Вогняний вершник
Шрифт:
— Чого ж людині треба? — сумно озвалася Леся, окидаючи поглядом гірський краєвид. — Чому в ній — такій невеликій — закладене болісне зерно вічної творчої муки?
Богдан не відповів. Взявши дружину за руку, повів до стежки.
— Пора. Часу мало, кохана.
Спускалися швидше. Над полонинами котилися тумани, вкриваючи трави й квіти росяними самоцвітами. Праворуч дзвенів райдужний водоспад, тихо дзюрчали з-під талого снігу струмочки, даруючи життя проліскам — блакитним очам землі.
Там, унизу, вже буяло літо, а тут, над альпійськими луками, починалася
Леся сміялася, втішаючись тим, як Богдан вже всоте кидається з стежини убік, припадаючи до якоїсь білої чи рожевої квіточки.
— Якби зараз побачили тебе твої поклонники, дуже засумнівалися б, чи це той знаменитий космонавт, що вони його бачать по телевізії.
— Я не космонавт, — зачаровано відповів Богдан. — Я тепер дитина, Лесю! Ах, люба моя! Якби назавжди зберегти цю неповторність, цю красу! І ось таке відчуття, як у мені сьогодні!..
— Ти збережеш, — серйозно сказала дружина. — Я це знаю. А чи збережуть вони?
— Хто? — здивувався Богдан.
— Ті… хто під моїм серцем… Вони вже живуть — двоє синів. Чи ввійде в їхню душу тривога й радість цього дня?
Ночували в Криворівні, над Черемошем. Над меморіалом Франка пломеніли веселкові зірниці, десь між горами протяжно відлунювали пісні, де-не-де привітно зоріли вогні в житлах. Богдан солодко спав у наметі, зморившись цілоденним походом до Говерли, а Леся невтомно ходила понад рікою, зітхала, дивлячись на зоряне диво, чутливо прислухалася до тривожної мови Черемоша. Плин душі органічно сплітався з плином води і колихався, струмував поетичними рядками, в яких були і передчуття вічної розлуки, і сум за втраченим, і надія на небувале.
Задрімали Карпати,
Снить і серце моє.
Лиш Черемошу спати
Плин води не дає.
Серед темної ночі
Не змовка і на мить,
Бурунами клекоче
І камінням гримить.
Грозить гнівно і сварить,
Та не знати — кого!
Все примарами марить
Із дитинства свого.
Бокорашів чекає
Іздаля, з висоти, -
Та в потоці мілкому
Вже не пройдуть плоти…
А Говерла шепоче:
— То, Черемоше, сни.
Не ридай серед ночі,
А діждися весни!
Дам тобі я водиці,
Не журись, далебі!
Гостроносі ялиці
Попливуть
Із лісів Верховини,
Із далеких плаїв
Бокораші поплинуть
До казкових країв!..
“Правда, правда, — стрепенулося Лесине серце. — Треба подолати одвічний сум за минулим. Нема його, не вернеться. І хіба не мужність давніх бокорашів та опришків, хіба не їхня мудрість і пісенність з нами летить до іншого сонця? Хіба не їхня невмирущість житиме в моїх дітях, ходитиме по стежках далекого світу, підійматиметься на вершини небачених гір?”
— Лесю! Лесю!
— Хто це? Хто?
— Лесю, — тривожно гукає з темряви голос Богдана. — А йди-но сюди хутчіше!
Вона наближається до намету, ще несучи в грудях нерозхлюпане почуття повноти і непокоєння. Але чому так схвильовано дихає Богдан? Він прокинувся, і на грудях у нього тліє багряна жарина індикатора ОЗ — особового зв’язку. Невже виклик? Невже сталося щось несподіване?
Богдан подав Лесі МД — мікродинамік. Вона піднесла його до вуха. Тихий, але радісно-урочистий голос повідомляв:
“…нарешті сталося. Не фантазія, не гіпотези, не натхненні імпровізації. Перший сигнал мислячих істот іншосонячної еволюції. Потужний імпульсний радіовідрядник генерує один і той же комплекс ще нерозшифрованої інформації у широкому спектрі частот. Джерело сигналів ототожнено з нововідкритою системою червоного карлика, у якій передбачається, відповідно до теорії Червінського-Мільтона, три планети типу Земля — Меркурій. Зірка локалізована між Сонцем і епсилон Ерідана, на відстані восьми світових років від Землі. Ось чому Всепланетне Товариство Галактичних Зв’язків розглядає пропозицію про зміну й доповнення програми першої галактичної експедиції…”
Богдан вимкнув мікродинамік. Тривожно глянув на дружину.
— Ти зрозуміла? Вона кивнула.
— Можуть бути зміни…
— Невже ти гадаєш, що змінять склад екіпажу?
— Все може бути. Це вирішить Рада Товариства. Але я боюся не за когось…
— За мене?
— Так. Така експедиція — не просто переселення, а й небезпечне дослідження. А ти — вагітна.
— Ти повинен відстояти весь екіпаж, як він є.
— Знаю, кохана. Вже не заснемо. Збираємо намет і вилітаємо до Сонячного Міста…
Сонячне Місто охоплювало кільцем житлових будинків та науково-дослідницьких комплексів Ельбарус. Тут же в кільцевій долині було побудовано один з головних космодромів Землі. Рада Всепланетного Товариства Галактичних Зв’язків зібрала надзвичайне засідання в приміщенні Космічного Конгресу, звідки обговорення проблем зореплавання транслювалося мережею всепланетного зв’язку для всієї Землі.
Крім видатних учених — теоретиків, конструкторів, філософів, економістів, психологів, — на засідання Ради з’явилися всі члени екіпажу космокрейсера “Любов”. Тепер вони сиділи в перших рядах амфітеатру, тривожно перемовлялися.