В забутій країні
Шрифт:
Я глянув туди і побачив старого “єгиптянина”, того, що був на “Лотосі”. Серце в мене заколотилось — я змалку боягуз. Я вхопив Чана за руку й почав благати його:
— Пане Чан, чи не могли б ви поїхати разом з нами в цю експедицію? Ми були б такі вдячні вам за це! Я вважав би себе в цілковитій безпеці, коли б знав, що з нами весь час будуть двоє таких людей, як ви, пане Чан, та капітан Дхірендра. їдьмо з нами, прошу вас!
На обличчі видатного китайського детектива промайнула загадкова посмішка.
— Професоре, я давно чекав цієї пропозиції, - лагідно відповів
Тільки другого ранку я наважився сказати Дхандасові, що умовив пана Чана поїхати з нами. Дхандас обурився й наговорив мені всячини, — я й не пригадаю всього, що він плів. Його слова не справили на мене ніякого враження. Тоді він почав умовляти мене. Він доводив, що для експедиції досить і нас двох — його й мене, — а я схотів узяти капітана Дхірендру і тепер посмів домовитися ще з однією людиною, не спитавши його згоди.
Я передбачав, що він саме так сприйме цю звістку, але не відступив. Я поклав собі взяти всі витрати, зв’язані з поїздкою Чана, на свій кошт, хоч би які вони були великі: ви ж тільки уявіть собі, яке це щастя, що така обдарована людина та ще й з такою залізною волею погоджується вирушити з нами в цю небезпечну подорож!
Дхандасові таки довелося скоритись, і склад нашої експедиції збільшився. Капітан Дхірендра щиро зрадів, дізнавшись, що пан Чан супроводитиме нас, а для мене його думка була набагато важливіша, ніж Дхандасова.
Я розповів Дхірендрі про нашу сутичку, і його, звичайно, тільки насмішила Дхандасова зажерливість. Він довго здаля придивлявся до Дхандаса, а коли той помітив його погляд, він прибрав байдужого вигляду і тихенько замугикав собі.
Але все це сталось, як я вже сказав, аж другого ранку. Повернімося ще до того дня, коли ми від’їздили з Каїра.
Через дві години після відходу поїзда я вже міцно спав. Тим часом Дхірендра і пан Чан розмовляли. Про їхню цікаву розмову я дізнався вже значно пізніше.
Пан Чан взяв у Дхірендри сигару, запалив і почав:
— Я сподівався, що професор сам запропонує мені поїхати з вами, і так воно й сталося. Ви, напевне, хочете знати, що я думаю про цю подорож, про жука-скарабея та Серафісову скарбницю, а також про пана професора і його супутника? Що ж, капітане, я й сам хочу поговорити з вами про це, а надто тому, що наші думки, мабуть, збігаються.
— Так, мені справді дуже хотілося б знати вашу думку. Бідолаха професор — щира, добросерда людина. Він чудово знає людей давнини, їхні звичаї, закони, їхню релігію та богів, але з сучасним життям він зовсім не обізнаний. І, безперечно, він ніколи не повернувся б додому, якби вирушив до Центральної Африки із самим тільки Дхандасом Джаухрі, - відповів Дхірендра.
Пан Чан засміявся і кивнув головою.
— Ви маєте рацію, — мовив він. — А коли говорити про цю подорож, то, хоч усе здається фантастичним, проте я вважаю за цілком можливе, що десь справді існує забута й одірвана від усього світу маленька країна. Адже ми маємо незаперечні докази, що це так.
— Ви гадаєте, що місто Мітні-Хапі справді існує? —
— Атож.
— А якої ви думки про Дхандаса?
— О, це несосвітенний негідник. Хоч я й не знаю всіх його намірів, але певен, що вони не можуть бути чесні й порядні.
— Головна мета нашої подорожі — Мітні-Хапі, якщо тільки це місто справді існує. І найбільше моє бажання — побачити його на власні очі, - сказав Дхірендра.
— А мені ще хотілося б побачити Дхандаса в залізних наручниках, — засміявся Чан.
Вони міцно потиснули один одному руки.
— Я чимало чув про вас, друже Чан, і читав про ваші дивовижні подвиги, — сказав Дхірендра, — але ніколи не сподівався зустрітися з вами. І ось ми разом вирушаємо в таку незвичайну подорож! Малим я не раз благав бога Шіву привести мене у світ чудес, і він, здається, таки зглянувся на моє благання і покаже мені ці чудеса.
Чан так весело сміявся, що в нього сльози набігли на очі. Витираючи їх хустинкою, він сказав:
— Ми збудимо цю країну від сну і покажемо їй шлях до прогресу!
Розділ IX
ВІД КАЇРА ДО ГОЛКОВОЇ ГОРИ
Ми згаяли в Каїрі близько трьох тижнів, щоб підготуватися до подорожі. І ось нарешті ми разом з носильниками-арабами та суданцями — пливемо по Нілу широким плоскодонним човном.
Колись, за ведицької доби, індійські пустельники справляли свої релігійні відправи на берегах ріки Сарасваті; отак само священні береги Нілу з давніх-давен були центром духовного й громадського життя стародавніх єгиптян. Ніл і досі називають душею Єгипту. Мені важко знайти слова, щоб описати красу цього єгипетського Гангу. Багато втратив той, кому не доводилось милуватися берегами Нілу: це один з найкращих і найдивовижніших пейзажів у світі. Чудовим садом здавались фінікові пальми, що стояли над водою. Інжирні дерева, розкинувши над гарячим піском свої густі крони, кликали нас відпочити в прохолодному затінку. То на тому, то на другому березі ми бачили пам’ятки стародавньої культури: напівзруйнований храм, стіни розкопаного давнього міста, величезного сфінкса, піраміду або колону. А навколо простелилась безкрая пустеля, і тільки зрідка десь у далині, як марево, зеленіла оаза. Ми бачили каравани верблюдів; вони поважно ступали один за одним по сипкому піску. Багрове полум’я призахідного сонця, повне чарів небо над пустелею, яскраві зірки над головою — хіба ж можна забути це все?
Часом страшні голі скелі так близько підступали до берегів ріки, ніби хотіли задушити нас. А тільки-но ми підпливали до цих скель, навколо нас зразу здіймались бурхливі ревучі хвилі. Не раз шлях перегороджували пороги, намагаючись не пустити нас в глиб Африки, у пекуче верхів’я Нілу.
Так, це була дивна подорож! Мало кому припадає таке щастя, яке припало нам.
У Хартумі капітан Дхірендра роздобув два невеликих човни; ми мали пливти ними далі вже по річці Собат і його притоках.