Втрачений скарб. Інший світ
Шрифт:
Джейк обмінявся швидким поглядом з Кортецом і, відкинувши вкрадливий тон, заговорив уже з погрозою:
— А якщо ми розповімо, хто ви такий? Якщо доведемо, що ви привласнили собі цінності, які належать Радянській владі?
— Так, так! — підтвердив Кортец, дивлячись палаючими очима на старого маніяка. — Ви знаєте, що з вами зроблять комуністи?..
Старик подивився на Кортеца, потім на Джейка і відповів виразно й спокійно:
— Знаю. Вони віднімуть у мене мої скарби, а мене посадять у тюрму наче того злодія…
— Ото ж бо! — вигукнув Кортец. — Ви
— О так! — сміючись, вигукнув старик. — Я розумна людина… І тому я знаю… що ви нічого… І нікому про мене не розкажете… Ви самі в моїх руках, панове…
Він хитро примружився, і Кортец з Джейком знову почули глухарине квоктання.
— Знаєте що? — раптово обірвавши сміх, різко сказав старик. — Забирайтеся ви обидва… туди, звідки завітали… поки я перший не заговорив… Ось вам, панове… відповідь князя Платона Бєльського…
Він грубо відштовхнув спочатку Джейка, потім Кортеца і незграбно поліз у пролом.
Джейк вихопив ніж, але Кортец схопив його за руку:
— Джейк! Опам’ятайтеся!
— Проклята стара колода! — позеленівши від люті, просичав Джейк, але ножа сховав.
Його “азбука Морзе” після довгої перерви працювала повним ходом…
— Нам треба добре поміркувати, — сказав Кортец. — Ходімо, Джейк…
— Що він сказав? — пошепки спитав Волошин.
— “Нам треба добре поміркувати. Ходімо, Джейк…” — переклала Тася останню французьку фразу, вимовлену в “кам’яному мішку”.
— Значить, “товариша Богемського” звуть Джейком?.. — сказав Волошин. — Ого! Цікаво!
Тася і Волошин полежали ще хвилин зо дві на настилі, доки не стихли кроки Кортеца і Джейка.
— А зараз треба негайно бігти в міліцію, — рішуче сказав Волошин, допомагаючи Тасі підвестися і обтрушуючи її плаття.
— А це не обов’язково, товаришу Волошин! — вимовив хтось майже поруч з ним.
Тася й Волошин озирнулися і побачили, що з щілини сусіднього каземату вилазить весь замазаний пилюкою художник Єланський. Волошин дивився на нього поглядом Фауста, який вперше побачив Мефістофеля. Єланський вів далі:
— Ви ще в Москві звернулися до міліції у зв’язку із зникненням листів Євгенії Бєльської. Цього цілком досить, — він вийняв з кишені якогось папірця. — Ось ваша заява начальникові карного розшуку… Бонжур, камрад Березкіна! — повернувся він до Тасі. — Компрене ву франсе?..
— Уй… — розгублено відповіла Тася.
— Тре б’єн! — з чудовим французьким прононсом вигукнув Єланський. — Отже, ви все чули і все зрозуміли?
— Даруйте! — сторожко дивлячись на нього, вигукнув Волошин. — Хто ви такий?
— Ах так! Я забув відрекомендуватися. — Єланський витяг з кишені посвідчення і подав його Волошину: — Я співробітник Комітету державної безпеки майор Руднєв… Ваша заява через міліцію і карний розшук потрапила до нас.
Волошин і Тася перезирнулися,
— Ви прибули на мою заяву і нічого мені не сказали? — збентежено і навіть з образою промовив Волошин.
Руднєв посміхнувся.
— Не ображайтесь.
“Художник”,
— Нехай попрацюють, коли вже приїхали сюди, — зробив він висновок.
Віднині Тася повинна була уважно стежити за Платоном Бєльським, а Руднєв і Волошин — за обома “туристами”. Начальник Сіверського районного управління міліції, виявляється, знав про місію майора Руднєва і готовий був підтримати його в будь-який момент. Але до певного часу в монастирі не повинен був з’являтися ніхто з представників міліції.
Професора вирішили не турбувати.
Хоч і дуже передбачливим був Руднєв, але він не врахував, що події в монастирі почнуть розгортатися незвичайно швидко.
Вибравшись з “кам’яного мішка”, авантюристи буквально на ходу, ще не дійшовши до церкви Іоанна Предтечі, виробили план дій, і Джейк з швидкістю натренованого спринтера кинувся навздогін старому. Він догнав його біля воріт, що вели на головне подвір’я, пішов поряд з ним і швидко зашепотів йому щось на вухо. Платон Бєльський ішов, похмуро дивлячись собі під ноги. Здавалося, він більше слухає, як побрязкують ключі на його паскові, ніж вникає в задушевний шепіт Джейка. Раптом він зупинився і здивовано глянув на свого настирливого супутника:
— Професор? — глухо перепитав він. — Дурниця! Він нічого не знайде…
— Ні, знайде! — твердо сказав Джейк. — Але якщо на нас ви можете донести і позбутися нас, то на професора не донесете. А він не заспокоїться, доки не переверне весь монастир. Зрозумійте ж це, князь!.. Ось хто ваш головний ворог, а не ми! Ми друзі, тільки ми можемо допомогти вам…
— Чим? — недовірливо дивлячись на Джейка, спитав старик.
Джейк озирнувся і, не помічаючи навколо себе нікого, крім Кортеца, який поволі підходив до них, стиха вів далі:
— Ми допоможемо вам позбутися цього небезпечного професора раз і назавжди.
— Вбити? — спитав тихо старик.
— Навіщо? — з удаваним жахом вигукнув Джейк. — Нещасний випадок… Винуватих нема, але ж нема і професора.
Старик слухав уже уважніше, похмуро сопучи і ховаючи очі в сивих кущах брів.
Джейк узяв його під руку і повів до воріт, не перестаючи шепотіти.
НІЧНЕ СТЕЖЕННЯ
Того ж дня десь близько третьої години Волошин і “Єланський”, забравшись у церкву Іоанна Предтечі на горбочку проти Кузнецької башти і озброївшись біноклями, стежили за дивною поведінкою Джейка, який виліз на другий ярус фортечної стіни. Цей ярус був споруджений на висоті семи метрів і, мов нескінченний балкон, оперізував фортечні стіни монастиря, поглядаючи на монастирське подвір’я порожніми вікнами без рам…