Шрифт:
Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й спіткала його тяжка пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в ту хвилину йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього:
– Дядечку, голубчику! Змилуйся на до мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гоняться, хочуть мені віку вкоротити.
Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, кинув собі на плечі та й несе. Аж надбігають ловці-молодці.
–
– Ні, не бачив.
Ось вони й побігли далі. А коли вже їх не було видно, Вовк із мішка обзивається:
– А що, пішли вже мої гонителі?
– Пішли.
– Ну, тепер випусти мене на волю! Чоловік розв'язав мішок і випустив Вовчика-братика на волю. А той і говорить:
– Ну, чоловіче, тепер я тебе з'їм.
– Ей, Вовчику, Вовчику! Я тебе з такої біди врятував, а ти мене з'їсти хочеш!
– А що, чоловіче! Це так у світі ведеться: старе добро забувається.
Бачить чоловік, що діло погане, та й говорить:
– Ну, коли так, то ходімо далі! Звернемося до звірів, хай розсудять. Коли скажуть по-твоєму, то нехай по-твоєму й буде: з'їси мене.
Пішли далі. Зустрічають стару Кобилу. Чоловік до неї й говорить:
– Будь ласка, Кобило-матусю, розсуди нас. Оце я врятував Вовчика-братика з тяжкої пригоди, а він хоче мене з'їсти.- І розповів усе, як було.
Кобила подумала, подумала та й мовить:
– Вовкова правда, чоловіче! Я жила у господаря дванадцять літ, робила на нього з усієї сили, привела йому десятеро лошат, а тепер, коли я постаріла і до роботи стала нездатна, він узяв та й вигнав мене на голе поле, щоб мене вовки з'їли. Оце вже я тут тиждень днюю і ночую і жду не діждуся, поки прийдуть вовки та й роздеруть мене. Так-то, дядечку, старе добро забувається.
– А бачиш, моя правда!
– крикнув Вовк. Засумував чоловік і почав«просити Вовка, щоби пошукати їм ще другого судді. Вовчик погодився. Ідуть, ідуть, надибали старого Пса. Чоловік і до нього звертається зі своїм ділом. Розповів йому все, як було. Пес подумав, подумав та й каже:
– Ні, чоловіче, Вовкова правда. Ось послухай, як зі мною було. Служив я господареві двадцять літ, пильнував його дому й худоби, а коли постарів і голосу у мене не стало, він вигнав мене з двору, і ось я тепер блукаю без захисту. Забувається старе добро, це щира правда! 9
– Бачиш, на моє виходить!
– крикнув Вовк. Засумував чоловік ще гірше і почав ще раз проситися у Вовка:
–
– Добре.
Пішли вони, аж насупроти їх Лисичка-сестричка.
– Гей, Лисичко-сестричко!
– кричить їй здалеку чоловік і кланяється.- Зроби ласку, підійди ближче, розсуди нас з Вовчиком.
Наблизилася Лисичка, розповів їй чоловік, що і як було. А Лисичка не вірить:
– Та не може того бути, чоловіче, аби такий великий Вовк та вліз в оцей мішок!
– Але ж правда!
– крикнув Вовк.
– Ні, нізащо не повірю!
– уперлася на своєму Лисичка. Як уже чоловік не клявся, як Вовчик не присягався, ні та й ні!
– Не можу цьому повірити, хіба наочно мені покажете, як це було.
– Що ж, це можна,- сказав чоловік та й розставив мішок так само, як тоді, коли саджав Вовка.
– Ось бач, як це було!
– сказав Вовк і встромив голову в мішок.
– Як-то, ти хіба тільки голову встромив?
– спитала Лисиця.
Вовк уліз у мішок увесь.
– Ну, чоловіче,- промовила Лисиця,- тепер покажи мені, як ти його зав'язував?
Чоловік зав'язав.
– Ну, а тепер, чоловіче, покажи мені, як ти на тоці снопи молотиш?
Чоловікові не треба було цього двічі казати. Як замахне ціпом, як почне лупцювати по мішку. А Лисиця ще й примовляє:
– Ану, чоловіче, а як ти снопи перевертав? Чоловік перевернув мішок на другий бік та як уцідить Вовка по голові - та й забив його на смерть.
– Ну, чоловіче,- мовить Лисиця,- я тебе врятувала від смерті. Що ж ти мені за це подаруєш?
– Дарую тобі, Лисичко-сестричко, мішок курей.
– Добре.
Пішла Лисичка-сестричка з чоловіком до села, стала собі за ворітьми, а чоловік пішов до хати курей шукати. Взяв мішок, почав ловити курей, коли його жінка надходить.
– А що це ти, чоловіче, робиш?
Розповів їй чоловік усе, що з ним було, і з якої біди врятувала його Лисичка, і яку він їй обіцяв плату.
– Добре, що ти живий та здоровий,- мовить жінка.- А щоб Лисиці давати курей, на це я ніколи згоди не дам. Краще ти всади у мішок двох наших собачок - Лиска й Рябка та й дай Лисиці.