Вовки Кальї. Темна вежа V
Шрифт:
Едді спритно вихопив зброю зі Слайтменових пальців.
— Ні, друже, — пробурмотів він. — Зараз він тобі ні до чого, я потримаю.
Слайтмен немовби й не помітив цього. Його права рука описала в повітрі півколо, неначе заряджаючи арбалет.
— ТИ ВБИВ МОГО СИНА! ЩОБ ПОМСТИТИСЯ МЕНІ! ТИ ВИРОДОК! УБИВЦЯ, ВИРО…
Блискавично, моторошно швидко (Едді досі не вірив, що людина на таке здатна), Роланд ухопив Слайтмена за шию й притягнув до себе. Потік звинувачень увірвався.
— Слухай мене, — сказав стрілець, — уважно слухай. Мені начхати на твоє життя й твою честь. Життя ти прожив даремно, від честі не лишилося й сліду. Але твій син мертвий, а до його честі мені не байдуже. Тож якщо ти зараз не заткнешся, мерзенний хробаче, я сам змушу тебе замовкнути. Що ти обереш? Мене влаштує й те, і друге. Скажу їм, що ти збожеволів від горя, побачивши його, нишком витяг мій револьвер з кобури й пустив собі кулю в лоба, щоб з ним з'єднатися. Твій вибір. Вирішуй.
Айзенгарт задихався, але вперто продирався нагору крізь кукурудзу, хрипко викрикуючи ім'я дружини.
— Марґарет! Марґарет! Скажи щось, люба! Не мовчи, благаю!
Роланд відпустив Слайтмена і суворо подивився на нього.
Слайтмен перевів страшний погляд на Джейка.
— Твій дін убив мого сина, щоб мені відплатити? Скажи мені правду, сеу.
Джейк востаннє видихнув хмарку диму й викинув цигарку. Недопалок упав на землю біля мертвого коня.
— Ви хоч дивилися на нього? — спитав він у батька Бенні. — Жодна куля з револьвера такого б не наробила. Голова сей Айзенгарт упала на нього, і Бенні вискочив з канави від… жаху. — Цього слова він ніколи не вимовляв уголос. Не мав потреби. — Вони кинули в нього два сничі. Один я зняв кулею, але… — Він гучно ковтнув слину. — Другий… Я б зміг, розумієте… Я намагався, але… — Він скривився. Голос не слухався. Але очі залишалися сухими, а їхній погляд був так само страшний, як і у Слайтмена. — Я не встиг вистрелити в другий, — закінчив він, опустив голову й схлипнув.
Роланд дивився на Слайтмена, звівши брови.
— Гаразд, — сказав той. — Тепер я все розумію. Скажіть, він хоробро тримався? Скажіть, прошу.
— Вони з Джейком притягли на собі Френка, — сказав Едді, показуючи на близнюків Тейвері. — Він спіткнувся і втрапив ногою в яму. Джейк і Бенні витягли та принесли його сюди. Твій хлопець був дуже відважний.
Слайтмен кивнув. Зняв окуляри й подивився на них так, наче вперше бачив. Так потримавши секунду чи дві, він кинув їх на дорогу і розтрощив підбором чобота. А тоді перевів погляд на Роланда й Джейка та сказав тоном вибачення:
— Я все зрозумів. — І пішов до сина.
З кукурудзи вискочив Воун Айзенгарт. Побачив свою дружину і протяжно завив. Потім порвав на собі сорочку й заходився гатити кулаком у груди, викрикуючи її ім'я.
— Господи, — сказав Едді. — Роланде, ти маєш покласти цьому край.
— Не я, — відповів стрілець.
Слайтмен підняв відірвану руку свого сина й лагідно поцілував. Поклав її хлопчикові на груди й знову пішов до них. Без окулярів його обличчя здавалося беззахисним і якимось безформним.
— Джейку, допоможеш знайти ковдру?
Джейк підвівся, щоб пошукати те, про що він просив. У неприкритому окопі, який слугував їм сховком, Айзенгарт притискав обпалену голову дружини до грудей, заколисуючи її. З кукурудзи вже потроху виходили діти та їхні доглядачі — всі співали «Рисову пісню». Едді здалося, що з боку містечка теж лине пісня, та спершу він вирішив, що то відлуння. Але зараз збагнув, що співає вся Калья. Люди там почули спів і все зрозуміли. Вони вже йшли сюди.
З поля вийшов панотець Каллаген. На руках у нього, попри весь гамір, сиділа Лія Джефордс. Побачивши купи мертвих Вовків, священик обережно вивільнив руку і повільно осінив повітря хрестом.
— Слава Тобі, Господи, — промовив він.
Роланд підійшов до нього і взяв за руку, яка креслила хрест.
— І мене також, — сказав він.
Каллаген спантеличено глянув на нього.
Роланд кивнув на Воуна Айзенгарта.
— Він казав, що прокляне мене, якщо з його жінкою щось станеться.
Пояснювати далі потреби не було, Каллаген усе зрозумів і накреслив йому на лобі хрест. Тепло від нігтя Роланд відчував ще довго. І хоч Айзенгарт не здійснив погрози, стрілець пізніше не пошкодував, що попросив панотця про цей захист.
Просто тут, на Східному шляху, юрба бурхливо раділа порятунку і плакала за полеглими. Та навіть горе їхнє було з проблиском радості. Ніхто не відчував, що втрати рівні здобуткам. І Едді вважав, що це справді так. Для тих, хто не втратив дружину й сина.
Спів з містечка все наближався. Вже видно було куряву. Чоловіки й жінки на дорозі обнімалися. Хтось спробував забрати голову Марґарет, але Айзенгарт не дозволив.
Едді підійшов до Джейка.
— Ти, здається, не дивився «Зоряних воєн»? — спитав він.
— Ні, я ж казав. Збирався, але…
— Не встиг, бо покинув той світ. Ці їхні мечі… Джейку, вони з того кіно.
— Ти впевнений?
— Так. А Вовки… Джейку, самі Вовки…
Джейк дуже повільно кивнув. Люди, що йшли з Кальї, вже показалися на дорозі. Новоприбулі побачили дітей, усіх дітей, і в небо здійнявся переможний крик. Ті, що йшли першими, зірвалися й побігли.
— Я знаю.
— Справді? — Едді дивився на нього мало не благально. — Знаєш? Бо… це якесь божевілля…
Джейк обвів поглядом купи Вовків. Зелені каптури. Зелені штани. Чорні чоботи. Вишкірені морди, що вже розкладалися. Перед тим Едді зняв одну з гнилих металевих масок, щоб глянути, що під нею. Нічого, тільки гладенький метал, дві лінзи, що слугували очима, кругла решітка-сіточка замість носа, два мікрофони на скронях біля вух. Ні, особливими цих істот робили саме маски й одяг.
— Може, це й божевілля, але я знаю, хто вони, Едді. Принаймні звідки вони. З коміксів «Марвел».
Величезне полегшення відбилося на обличчі Едді. На радощах він нахилився й поцілував Джейка в щоку. Примарна усмішка торкнула хлопчикові вуста. Слабка, але для початку непогано.
— Малим я обожнював «Людину-павука», — сказав Едді. — До дірок зачитував.
— Сам я їх не купував, — зізнався Джейк. — Але Тіммі Муччі в «Мідтаун Лейнз» був фанатом журналів «Марвел». «Людина-павук», «Фантастична четвірка», «Неймовірний Халк», «Капітан Америка» — всі вони у нього були. А ці Вовки…
— Вони схожі на Доктора Дума, [60] — сказав Едді.
— Ага, — кивнув Джейк. — Ну, не зовсім, мабуть, маски змінили, щоб вони були трохи більше схожі на вовків, але все решта… зелений плащ, каптур. Так, це точно Доктор Дум.
— І сничі, — задумливо протягнув Едді. — Ти коли-небудь чув про Гаррі Поттера?
— Наче ні. А ти?
— Ні, і я скажу тобі, чому. Бо ці сничі — з майбутнього. Може, з якогось журналу «Марвел Комікс», який випустять десь між тисяча дев'ятсот дев'яностим і дев'яносто п'ятим. Розумієш, про що я?
60
Персонаж «Фантастичної четвірки».