Вбивство на 31-му поверсі
Шрифт:
Злочинність серед молоді,— колись надзвичайно важлива проблема, — за останні десять років зменшилась і тепер майже зовсім зійшла нанівець. І взагалі, злочинців нині траплялося менше, ніж колись, властиво поширювалося тільки пияцтво. їдучи центром, Єнсен не в одному місці бачив поліцаїв за роботою. В неоновому світлі поблискували їхні білі кийки, коли вони запихали п'яниць до автобусів.
Перед міністерством внутрішніх справ машина пірнула в тунель і виїхала нагору аж через вісім кілометрів у безлюдному промисловому районі, тоді через міст помчала автострадою на південь.
Єнсен був стомлений, і в правому боці під ребрами озивався біль, важкий, тягучий.
Околиця, де він мешкав, складалася з тридцяти шести восьмиповерхових будинків, що вишикувалися в чотири паралельні ряди. Між тими рядами містилися майданчики на машини, газони й дитячі павільйони, зроблені з прозорого пластику.
Єнсен спинився перед сьомим будинком у третьому ряду, вимкнув мотор і вийшов у холодну зоряну ніч. Хоч годинник показував тільки п'ять хвилин на одинадцяту, в будинку не світилося. Єнсен укинув монету в автомат на майданчику, перевів важіль з червоною годинниковою стрілкою і пішов до свого помешкання.
Дома він увімкнув світло, скинув плаща, черевики, краватку й піджака. Розстібаючи сорочку, він пройшовся по кімнаті й оглянув її незатишну обставу, великий телевізор і фотокартки — ще з поліційної школи, — що висіли на стінах.
Потім спустив жалюзі на вікнах, скинув штани й погасив світло. Уже навпомацки він подався до кухні, дістав з холодильника пляшку, взяв також чарку, заліз під ковдру і вмостився на ліжку. Так він сидів у темряві й пив.
Коли біль під ребрами минувся, Єнсен поставив чарку на нічний столик і ліг. Заснув він майже відразу.
6
Комісар Єнсен прокинувся о пів на сьому. Він підвівся з ліжка, пішов до ванної кімнати, вимив холодною водою руки, лице, шию, поголився й почистив зуби. Сполоскавши горло, він довго кашляв.
Потім він зігрів окропу з медом і присилував себе вилити його якнайгарячішим. Готуючи напій, він проглянув газети. Жодна з них не згадувала про подію, що від учорашнього дня лягла на його плечі.
Машин на автостраді було багато, і хоч Єнсен увімкнув сирену, до дільниці він дістався аж о дев'ятій тридцять п'ять.
Через десять хвилин зателефонував начальник поліції.
— Уже почалися пошуки?
— Так.
— У яких напрямках?
— Послано на аналіз листа. Психолог досліджує текст. А одного чоловіка відряджено на пошту.
— Наслідки є?
— Нема
— Ви вже маєте якусь свою версію?
— Ні. Мовчанка.
— Мої відомості про видавництво недостатні,— мовив Єнсен.
— Бажано їх поновити.
— Так.
— А ще краще, якби ви знайшли джерело інформації десь поза концерном.
— Розумію.
— Я порадив би вам міністерство зв'язку, скажімо, державного секретаря з питань преси.
— Розумію.
— Ви взагалі читаєте їхню продукцію?
— Ні. Але почну.
— Добре. І, ради бога, намагайтесь не дратувати видавця та його кузена.
— Чи ви не будете заперечувати, коли я призначу когось із цивільного патруля в особисту охорону?
— Кому? Видавцям?
— Так.
— Без їхнього відома?
— Так.
— Ви вважаєте, що така охорона потрібна?
— Так.
— І гадаєте, що ваші люди впораються з таким делікатним дорученням?
— Так.
Запала така довга мовчанка, що Єнсен почав дивитися на годинник. Він чув, як начальник дихає, як постукує чимось по столі — мабуть, ручкою.
— Єнсене!
— Слухаю.
— Відтепер я цілком передаю слідство у ваші руки. Я не хочу нічого знати ні про ваші методи, ні про ваші заходи.
— Розумію.
— За все відповідаєте ви. Я покладаюся на вас.
— Розумію.
— Загальні настанови ясні?
— Так.
— Нехай вам щастить.
Комісар Єнсен пішов до туалету, набрав у паперовий кухлик води й вернувся до свого столу. Потім дістав із шухляди соду, всипав на око три ложечки й розмішав пластмасовою ручкою.
За двадцять п'ять років служби він тільки раз бачив свого начальника й до вчорашнього дня ще не розмовляв із ним. Зате відтоді розмовляв аж п'ять разів.
Він випив одним ковтком соду, зім'яв кухлика й викинув у кошик на сміття. Тоді зателефонував у технічний відділ. Лаборант відповів сухим, офіційним тоном:
— Ні, відбитків пальців нема
— Ви певні?
— Авжеж. Але для нас іще нічого не з'ясовано. Ми пробуєм інші методи аналізу.
— А конверт?
— Звичайнісінький. Нічого нам не дав.
— А папір?
— От папір особливої якості. Крім того, вздовж одного боку відірваний.
— Це може навести на якийсь слід?
— Думаю, що так.
— А що ще?
— Нічого. Ми досліджуємо далі.
Єнсен поклав трубку, підійшов до вікна й виглянув на цементоване подвір'я поліційної дільниці. Біля входу в підвал стояло двоє поліцаїв у гумових чоботях і водонепроникних комбінезонах. Вони розмотували шланги, лаштуючись мити камери. Єнсен розпустив пасок і ковтав повітря, аж поки йому почало відпасуватися.
Задзвонив телефон. То був поліцай, відряджений на пошту.
— Доведеться згаяти багато часу.
— Згайте, скільки треба, але ні на хвилину більше.
— Часто я маю вам доповідати?
— Щоранку о восьмій, письмово.
Єнсен поклав трубку, взяв капелюха й вийшов з кімнати.
Міністерство зв'язку містилося в самому центрі міста між королівським палацом і головною канцелярією об'єднаних партій.
Кабінет державного секретаря у справах преси був на третьому поверсі, з краєвидом на палац.