Вогнем і мечем
Шрифт:
– Я вас… те… тебе до суду… в колодки!.. – продовжував репетувати Чаплинський, не звертаючи ні на що і ні на кого уваги.
Тут уже і пан Скшетуський теж підвівся на весь свій зріст, одначе шаблі, що звисала з пояса на двох перев’язях, із піхов не витягнув, а, підхопивши її посередині, підняв таким чином, що руків’я з маленьким хрестиком під’їхало до носа Чаплинського.
– А понюхайте-но це, добродію, – холодно промовив він.
– Бий, хто в Бога вірує!.. Люди!.. – крикнув Чаплинський, хапаючись за ефес.
Але своєї шаблі вихопити не встиг. Пан Скшетуський, повернувши його на місці, однією рукою схопив за комір, другою – нижче спини за шаровари, підняв
– Панове-браття, дорогу рогоносцеві! Заколе ж бо!
Сказавши це, він дістався дверей, ударив у них Чаплинським, розчинив їх таким же способом і викинув підстаросту геть.
Потім спокійно повернувся й сів на своє місце поряд із Зацвілиховським.
У винарні вмить зробилося тихо. Сила, котру щойно продемонстрував Скшетуський, справила на всю шляхту величезне враження. За хвилину все навколо двигтіло від реготу.
– Vivant [16] вишневичани! – кричали одні.
– Зомлів, зомлів і в крові весь! – вигукували інші, що виглядали на вулицю, бажаючи знати, що зробить Чаплинський. – Слуги його піднімають!
Лише деякі, ті, хто вважався прибічниками підстарости, мовчали і, не відважившись заступитися за нього, похмуро поглядали на намісника.
16
Хай живуть (лат.).
– Тільки і скажеш, що жене в п’яту цей гончак! – промовив Зацвілиховський.
– Та який там гончак? Дворняга! – вигукнув, наближаючись, опасистий шляхтич із більмом на оці, що мав на лобі дірку завбільшки з таляр, у якій посвічувала гола кістка. – Дворняга він, не гончак! Дозвольте, добродію, – продовжував шляхтич, звертаючись до Скшетуського, – бути до ваших послуг. Ім’я моє – Ян Заглоба. Герб – Вчолі, в чому будь-хто легко може переконатися хоч би по цій дірці, що її в чолі моєму розбійна куля пробила, коли я в Святу Землю за гріхи молодості за обітницею ходив.
– Майте совість, ваша милість! – сказав Зацвілиховський. – Ви ж розповідали, що вам її в Радомі квартою пробили.
– Бог мені свідок, розбійна куля! В Радомі інша історія трапилась.
– Давали ви, ваша милість, обітницю сходити у Святу Землю… може, й так, але що вас там не було – це напевно.
– Так! Не було! Бо в Галаті вже страждань мученицьких зазнав! Хай я не шляхтичем, хай псом шолудивим буду, коли брешу!
– Воно й брешете, й брешете.
– Останнім негідником будучи, віддаю себе в руки ваші, пане намісник.
Тут інші теж почали підходити знайомитись із паном Скшетуським і почуття йому свої висловлювати. Мало хто любив Чаплинського, і всі були задоволені, що тому така конфузія приключилася. Зараз, не розмисливши й не подивувавшись, неможливо повірити, що і вся навколишня чигиринська шляхта, і ті, що дрібніші – володарі слобід, наймачі економій, – чого там! – навіть люди Конєцпольських, – усі, як воно по сусідству буває, знаючи про чвари Чаплинського з Хмельницьким, були на боці останнього, бо Хмельницький мав славу знаменитого воїна, чималі заслуги в різних баталіях здобувши. Відомо було також, що сам король підтримував із ним стосунки й високо цінував його думку. Те, що сталося, сприймали як звичайну сварку шляхтича зі шляхтичем, а такі сварки лічилися тисячами, й особливо в землях руських. Цього разу, як завжди, стали на бік того, хто вмів завоювати собі більше симпатій, не загадуючи, які з цього можуть випливати страшні наслідки. Лише значно пізніше серця запалали ненавистю до Хмельницького; причому однаково серця шляхти й духовенства обох обрядів.
І так усі підходили до Скшетуського з квартами, кажучи: «Пий же, пане-брате! Випий і зі мною! Хай живуть вишневичани! Такий молодий, а вже в поручиках у князя. Vivat [17] князь Ярема, всім гетьманам гетьман! Куди завгодно підемо з князем Яремою! На турків і татар! У Стамбул! Хай живе милостиво правлячий нами Владислав Четвертий!» Голосніше за всіх кричав пан Заглоба, готовий навіть сам один перепити й перекричати цілий регімент.
– Вельмишановні панове! – волав він, так що шибки у вікнах бряжчали. – Я ж бо на його милість султана подав у суд за насильство, до котрого він допустив статися зі мною в Галаті.
17
Хай живе (лат.).
– Не верзіть ви, ваша милість, дурниць, язик пожалійте!
– Тобто як, вельмишановні панове? Quatuor articuli judicii castrensis: stuprum, incendium, latrocinium et vis armata alienis aedibus illata. [18] А хіба ж не було це vis armata? [19]
– Справжній глухар ви, добродію.
– А я і до трибуналу його!
– Втихомиртесь, ваша ми…
– І кондемнату отримаю, і негідником його оголошу; ось тобі й війна, тільки вже із засудженим на безчестя.
18
Чотири статті польового суду: зґвалтування, підпал, розбій і напад збройною силою на чужий дім (лат.).
19
збройною силою (лат.).
– Здоров’я ваших милостей!
Деякі, одначе, сміялись, а з ними й пан Скшетуський – йому вже трохи вдарило в голову; шляхтич же й насправді, наче глухар, який власним голосом упивається, не змовкаючи, кльочив далі. На щастя, тиради його було перервано іншим шляхтичем, який, наблизившись, смикнув балакуна за рукав і сказав із співучою литовською вимовою:
– Так познайомте ж, добродію щирий Заглобо, й мене з паном намісником… Познайомте ж!
– Обов’язково! Неодмінно! Дозвольте, ваша милість наміснику, – це пан Збийнабійка.
– Підбийп’ятка, – виправив шляхтич.
– Один біс! Герба Зірвиштанець.
– Зірвиглавець, – виправив шляхтич.
– Один біс! Із Песикишок.
– Із Мишікишок, – виправив шляхтич.
– Один біс. Nescio, [20] чому я віддав би перевагу. Мишачі кишки чи псині. Але жити – це вже точно! – ні в яких не бажаю, бо і відсидітися там важкувато, і покидати їх конфузно. Ваша милість! – продовжував він пояснювати Скшетуському, вказуючи на литвина, – ось уже тиждень п’ю я на гроші цього шляхтича, в якого меч за поясом такий же ваговитий, як і гаман, а гаман такий же ваговитий, як і розум, але якщо напував мене коли-небудь більший дивак, нехай буду я таким же бовдуром, як той, хто за мене платить.
20
Не знаю (лат.).