Великі сподівання

Диккенс Чарльз

– Дайте-но мені вашу виделку, мем, і візьміть дитину,- сказала їй Флопсон.- Тільки не так беріть, а то її голова опиниться під столом.

Скориставшись порадою, місіс Покет узяла дитину в інакший спосіб, внаслідок чого голова дитини опинилась на столі, про що присутніх сповістив голосний стукіт.

– Боже мій, боже! Давайте її мені назад, мем,- забідкалася Флопсон,- а ви, міс Джейн, ходіть-но сюди станцюйте, втіште дитя!

Одне з найменших дівчаток, що сиділо поруч зі мною, зовсім ще крихітка, яка явно дочасно перейняла ка себе турботу про інших дітей, підвелася і доти пританцьовувала перед малям, аж доки воно перестало верещати й засміялося. Тоді й решта дітей засміялася, і містер Покет теж (який за цей час двічі пробував піднести себе за волосся), і всі ми засміялися й розвеселилися.

Флопсон, склавши дитя навпіл, як ляльку, нарешті без пригод умостила його на колінах у господині й дала йому погратись лускоріхом, водночас попередивши місіс Покет, щоб воно, не дай боже, не штрикнуло себе ним в око, і суворо наказавши міс Джейн теж за цим пильнувати. Після цього обидві няньки вийшли з їдальні й затіяли на сходах жваву возтузню із безпутним хлопчаком, який прислуговував при обіді й добру половину своїх ґудзиків згайнував за картярським столом.

Я непомалу стривожився, коли побачив, що місіс Покет, звернувши всю увагу на суперечку з Драмлом щодо двох носіїв баронетських титулів і споживаючи при цьому просяклі вином скибки апельсину з цукром, зовсім забула про дитину на колінах, яка чинила вкрай небезпечні маніпуляції лускоріхом. Нарешті маленька Джейн, збагнувши, під якою загрозою череп дитини, тихенько підвелася й за догомогою кількох жестів та міміки виманила ту страхітливу цяцьку. Місіс Покет, що саме в цю хвилину впоралася з апельсином, невдоволено подивилась на Джейн і сказала:

– Як ти смієш, зухвале дівчисько? Ану марш на своє місце!

– Мамцю, дорогенька,- пробелькотіла дівчинка,- але ж дитина могла око собі вибити!

– І ти смієш мені таке казати?!
– обурилась місіс Покет.- Зараз же мені марш на своє місце!

Я аж знітився від благородного обурення місіс Покет, так наче це я сам його спричинив.

– Біліндо,- заступився містер Покет з протилежного кінця столу,- не можна бути такою нерозважливою! Джейн же втрутилась тільки, щоб запобігти лихові.

– Я нікому не дозволю втручатись!
– заявила місіс Покет.- Мене дивує, Метью, що ти висуваєш проти мене таке обвинувачення.

– Боже всемогутній!
– скрикнув містер Покет у пориві безнадійної розпуки.- Дитя може розтовкти собі голову лускоріхом, і його забороняється рятувати!

– Я не дозволю, щоб Джейн втручалась у мої дії!
– сказала місіс Покет, змірявши величним поглядом безневинну малу злочинницю.- Сподіваюсь, я пам'ятаю, хто був мій бідний дідусь. Теж мені, Джейн!

Містер Покет знову втопив руки у свою чуприну і цього разу спромігся трошечки піднести себе над стільцем.

– Тільки послухайте!
– безпорадно огласив він довколишній простір.- Дітям вільно забиватися лускачами на смерть в ім'я чиїхось бідних дідусів!
– Після цього знов опустився на стілець і замовк.

Поки тривала ця сцена, ми сиділи, ніяково прикипівши поглядами до столу. Під час подальшої паузи чесне й невгамовне дитя ручками й голосом тяглося до маленької Джейн, немовби з усіх членів родини (челядь не беремо до уваги) тільки з нею воно й зналося.

– Містере Драмл,- сказала місіс Покет,- подзвоніть, будь ласка, щоб прийшла Флопсон. Ти, Джейн, вредне дівчисько, забирайся спати! А ти, ясочко моя, іди до мамусі!

Дитя, як чесна душа, вчинило рішучий опір. Воно трохи не випало з рук у місіс Покет, коли замість його ніжного личка перед присутніми раптом постали плетені черевички та пухкенькі ніжки, і відчайдушно протестувало ще й тоді, коли його виносили з кімнати. І зрештою воно таки наполягло на своєму: за кілька хвилин я побачив його у вікні на руках у маленької Джейн.

Решта п'ятеро дітей так і залишилися в їдальні, оскільки у Флопсон були якісь свої приватні справи, а більш нікого діти й не обходили. Завдяки цьому я мав змогу скласти певне уявлення про характер їхніх стосунків з містером Покетом, які виглядали приблизно так: протягом кількох хвилин містер Покет, розпатланий і заклопотаний ще більше, ніж звичайно, дивився на них, наче не міг втямити, з якої рації вони мешкають і харчуються в цьому домі і чому це Природа не зробила їх постояльцями деінде. Потім відстороненим, суто наставницьким тоном він дещо запитав у них, наприклад, чому в маленького Джо розірвана оборка,- на що одержав відповідь: Флопсон її зашиє, коли матиме час; або: що це у маленької Фанні за вавка?
– відповідь на що була: а Міллерс збирається поставити на неї компрес, тільки все забуває. Потім, пройнявшись батьківською ніжністю, містер Покет дав кожній дитині по шилінгу й сказав їм іти гуляти, а коли вони вийшли, ще раз енергійно спробував піднести себе за волосся і нарешті махнув рукою на цю безнадійну проблему.

Увечері ми каталися на човнах. Оскільки Драмл і Стартоп мали власні човни, я вирішив і собі придбати човна й випередити їх у гребні. У різних сільських фізичних розвагах я був досить вправний, але, відчуваючи, що для Темзи, не кажучи вже про інші води, стиль у мене не надто вишуканий, я тут-таки домовився брати уроки в одного гребця-чемпіона, котрий як на те прибився до нашого причалу і з котрим я познайомився через своїх нових колег. Цей авторитет неабияк мене осоромив, сказавши, що м'язи мої як у справжнього коваля. Коли б він знав, що через свій комплімент мало не втратив учня, то, мабуть, утримався б від нього.

Увечері в домі на нас чекала холодна вечеря, і все було б чудове, тільки завадила одна прикра домашня пригода. Містер Покет був у доброму гуморі, коли це ввійшла покоївка й звернулась до нього:

– Прошу пробачити, сер, але мені треба з вами поговорити.

– Поговорити з господарем?
– перепитала місіс Покет, знову спалахуючи благородним обуренням.- Що це ви надумали? Підіть і поговоріть з Флопсон. Або зі мною… Тільки іншим разом.

– Перепрошую, мем,- відказала покоївка,- але мені треба поговорити зараз і саме з господарем.

Отож містер Покет таки вийшов з кімнати, і, поки його не було, ми забавляли себе, як могли.

– Уявляєш собі, Біліндо?
– заявив, повернувшись, містер Покет, увесь охоплений горем і розпачем.- Куховарка лежить п'яна як ніч у кухні на підлозі, а в буфеті - великий згорток свіжого масла, приготований на продаж!

Місіс Покет негайно розхвилювалась і сказала:

– Ну ж ця противна Софія!

– Як це так, Біліндо?
– не зрозумів містер Покет.

– Таж це Софія тобі наговорила! Хіба ж я не бачила на власні очі, не чула на власні вуха, як вона сюди приходила й зверталася до тебе?