Виклик

Паттерсон Джеймс

Ерні знизав округлими плечима. Дитяча повнота вперто трималася в його майже підлітковому тілі.

— Розумієш, дядечку Джейк, я єдина дитина з родини Данів, кому хочеться тут бути, — сказав він. — І це правда.

— Що ж, бодай один охочий, і то добре.

— Ага. А ще я вичитав у одному з матусиних медичних журналів, що переміна обстановки вважається дуже корисною для дітей, які зростають у здебільша міському довкіллі.

Не вірячи своїм вухам, Джейк осміхнувся. Що ж трапилося? Невже діти більше не читають коміксів?

— Так скільки,

кажеш, тобі років, Ерні? — спитав він. — Вісімнадцять, еге ж?

— Десять. Але за мангеттенськими мірками це приблизно шістнадцять. До того ж маю лексикон учня старших класів.

— Воно й видно. А де твоя мама?

— Та десь відстала зі своїм хвалькуватим містером Адвокатом та багажем.

— Хвалькуватим містером Адвокатом? Невже я і досі чую нотки ворожості до твого вітчима? — спитав Джейк. — Розслабся. А що з багажем? Може, їм треба допомогти?

— Треба — аж далі нікуди! А навіщо їм тоді отой водій лімузина, в якому вони їдуть з аеропорту?

Джейк недовірливо кліпнув очима. Йому почулося чи Керрі дійсно це сказала? Та ні, таки дійсно сказала.

Туман на пристані поступово почав розвіюватись, і у Джейковій голові теж розвиднілося. Він іще достеменно не знав, як складеться їхня подорож, але дещо він раптом зрозумів чітко і ясно. Невже Кетрін не помічає, в чому корінь проблеми? Серйозної проблеми! Ці шибайголови просто зіпсовані. Навіть гнилі. Так, вона дає їм материнську любов, але це не та любов, яка їм справді потрібна.

Одначе Джейк знав, що немає такої проблеми, яку б він не зміг подолати. «Двох місяців на яхті буде цілком достатньо», — подумав він. Підіймати, регулювати та ладнати вітрила. Вправлятися з підйомником. Шкребти палубу.

Хоч би що там було, а він обов'язково зробить людьми цих зіпсованих засранців.

Розділ 5

— Кет, а ти певна, що не хочеш, аби я теж вирушив у подорож разом із тобою? — спитав Пітер. — Ти ж знаєш, я залюбки це зроблю.

— Ну-ну, цікаво, як це в тебе вийде, — грайливо відповіла Кетрін, приставивши палець до підборіддя. — Скоро в Мангеттені розпочнеться дуже важливий для тебе судовий процес, в аеропорту на тебе чекає літак з увімкненим двигуном, і тобі навіть нема у що перевдягнутися. Тож давай, мій любий, піднімайся на борт!

Вони стояли удвох на автостоянці пристані Ґоут-Айленд, тимчасом як водій лімузина, огрядний італієць із дужими руками і так само сильним акцентом, куйовдився з чималою купою їхнього багажу. Втім, він не ремствував, бо вже навчився вгадувати щедрих клієнтів. І Пітер Карлайл за всіма ознаками підпадав під цей тип, починаючи з того промовистого факту, що він не лише був власником літака «Сесна Скайгок», а ще й сам його пілотував. «О, тут пахне грубенькими грошима! Багато доляро! До того ж сеньйор Карлайл зовсім не схожий на бундючних босів — такий увічливий. Дуже приємний у всіх сенсах чоловік».

Кетрін узяла Пітера за руку і грайливо торкнулася блискучої платинової обручки, яка й досі була мов нова.

— Я така вдячна тобі за те, що ти привіз нас сюди своїм літаком, — сказала вона. — Це чимало важить для мене та для всіх нас, любий.

— Та годі, Кет. Я просто мусив це зробити, тим паче що це було зовсім не важко. Ти навіть не уявляєш, як я за тобою скучатиму. Я вже за тобою тужу.

Вона ніжно поцілувала його в губи — раз, потім удруге.

— Отака вже я нахаба. Ще й року не минуло, як ми одружені, а я вже покидаю тебе на цілих два місяці.

— Та все нормально, я тебе чудово розумію. Правда. Діти дійсно стали на хибний шлях. І ти все задумала дуже добре. Просто чудово.

— За те я тебе й кохаю, що ти справді все розумієш. Ця подорож для мене така важлива, Пітере, така важлива…

— А я пишаюся тим, що ти її організувала і втілюєш у життя. Саме за цю здатність я тебе й кохаю, моя люба. Ти потрясна жінка, Кетрін Дан. — Він нахилився і прошепотів їй на вухо: — А ще ти до біса приваблива. Маємо трохи часу? — спитав Пітер і підморгнув. — У лімузині, га?

Кетрін зашарілася, що з нею траплялося вкрай рідко, майже ніколи. «Чому мені так поталанило його натрапити?» — радісно спитала вона себе. Після смерті Стюарта жінка гадала, що більше ніколи не покохає, але ось він, Пітер Карлайл, знаменитий нью-йоркський адвокат із правом виступати в судах.

Виявилося, що ці йолопи-газетярі насправді писали про нього просто безпідставну чортівню. Вони майже завжди пишуть якусь безпідставну чортівню. Називали його «Ґор-доном Ґекко з юридичним дипломом» та «дитям Чингізха-на і Лютої Відьми» [ii] .

[ii] Ґордон Ґекко — фільмовий персонаж, фінансист із гіпертрофованою пожадливістю до грошей. Люта Відьма — персонаж казки Ф. Баума «Чаклун із країни Оз».

Але Кетрін знала: то був імідж, роль, яку Пітер Карлайл грав, захищаючи своїх клієнтів. Пітер, котрого вона спізнала і покохала — таким, яким він поставав за межами судового приміщення, — був чоловіком добрим і чуйним, майже завжди уважним до її потреб. А крім того — вродливим та вельми сексуально привабливим!

А найкращим було те, що навзамін Пітер явно не хотів від Кетрін нічого, опріч її кохання. Ті ж самі йолопи-газетярі подейкували в розділах пліток, буцімто Стюарт залишив їй грубеньку спадщину в понад сто мільйонів баксів завбільшки, але ж Пітер сам наполіг, щоб у шлюбному контракті було зазначено його відмову від претензій на ці гроші. «Я не бідний, — сказав він Кетрін. — Я маю все. Одного мені лише бракувало — великого людського щастя, але тепер воно в мене є, бо я зустрів тебе, Кет!»

Мов закохані до нестями підлітки, Кетрін та Пітер пристрасно цілувалися просто посеред пристанської автостоянки, щасливо не помічаючи перехожих та їхніх осудливих поглядів, що наче промовляли: для любощів можна було б знайти і більш годяще місце! Ці мовчазні докори Кетрін списувала на ревниву заздрість. Ще б пак! Хіба ж можна було не заздрити їй та Пітеру?

Раптом він відступив від неї, немовби щось пригадавши.

— А тепер скажи мені, будь ласка, чи можу я бути спокійним за Джейка?