Вибрані твори
Шрифт:
За вечерею він говорив повчальним і владним голосом:
— Твоєю роботою не дуже задоволені ми, — зробив притиск на «ми», натякаючи цим, що він пішов угору.
— Найголовніше тепер — економічний підрив, розвал сільського господарства, розвал колгоспів, дискредитація їх в очах селянства. А твоя робота — це, висловлюючись словами старої української інтелігенції, каганцювання на селі. Ка-ган-цю-вання. Зростання добробуту в колгоспах, збільшення ваги трудодня вибиває з-під наших ніг усякий грунт. Селянина треба нацькувати проти комунізації, проти заходів радянської влади. Дядько є дядьком… Утиснеш мужика
— Нацькуєш, — злісно перекривив Крамовий. — Минулися ті часи. Добре тобі говорити, сидячи у місті за книжечками та дбаючи про свою кар'єру. Там легше бути на видноті. Ти сам попрацюй тепер на селі. Побачиш: перед тобою не той сіренький мовчазний мужичок сидить, що за копійку до самої землі двадцять п'ять поклонів бив і задом двері відчиняв. Він уже з тобою, розумна голово, з кандидатом, може, коли ти йому щось не те, посперечатися. Візьми ти в мене того проклятого Горицвіта. Пам'ятаєш?
— Того, що ти розкуркулити хотів?
— Того ж, його! — промовив Крамовий і скинув окуляри, витираючи ріжком хустини куточки очей. — Я його вже наукою б'ю, що, мовляв, сій сортову гречку, а він мені доводить, що місцеві на їхній землі краще родять. І довів. Ні, брате, тепер трохи зарвись — і прямо без пересадки к чорту в зуби на вечерю попадеш. Коли діяти, так треба діяти тільки на законній основі, в законах, постановах, розпорядженнях шпарини знаходити і по-своєму робити діло. От приходить тепер яке розувпорядження, я його і так, і сяк, і боком, і догори ногами розгляну, щоб виудити якусь користь, по-інакшому довести…
— Виходить, як в того рибалки, що співає: дядя рибу вудить… — розсміявся Крупяк. — Одним цим далеко не заїдеш.
— Ну, а лізти в петлю я не збираюсь. Кров'ю захлинався мужик, коли наша воля була. М'ясо від шомполів на землю вивалювалось. І що з того? Здуло нас бурею, розметало по всяких щілинах. Гірше таргана боїшся показати вуса з шпарини. А той дядько, в якого шкура, як клоччя, летіла, тепер з академіками, сукин син, дружбу водить, у верховних органах сидить, славою гримить на всю країну. Ні, великої охоти лізти в петлю раніше пори аж ніяк не маю. Кандидатом на шибеницю я ще встигну бути — не велика честь. Це тобі не демократична українська республіка отамана Петлюри.
— Хто ж тобі говорить лізти поперед батька в пекло? — Крупяк споважнів, очі його стали темнішими і зосередженими. — Пам'ятаєш суворі чудесні слова: «пливи, гребись, плавець, на дно спускайся, мрець». Ти можеш плисти, і особливо тепер, коли таємничий берег, наш берег виходить з туманного Заходу. Ти розумієш, що тепер в Німеччині і Англії робиться? Тепер надія наша, коли окинути оком міжнародний клубок, біля нас стоїть, і ми повинні її наблизити до себе…
Говорив впевнено, наче нічого і не трапилось. «Але чому у цю діру директором поліз? Ні, щось таки сталося». З недовірою слухав Крамовий Крупяка. Нарешті не витримав.
— Дивуюсь, Омеляне, чого ж ти в такий відповідальний момент стаєш фахівцем по травах… Адже міжнародний клубок, кажеш, підкочується до наших воріт.
Крупяк гостро, з прихованим презирством глянув на Крамового.
— Що? Сумніви гризуть?.. Розкусив тебе?.. Стаю
— Побачимо, які у тебе будуть. Схопишся за ширші, так тебе схоплять за матню і до білих ведмедів у два льоти спровадять.
— Так уже і до білих ведмедів… Ось я привіз папірець з Наркомзему, щоб мені для дослідної станції виділили дві тисячі гектарів заливних лугів.
— Дві тисячі? — вражено розкрив рота Крамовий і знову осідлав перенісся окулярами.
— Дві тисячі. І постарайся так відвести цю землю, щоб якнайбільше колгоспів зачепити, залишити їхню худобу без сіна. Ось тобі й удар на законній основі. А потім — дасть бог день, дасть і їжу — ще щось придумаємо. Голова ж не тільки на те, щоб лисиною світити, — провів пальцями по лисій маківці. — За половину нам дядьки будуть ті луги косити. І треба буде такі кадри підбирати, щоб не тільки косити уміли, а й щось інше… З лугу і нам неабияка копійчина перепаде.
— Це добре задумано. За сіно копійчина не мала дістанеться. Чи тільки не провалять тут твоєї станції?
— Ну, й обережним ти став, Петре… За тво'є здоров'я, — чокнувся чаркою. — Боїшся всього.
— Пий на здоров'я. Не боягузтво, а здоровий глузд керує мною. Тут у районі зібралися ділові і віддані працівники. Тяжко мені, ой як тяжко між ними крутитися. В'юном слизиш між пальцями, кожного свого кроку і слова пильнуєш. Іноді виступаєш з промовою, коли із них хтось є, і потім сам собі дивуєшся: говорив так, неначе справді ідейним став.
— Це добре. Лівою фразою найкраще замазати всяку дірку. І я не раз до цього методу вдаюся. Допомагає найкраще, особливо серед тих, що не дуже люблять трудити голову теоретичними міркуваннями… Кажеш, не той тепер дядько пішов?
— Не той. І коли встиг так змінитися? Сам диву даєшся. Селянську психологію я добре знаю. І ось ця твердиня до самих підвалин розсипалася… Недавно наша районна газета випустила сторінку про село Івчанку. Візьму лише інтелігенцію, що вийшла з села. Ба, щоб не помилитись, принесу тобі цю газету. — Пішов у другу кімнату і незабаром повернувся з по-тріпаною підшивкою. — Один начальник північного порту — раз, — загнув палець. — Один професор, один дипломат, три кандидати різних наук, чотирнадцять агрономів, двадцять шість командирів, шістдесят два вчителі, вісімдесят дев'ять студентів… В середній школі два восьмі, два дев'яті і два десяті класи. А які будівлі побудували. Дачі, прямо дачі. І до того розледащився народ, що навіть на ярмарок на машинах їздять. Який-небудь тобі нащадок Солопія Черевика везе свою красуню на машині, а сам, чого доброго, про легкове авто думає.
— Трудодень — дев'ять кіло зернових, — перехиляючись через стіл, прочитав Крупяк.
— Вісім, вісім з грамами. То вже редакція натягнула шкурку на кисіль! — чогось зрадів Крамовий, але зразу ж осікся, згадавши, що цим він зменшив силу своїх доводів. І вже повільно закінчував: — А сіно, а яблука, а мед і всякий інший дріб'язок! От і поговори з таким дядьком що-небудь на слизькі теми. Так він тебе сам візьме за комір і в міліцію як миленького затаскає… Правда, це село передове, але за ним усі тягнуться.