ЯБЛОКО

Сингалевич Сергей

– Ціноутворення переважно складається з собівартості, надбавки та ПДВ, але у випадку відвантаження за відсотки доходу ціна може бути збільшена вдвічі, чи навіть втричі під час визначення розміру відсотків. На українському та країн СНД ринку слід постійно відшукувати методи зниження собівартості або вести ретельний облік витрат.

– Гарантія-сервіс – невід’ємні поняття. Переважна більшість українських виробничників прагне зменшити термін гарантії та дистанціюватися від сервісу, хоч ринок вимагає робити все з точністю до навпаки. Вихід – в стажуванні представників дистриб’ютора на підприємстві виробника та активна участь до кожного звернення з боку споживачів.

– Безвихідь виробничників – у несприйнятті більшістю керівництва підприємств маркетингових стратегій, у міркуваннях про великі обсяги виробництва при відриві від реальних шляхів залучення капіталовкладень, особливо на державних підприємствах, у знеціненні інтелектуальної праці, недооцінці ролі інновацій.

– Нема

кращої реклами, ніж гарний відгук споживача. Нема гіршого, ніж недовиконання умов поставки чи контракту, особливо коли споживач схильний до тебе.

– Український виробничник має мати тісний контакт зі споживачами, приймати участь у семінарах потенційних споживачів, вести взаємне листування чи діалоги, бути активним в розвитку плідної співпраці.

Висновки:

Українські виробничі підприємства далекі від маркетингу, часто-густо вовтузяться на межі виживання, проїдаючи залишки основних фондів, і фактично відірвані від сучасних ринкових проблем та досі не оправилися від обвалу імпортних товарів.

Не всі пророцтва корифеїв маркетингу відповідають дійсності.

Українські ринкові партнери знаходяться у стані самоізоляції, ніхто не наважиться взяти на себе участь створення справжньої компанії по розробці і впровадженню нових товарів на існуючих підприємствах із залученням інвестиційних капіталовкладень.

Дуже низький рівень інноваційної діяльності на підприємствах, знецінено інтелектуальну працю, нема фахівців для чіткого відсіювання та пошуку привабливих інноваційних рішень.

В керівництві вітчизняних підприємств мало підготовлених топ-менеджерів, здатних на засадах традиційного маркетингу згуртувати та скоординувати роботу підрозділів і служб.

Ринкова етика досі ще не увійшла в службову діяльність як рядових фахівців, так і керівництва.

Шлях вперед не в «латеральному» маркетингу чи «латеральному» мисленні, а в філософському осмисленні довколишнього середовища, широкій інновації і залученні капіталовкладень.

УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ РЕАНІМАЦІЇ ВЛАСНОГО ВИРОБНИЦТВА

Ринкове виробництво сучасного західного світу цілковито пронизано ідеєю «ненав’язливого» сервісу. Суцільні ноу-хау, повна відсутність уніфікації, і жорстка конкуренція передбачають повну незграбність споживача. Короткий виробничий цикл любого виробу, на заміну якого приходить на ринок інколи майже такий самий, за споживчими властивостями, виріб, спрямований на отримання основних дивідендів від сервісу. Адже різниця між виробами завжди матиме суттєві деталі, наявність яких – мотивована прагненням нав’язати споживачу послуги сервісу, вартість яких по закінченню виробничого циклу завжди збільшується у десятки і сотні разів. З цим же пов’язано і використання у виробах комплектуючих із коротким виробничим циклом. Чим складніший виріб: хоч побутовий, хоч виробничого призначення, тим більше в ньому деталей і вузлів, орієнтованих на послуги сервісу. Вузька спеціалізація більшості світових виробників комплектуючих під виглядом кращого задоволення потреб споживача через прагнення інтеграції доводить до абсурдно широкої гами виробів, мета якої підняття ціни і унеможливлення заміни для запровадження нового витка спіралі сервісу.

Що може дати світу Україна? В першу чергу справжніх маркетологів виробництва. Маркетинг – як перша освіта – «наука продавця». Маркетолог виробництва – це кваліфікований виробничий спеціаліст навчений мислити стратегічно в інтересах України, свідомість якого пронизана турботою про майбутній розвиток сім’ї, суспільства, світу…

Прагнення підняти з колін економіку України передусім пов’язане з долею вітчизняних підприємств, в першу чергу тих, що сформували світовий імідж України часів СРСР. Це виробництва радіо і електротехніки, механоскладальні і ремонтні. На відміну від західної уніфікації технічних рішень ми маємо протиставити наскрізну уніфікацію готових виробів при повній свободі вибору технічних рішень, головним критерієм для яких має стати мінімальна складність і максимальна ремонтопридатність із використанням максимально звуженої номенклатури силових активних елементів, в першу чергу виробництва електронних підприємств СНД (з подальшим їх збиранням на відновлених підприємствах України). Орієнтація за часів СРСР на широке застосування комутаційної апаратури має бути майже повністю перенацілена на застосування безконтактної (в першу чергу силової) електроніки й схемотехніки.

«НІ МІСТО – НІ СЕЛО»

Обмірковуючи майбутнє будівництва, працюючи над проектом компактної забудови автономними будинками, доходжу до твердої впевненості, що які б гарні мегаполіси нам не нав’язували іноземні фахівці від архітектури та містобудування, їм і послідовникам ніяк не урозуміти, що у майбутньому нас чекає не суцільна комп’ютеризація, автоматизація та безмежний комфорт із роботизованою прислугою, а праця у задоволення, коли одні працюють на великому підприємстві, інші на малому, коли на роботу і з роботи возять мікроавтобусами,

коли працюють інваліди і для цього створені необхідні умови, коли регіонами і селищами курсують тролейбуси. Мала механізація і автоматизація прийде на допомогу селу і поважатиметься неважка ручна праця на виробництві. Настане час, коли «хуторське» житлове будівництво прийде на заміну «мікрорайонному», коли житло для сім’ї 3-х – 4-х поколінь стане привабливішім за одно-двох– чи трикімнатні «клітки» із повною ізоляцією від родини. Хутір з трьох п’ятиповерхівок, для п’ятнадцяти сімей кожна, матиме тролейбусне сполучення з містом і іншими селами. По мірі повної відмови від природного газу в житлових будинках, розвинення власної української електронної промисловості побутових приладів, електроніки і електрообладнання із живленням від мережі постійного струму, серійним випуском вітчизняними підприємствами промислових взірців пристроїв нетрадиційного отримання електроенергії, Україною пройде справжня еволюція міста і села. Присадибне господарство у сьогоднішньому вигляді відійде у минуле, а дрібне автоматизоване молочно-товарне виробництво стане супутником мало не кожного «хутора». Буде створено всі умови для дружнього і щасливого проживання у квартирі з дванадцяти кімнат, трьох ванних, трьох туалетів, сауни, великої кухні і холу, для спільного проведення часу біля екрану, чи за гімнастикою, чи за святковим столом великої сім’ї від діда до правнука, від прабабусі до правнучки, і кожний «папа», за традицією українського козацтва Кубані, як батько і люблячий чоловік, що досяг 50-річного віку, отримуватиме можливість створювати власну окрему сім’ю 3-х – 4-х поколінь із новим сімейним житлом і «сімейним автобусом». Прийде час сумлінної праці в умовах п’ятигодинної триденки, і облуді, припискам і шахрайству не буде жодного підгрунтя, час – коли моральність сім’ї поважатиметься і суспільством, і культурою, і мистецтвом, час коли багатогранний творчий розвиток кожного стане складовою творчого і культурного злету регіону, країни, світу…

НОВІТНЄ СЕЛО УКРАЇНИ

Село сьогодення, як основна складова українського суспільства, віддзеркалює чи не гірші його тенденції. Перш за все – це високий рівень смертності: рідко яка родина має понад три покоління прямих родичів. Демографічна криза сформована й низьким рівнем народжуваності. Діти народжуються переважно у молодому віці, при тому рідко – більше двох. Суспільною традицією не підтримується народження нових поколінь дітей у віці батьків 40-50 років. Сучасному селу притаманний низький рівень зайнятості через руйнування системи споживчої кооперації із її заготівельними пунктами і підприємствами по виробництву товарів з сировини сільськогосподарського походження, а також в силу закриття філій міських підприємств, на які покладалися заготівельні функції й виготовлення комплектуючих, що не вимагали складного технологічного обладнання. Та найбільш болючою проблемою села досі залишається низька якість життя через розвал соціальної сфери та відсутність, в більшості сіл, елементарних комунальних послуг, як то водопроводу чи каналізації. Не кажучи вже про опалення чи гаряче водопостачання. В силу розкиданості на великі відстані особистих господарств – селам характерні значні інфраструктурні проблеми, передусім – транспортні. Принципи самостійної індивідуальної забудови на селі, що закріплені державними стандартами, призвели до забудови значної території сіл господарськими спорудами, при низькому рівні механізації і автоматизації присадибних господарств. Сучасному українському селу характерне використання важкої фізичної праці, через що молодь й покидає село, і батьків.

До значного ускладнення побутових проблем призвела й реформа освіти в Україні. Повернення до родинного виховання підростаючих поколінь через перенесення державних форм виховання на рівень сім’ї, які у період розбудови радянської держави були нав’язані суспільству і мали значні перекоси, особливо в плані зв’язку поколінь, збереження ремісничих чи творчих традицій, піклуванні молодшими та пошаною літніх родичів та батьків. Основною ж проблемою, що визріла в українському суспільстві – це проблема піклування та турботи. Загальна байдужість як на рівні родинних зв’язків, так і на рівнях більш високої владної ієрархії, особливо на фоні пропаганди культу індивідуалізму, що всі роки Незалежності прагне нав’язати українському народу західне співтовариство у купі з «ринковими» реформами призводить до зведення високих парканів, як між сусідами, так і в душах, у тому числі й близьких родичів.

Саме на подолання наведених негативних тенденцій й спрямована Загальнодержавна соціально-економічна програма «Новітнє село». Її основний пріоритет – піднесення якості життя на селі вище рівня міського: коли близькість до природи, при високих екологічних стандартах і всебічному використанні відновлювальних джерел енергії, залучення вищих досягнень у сфері автоматизації і механізації як у великих господарствах, так і в особистих, створює передумови привабливості сільського життя для міських членів родин задля відновлення родинних форм співжиття у комфортних умовах добросусідства і взаємоповаги.