Виклик
Шрифт:
Розділ 105
«Суперкоманда» адвокатів, що їх зібрав Пітер, нагадувала рекламу костюмів від Пола Стюарта, коли вони приглушено радилися біля трибуни захисту. Сам же Пітер, який змінив свій кричущий «Бріоні» на скромний фланелевий костюм від «Брукс Бразерс», зосередився на тому, що витріщався фальшиво-щирим поглядом на членів суду присяжних, коли ті заходили до зали засідань після годинної перерви на обід.
Ось так, правильно, шановні, погляньте мені у вічі. Лише невинувата людина може
«Усім встати!» — пробасив секретар суду.
Суддя Роберт Барнет, чоловік п'ятдесяти п'яти років, із сивим волоссям, розділеним гострим як бритва пробором, пройшов до лави суддів і вкотре підтвердив власну репутацію ділової, не схильної до байдикування людини ще до того, як сів на своє місце. Він обійшовся без непотрібного базікання — навіть без «Прошу сідати!» — і відразу ж попросив обвинувачення викликати свого першого свідка.
Нолан Гіт, головний обвинувач, швидко підвівся, випрямив свою краватку і поправив окуляри у дротяній оправі. Гіт був чоловіком обачливим та розсудливим, і на обличчі завжди мав вираз шахіста, що обдумує свій наступний хід.
— Ваша честь, обвинувачення викликає Марка Дана.
Марк, який не прикладався до марихуани ось уже чотири місяці, хутко встав зі свого місця в першому ряду за лавою обвинувачення. На його обличчі був вираз людини, якій не терпиться дати показання. І хто міг йому дорікнути? Він дійсно мав щось сказати, до того ж щось украй важливе.
Присягнувши суду, він уставився на Пітера Карлайла, і всім присутнім стала очевидною та ненависть, якою він палав до цього чоловіка.
Гіт: «Марку, опишіть, будь ласка, події ночі двадцять п'ятого червня цього року так, як ви їх пам'ятаєте».
Марк кивнув і зробив глибокий вдих. Саме цьому Гіт не раз навчав його, розповідаючи, як слід поводитися на трибуні свідків. Вдихни. Подумай, а вже потім говори.
І Марк заговорив. Поволі, не поспішаючи.
— Ми з сестрою Керрі вартували по черзі біля нашого вогнища, а решта спали. За кілька днів до того на нашу матір напала велика змія, тому ми хотіли убезпечитися від можливих нічних нападів. Отже, Керрі та я не спали.
І ось минуло кілька годин, і мені щось почулося. Було темно, але я збагнув, що то не просто шум вітру. І навіть не тварина. Зазвичай тварини рухаються тихіше. Ясна річ, що я побачив, як до нас хтось іде. Ну, точно не було видно, хто саме, але видно було, що то людська істота.
Гіт кивнув.
— І ви, напевне, зраділи, еге ж? Подумали, що нарешті вас урятують.
— Ага, саме так мені спершу і здалося, — відповів Марк. — Але потім у мене виникла думка: а чому ж оця людина не гукає до нас абощо? Це видалося мені дивним. І саме тієї миті я побачив пістоль у його руці.
— Ну, і що ж ви зробили потім? — запитав Гіт, наче почувши цю історію вперше.
— Я став захищати свою родину як міг. Тільки-но я побачив, що він націлив пістоль на мою матір, я вдарив його по голові. І він, дякувати Богові, знепритомнів.
— Марку, а коли ви кажете «він», то кого маєте на увазі?
Марк підняв руку і вказав пальцем — так само як і тоді на острові, коли над ними з'явився літак.
— Он кого. Пітера Карлайла. Отого сучого сина!
В залі здійнявся гамір, і суддя Барнет змушений був гепнути своїм молоточком.
— Молодий чоловіче, я не потерплю таких висловів у залі цього суду! Вам зрозуміло?
Марк слухняно кивнув і знову повернувся до Гіта. З виразу обличчя обвинувача ніхто б не здогадався, що він був украй задоволений виступом свого молодого свідка і навіть пишався ним. Фразу «Отого сучого сина!» Марк промовив саме так, як його й навчили.
— Питань більше немає, ваша честь.
Розділ 106
Суддя Барнет кивнув убік представників захисту.
— А тепер — ваш свідок, — сказав він.
— Дякую, ваша честь, — проворкував Ґордон Ноулз, неофіційний головнокомандувач супергрупи адвокатів Пітера. Він підвівся і чемно кивнув присяжним.
А потім, наче бажаючи піддакнути невдоволеному судді, відразу ж накинувся на Марка.
— Ви засвідчили, що тієї ночі чергували на острові. Отже, в якомусь сенсі ви самі напрошувалися на неприємність, чи не так?
Гіт зірвався зі свого місця.
— Я протестую, ваша честь! Він вкладає свої слова у вуста свідка.
— Протест приймається, — пробурмотів суддя Барнет і сердито поглянув на Ноулза. — Кому як не вам, досвідченому адвокатові, про це знати?
Звісно, що Ноулз про це знав.
І не раз управно користувався цим прийомом.
— Скажи мені, Марку, — почав він і на мить замовк. — Ти ж не заперечуватимеш, якщо я називатиму тебе «Марк»?
— Зовсім ні, Ґордоне.
Присяжні стримано захихикали.
— От і домовилися, — мовив Ноулз, удаючи, що йому теж весело. — Так от, Марку, коли ти вперше помітив, як містер Карлайл наблизився до вашого вогнища, ти бачив, у що він був одягнений?
— Ні, не бачив, — відповів Марк. — Я ж сказав: було темно.
— Звичайно, було темно. А ще ти сказав, що не бачив, хто до вас наблизився, аж поки ти на нього не напав.
Гіт хотів був виголосити протест, але Ноулз швидко змінив формулювання.
— Вибачте, — нещиро посміхнувся він. — Слід було сказати «вдався до рішучих дій».
Суддя Барнет нахмурився.
— Переходьте до вашого запитання, адвокате.
— Із превеликим задоволенням, ваша честь. Я хочу спитати ось що. Марку, якби ти знав, що то був містер Карлайл, ти б ударив його отією важкою дровинякою?
Марк закліпав очима, наче намагаючись відновити душевну рівновагу. Він зрозумів, куди Ґордон Ноулз хилить зі своїм запитанням, і не бажав потрапити у розставлену ним пастку. Я не дам цьому козлові пошити мене в дурні!
— У нього був пістоль, — повільно й чітко відповів Марк.