"Володар Всесвіту"
Шрифт:
Вони мовчки вийшли з кімнати і попрямували коридором. Біля простінка, який Щеглов раніше обмацав майже весь і не знайшов ані шпаринки, Харвуд зупинився й витяг з кишені крихітний свищик.
— Вагнер захоплювався ультразвуком і обладнав оцю лабораторію надійними дверима. А втім, для вас, певно, це не дивина.
Він дмухнув у свищик. Товстелезний простінок з тихим шарудінням повернувся навколо своєї осі, відкривши два вузьких проходи до невисокого тунелю.
Ще одні двері, ще… Броньована кабіна ліфту… І ось, нарешті, останні двері одчинилися в якусь велику напівтемну
— Головний інтегратор! — урочисто сказав Харвуд. Щеглов уважно подивився на агрегат.
Так, професор Вагнер мав чим пишатися! Нічого схожого на цю конструкцію Щеглов досі не бачив.
Розділ XV
ДРУЗІ Й ВОРОГИ
Навіть звичайний радіоприймач широкого вжитку — конструкція вибаглива й примхлива. Наче нічого особливого там нема — котушки, дроти, важельки та кілька десятків непоказних опорів і конденсаторів. А от замовкне — то й шукай тоді, що ж трапилось?
З машинами — легше. Пошкодження там здебільшого зримі: щось зламалося, погнулося, розхиталося. Знайди пошкоджену деталь, заміни новою, та й годі. А в радіотехніці — зовсім не те. Всі оті «штучки» в приладі нібито цілі-цілісіиькі. Але режим порушено. Може, перегоріла лампа, може — пробито конденсатор, або наблизились один до одного дроти, які повинні бути на певній віддалі, або окислився й не пропускає струму якийсь із контактів, або…
Оцих «або» — не злічити. Найскладнішим в радіотехніці є те, що завжди доводиться мати справу з невидимим. Тільки прилади можуть вказати на пошкодження.
Так, нелегко відремонтувати навіть приймач. То яка ж складність постала перед Щегловим, коли він зіткнувся з незнайомим приладом на тисячу електронних радіолампочок!
…Понад тиждень, не розгинаючи спини, копирсаються двоє інженерів у павутинні дротів і все безуспішно.
Вони не розмовляють між собою і лише зрідка кидають один на одного недоброзичливі погляди. Кожен вважає іншого за шпигуна. І це нестерпно. Це неможливо: замість об'єднати свої зусилля вони товчуться на місці.
— Послухайте, любий! — нарешті не витримав Щеглов. — Ви таки інженер чи тільки наглядач?
Петерсон скипів:
— Про це саме я хотів запитати вас! Навіщо ви перевіряєте десятий каскад? Я його вже перевірив.
— А навіщо ви заходилися коло дванадцятого? Я його налагодив ще вчора.
Це й справді було трагікомічно: змарнувати цілий день на безглузду повторну працю.
— Так ось що, містер Петерсон, пропоную працювати по черзі. Дванадцять годин я — дванадцять ви.
— Згода, — пробурчав Джек. — Починайте ви. Я не люблю працювати вночі.
Він одразу ж пішов. Щеглов зітхнув з полегшенням: таки вдалося здихатися сторонніх очей.
Свищик, ніж, пістолет… Те, що було нез'ясовним, лишилося таким і досі. Невідомий друг не подає знаку.
Перевіривши закутки й замкнувши двері лабораторії, інженер зайшов до невеликої, оббитої свинцевими
Пролунав негучний постріл. Куля пробила конденсатор і глибоко врізалась у свинець.
«Непогано! — подумав інженер. — Це таки справжня зброя!»
Він перевірив і порахував патрони, сховав у кишеню пістолет і повернувся до лабораторії. Тепер лишилося розв'язати питання про «пекельну машину» під інтегратором. Коли Харвуд про неї бовкнув навмання, то слід пильнувати: перевіряючи монтаж, можна випадково замкнути керівні дроти міни і злетіти в повітря разом з усією лабораторією.
«Один з не позначених на схемі вузлів… — пригадував Щеглов записку Вагнера. — Де ж його шукати?»
Ясно, що цей пристрій міститься десь у глибині агрегату, куди важко добратися, та ще й невисоко над фундаментом, щоб не визирали дроти, які йдуть до «пекельної машини». А її, напевне, замуровано в фундамент.
Для захисту од вібрації головний інтегратор був змонтований на величезній бетонній тумбі, яка підносилась над підлогою не менш як на метр. Зовнішній огляд цієї тумби не дав нічого. Тоді Щеглов поплазував під агрегат, детально вивчаючи кожен квадратний сантиметр фундаменту.
Правду кажучи, це була не дуже приємна робота: за один необережний рух можна заплатити життям.
Інженер не поспішав. Він часто перевертався на спину й пильно перевіряв монтаж за схемою. Йому, фахівцеві ультразвукової техніки, повинні впасти в око знайомі пристрої автоматики, — слід лише бути уважним.
І він таки знайшов те, що шукав!
У найбільш незручному місці, куди нелегко просунути навіть руку, виднілися крихітні мікрофони — віночком, а біля них — посилювач і перемикач-реле. Од перемикача звисали два коротко обрізані й скручені один з одним проводи.
«Стривай, стривай… — міркував інженер. — Чи не пастка це?»
На охоронних пристроях дуже часто роблять отакі фальшиві пошкодження проводів. Прилад начебто зіпсований, не ввімкнений. Але то — про чуже око. Механізм у напруженому чеканні, і лихо тому, хто торкнеться якоїсь деталі І.. А поруч з цим пристроєм, для надійності, сховане ще одне резервне пристосування.
Професор Вагнер був завбачливим. Він влаштував аж чотири пристрої, які на нечутний заклик малесенького свищика мали відповісти потужним гуркотом руїнницького вибуху. Чотири пристрої різних видів, — по одному біля кожної опори інтегратора, — в таких місцях, куди й не долізеш.
І все одно там уже побувала чиясь рука. Всі вивідні дроти од перемикачів були перетяті. Але де ж поділися ті кінці, що вели до «пекельної машини»?
Вже з меншою обережністю. Щеглов виліз з-під інтегратора і, ввімкнувши потужний прожектор, спрямував його на фундамент агрегату. І тільки тепер, коли наскісне проміння обрисувало кожну цятку на бетоні, а від щонайменшого виступу лягла довга тінь, вдалося помітити: від кожної опори до зовнішньої стінки бетонної брили тяглися неглибокі западини. Вони сходилися в одній точці і йшли далі вниз, під сталеві плити підлоги.