Як лисиця сама себе перехитрила
Шрифт:
Подумав, подумав чоловік та й дослухав жінки. Посадив собак у мішок, виніс за ворота та й мовить:
– На ж тобі, Лисичко-сестричко, оцей мішок курей!
Взяла Лисичка мішок, несе, тягне, тягне, далі сіла спочивати за селом на могилі та й думає собі:
«Дай загляну лишень, скільки там тих курей у мішку?»
Розв'язала мішок, та не вспіла гаразд і заглянути, а з мішка як вискочать Лиско та Рябко та за Лисицею. Лисиця тікала щосили, ледве вскочила в ліс та в свою нору. Віддихнувши трохи з переляку, почала сама з собою розмовляти:
– Ви, мої оченьки, що робили, коли за мною ті погані собаки гналися?
– Ми пильно дивилися, щоб ти знала, куди від них найліпше тікати.
– А ви, мої ніженьки, що робили?
– Ми бігли з усієї сили, щоби тебе собаки не могли догнати.
– А ви, мої вушенька, що робили?
– Ми уважно прислухалися, чи не наближаються твої вороги.
– А ти, хвостище, що робив?
Хвостище розсердився, що Лисиця так неласкаво до нього заговорила, та й каже їй на злість:
– А я мотався сюди й туди, зачіпався то за пеньки, то за гіллячки, щоби тебе затримати, щоб тебе собаки зловили.
– А, то ти такий добрий!
– крикнула Лисиця.- Геть мені з хати!
Та з тими словами висунула хвіст із нори, ще й кричить:
– Гей, Лиско й Рябко, цю-цю! Нате вам Лисиччин хвіст! Рвіть його!
А Лиско й Рябко мов на те й чекали. Вхопили Лисиччин хвіст, як шарпнули та й витягли цілу Лисичку з нори і тут же її розірвали.