Візантійська фотографія
Шрифт:
37-ма хвилина уроку
Уляна Тарасівна раптом помічає на обличчі Маркевич надмірний макіяж і записує її прізвище до свого нотатника. Запис вона обводить подвійним картушем. — На стіл Валтасарової Учти подається перша страва під назвою «Паштет минулої величі Постмодернополя». Паштет створений з маргінальної духовної їжі епохи світового занепаду. Він надзвичайно смачний. Залу наповнює вдоволене клацання зубів. Двійко Гундаксарів починають суперечку, наскільки цей паштет пришвидшує священний процес виродження. Перший пропонує формулу а = ТР/2п, а другий — а = ТР/2п, де «а» — прискорення виродження, «TP» — коефіцієнт минулої величі Постмодернополя, а «п» — кількість перетравленого шлунком паштету. — Балюта читає: «6.21. Закон математики не виражає ніякої думки». «Я б не погодився з вами, пане Людвіг», — хитає він головою і помічає, що Олена Паньків вичерпала розповідь.
38-ма
Втомленість суб'єктів Симфонії зростає. Соболь дивиться на годинник, потім — у дзеркальце, потім — знову на годинник. — У Вавилоні-на-Лінзі всі чекають появи на полірованій плиті слів: МАНЕ ТЕКЕЛ ФАРЕС. Екзистенційна ситуація очікування в якусь мить єднає лінзомешканців та учнів 9-А класу. Ця непередбачена спрощувальна єдність насторожує вищі сили буття, що диригують Симфонією. Щоб запобігти ототожненню сутностей знаків із самими знаками і зрушенню фундаментальних засад світобудови, вищі сили буття вводять у простір Симфонії нового суб'єкта — мишеня. Воно вибігає з-під шафи; мишеня бачить Маркевич — Маркевич бачить мишеня; від переляку Юлія встає і кричить іноземною мовою: «Смотрітє, смотрітє — мишь!» Двадцять стомлених учнів відриваються від столів, стільців, хрестоматій, ворон, чижів, жаб, зошитів, записів, дзеркал, вікон, коханих однокласників, щоб подивитись на заблукане й перелякане мишеня. «Заспокойтесь!» — кричить Тетяна Юрківна. Мишеня щезає у щілині між розсохлим плінтусом та стіною. — Лінзотрус у Вавилоні-на-Лінзі. Розхитана появою мишеняти Лінза збільшує свою строкатість. Замість очікуваних біблійних слів на поверхні полірованої плити з'являється теза Вітґенштайна: «6.4. Усі речення рівноцінні». — У просторах п'ятої темиЗнак Виродження відокремлюється від Знаку Вавилону і проголошує суверенітет. Строкатість Лінзи зростає до неповторности кожного з її фрагментів. Брутальне виродження починає швидко та некваліфіковано поглинати Вавилон-на-Лінзі. На вулицях міста з'являються блукаючі отвори в Ніщо і з'їдають Гундаксарів. — Розбурханий появою гризуна 9-А клас починає заспокоюватись.
39-та хвилина уроку
Тетяна Юрківна каже: «А тепер ми спробуємо відповісти на проблемне питання: „Чим відрізняється філософська байка від звичайної?“» — «6.41. Сенс світу, — читає Балюта, — має перебувати поза ним. У світі все таке, як воно є, і все діється, як діється; у ньому немає жодної вартости».
40-а хвилина уроку
Цар Валтасар гине у двобої з порожнечею, і тільки уламки Постмодернополя витримують поки що навалу спрощення. Знак Виродження досягає руйнації, як способу існування, і в знаковому просторі виникає гойдалка лінзоспазмів. — Мітов відчуває новий напад нудоти. — Золотаренко піднімає руку і відповідає на проблемне запитання: «Філософська байка відрізняється від звичайної тим, що вона складніша». — Лінзоспазми зіжмакують Вавилон-на-Лінзі
41-ша хвилина уроку
і п'ята темавироджується у коду симфонії. Лінза втрачає психічний, надсвідомий та знаковий об'єми і поглинається Нічим. Симфонія смертельно вражена знаком Виродження, і спазматачність захоплює відношення послідовности.
42-га хвилина уроку
В класі зростає шум. Синило ховає підручники в торбу, Галина Гундяк шурхотить пакетом, у котрому схований її спортивний костюм. — Тетяна Юрківна дивиться на годинник. — Кода симфоніїформується навколо згасаючих коливань спазматичної гойдалки. Щезають числа екзистенції. — «Запишіть домашнє завдання», — каже вчителька. Завуч закриває нотатник. — Нарешті Балюта натрапляє на тезу, яку йому кортить записати: «6.522. Звичайно, є й невимовне. Воно виявляється, це й є містичне». За межами орхестри тим часом відбувається прискорення послідовности: черговий учитель, чия свідомість дезорієнтована мандрованою екзистенцією модифікації Псевдосковорода-13, завчасно натискає кнопку дзвінка третього поверху.
43-тя хвилина уроку. Дзвоник
Симфоноклазм. — Грюкання пеналів. «Урок ще не закінчений», — заспокоює 9-А вчителька. — Вивчіть напам'ять один із віршів «Саду…». — «Будь-який?» — питає Тодоська. «На ваш вибір», — підтверджує Тетяна Юрківна. — Мишеня, що втікає за обрій, горизонт, овид Симфоноклазму, раптом натрапляє на смердючу агресивну модифікацію архетипу Падло Псевдободлер-5, яка вціліла під час катастрофи Постмодернополя і підживлюється енергією руйнування Симфонії. Падло-модифікант нападає на мишеня і кричить своє бойове гасло «Pecus!» В останню мить рефлективний простір мишеняти відбиває напад і розбійник-модифікант руйнується від розпачу.
1-ша хвилина малої перерви
«Сьогоднішні оцінки такі…» — оголошує вчителька, її не слухають. «Біологію зробила?» — питає Віталій у Фіри. Балюта перегортає дев'яносто шосту сторінку «Трактату» і читає останню тезу: «7. Про те, про що не можна сказати, треба мовчати». Відчиняються двері класу.
Місто термітів. Оповідання з блукаючими символами
Якби ми уявили собі щось подібне на Місто Термітів розташованим у Китаї, то дали б цьому утворенню назву Внутрішнього Гаю І-Цзін; якщо б ми зібрали тінь Міста Термітів з уламків Стародавнього Єгипту, її обрії склали б трикутники символу Піраміди; у просторі Борхеса Місто Термітів визначалося б у Лабіринті; в архітектурі пізнього Ніцше Місто Термітів набувало би вигляду Будинку Духа Важкості. Але, скільки б ми не уявляли це дивне Місто у різнобарв'ї кольорів Простору та Часу, воно знаходиться у жовтій Африці. Тому Місто Термітів є тільки Містом Термітів і нічим більше.
Отже, уявимо жовту Африку. Центральну її частину. Уявимо терміта — дрібну прозору комаху. Уявимо термітник — вапнякову конічну вежу заввишки до трьох метрів. Уявимо, що термітників багато і вони зв'язані безліччю хідників. У вежах і хідниках снують міріади блідо-прозорих комах. Ми уявили Місто Термітів. Потішимося з того і продовжимо уявляти далі.
Всі міста, і Місто Термітів також, мають сукупність кольорового затишку, яку стомлені словоутворенням філософи називають змістом існування міста. На відміну від людських міст, сенс існування яких з часом змінює колір (а через століття зовсім стає безбарвним), Місто Термітів завжди актуальне. Воно для термітів і терміти для нього вкрай потрібні. Були, є і будуть. З боку потреби Місто Термітів — ідеальне місто. Тому там немає мистецтва. У мистецтва вроджена відраза до потреби та ідеальності, хоча зі всіх своїх хворіб воно найглибше ховає саме цю алергію. Мистецтво — зашкарубла шкіра недосконалості. Тому воно тягне за собою своє минуле і верещить углиб Всесвіту: «Це найбільший скарб!»
Жителі Міста Термітів, як ми їх собі уявили, дуже працьовиті. Вони весь час будують, вдосконалюють своє Місто. Це тому, що вони не знають різниці між наявним і можливим. Для них усе можливе вже існує в наявності, і вони думають, що Місто їх уже остаточно збудоване — лишилось тільки ворухнути лапками і щелепами, і Місто Термітів перетвориться у Остаточне Місто Термітів. Тому вони працюють так завзято і невтомно.
За станом своєї свідомості мешканці міста Термітів поділяються на носіїв двох типів мислення. Перший тип мислення — нульовий. Терміти з нульовим типом мислення вважають, що майбуття буде такого самого кольору, як сьогодення, саме вони будують хідники Міста Термітів. Другий тип мислення ми умовно назвемо «міфотворчим». Міф у жителів Міста — це спосіб гри із Богами. Який-небудь глибоко опозиційний радощам життя дуже злий філософ назвав би таку гру: Розвага із Смердючими Здохлими Принципами. Але, поспішаючи помститись словам, цей уявний філософ відірвав би лише останній сегмент від довгого плаского білого глиста Істини. Все значно складніше.,
Терміти Міста вбили всіх своїх Богів, окрім першого та останнього. Перший Бог Міста Термітів такий старезний, що вбивати його нема сенсу — нешкідливий він. Останнього Бога всі бояться, а тому не вбивають. Чекають, поки Місто стане остаточним. Вбиті Боги є у кожному термітнику; іноді їх переносять з місця на місце і дивляться, чи не виникне з розташування вбитих Богів знак Довершеного Терміта. Кажуть, що колись, у прадавні світанкові часи Міста, терміти бачили одну зі щелеп цього таємничого знаку. Щелепа була така довершена, що терміти з нульовим типом мислення від захвату припинили будувати хідники. Два термітники при цьому вимерли від перенаселення. Отже, на запитання — що таке Прекрасне? — мешканці Міста відповідають: згадка про Довершену Щелепу. Це єдина згадка, яка вносить дискусію у стрункі лави термітів з нульовим мисленням. Деякі з них у простоті своїй вважають, що майбуття буде сірішим за сьогодення, бо повний Довершений Терміт є ще прекраснішим за свою Щелепу. Канонічна легенда, поширена у 2134-му термітнику, стверджує, що головною ознакою Довершеного Термітника є «рух вусів, сповнений стурбованого презирства».
Два маленькі термітники у північній частині Міста ведуть між собою війну. Війну вони почали за проханням двохсот сусідніх термітників, де від одноманітності та досконалості припинилось статеве життя. Всі сусідні з воюючими термітники побились об заклад — хто переможе у війні. Ті термітники, що заклад програють, мусять вмерти. Відчуття небезпеки відновило занепадаючий потяг термітів до спілкування. Війна ж іде неквапно: за сорок років бойових дій проведено півтори військові операції. Можливо, всяка війна є тільки уможливленням простору для імітації.