошу всіх більшовиків провести репетицію першого етапу повстання: кожен повинен точно знати своє місце біля конвоїрів, коли почнемо їх роззброювати. Передайте Скрипку, щоб він, коли переганятиме трактор в Усть-Вимський табір, зв'язався з капітаном Тьомушкіним. Ми підемо на з'єднання з його групами…»
І, підійшовши до конвоїра, Розін простяг йому кисет:
— Учора з дому посилку одержав… Самодер… Пригощайся, браток… Тільки газети немає… Не поділишся на добру козячу ніжку?
…Пізно ввечері — в концтаборах піднімали о четвертій ранку, відбій давали о десятій тридцять — зібрав трихвилинну нараду підпільного парткому ВКД(б). Розподілили обов'язки; у тому, що ситуація на Великій землі сприяла якнайшвидшому збройному повстанню ув'язнених-ленінців проти кривавої сталінської диктатури, впевнені були всі.
10
Член Політбюро Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків, маршал, Герой Радянського Союзу, заступник Голови Ради Міністрів Союзу PCP, депутат Верховних Рад СРСР і РРФСР, багатолітній шеф держбезпеки товариш Берія Лаврентій Павлович відчував до Сталіна дедалі більшу й більшу ненависть — особливо після того як Маленкова (під натиском Жданова) послали в Ташкент і Берія лишився віч-на-віч з «бандою» — так він називав членів ПБ.