Як ми говоримо

Антоненко-Давидович Борис Дмитрович

Із префіксом о- є в українській мові дієслово озброювати, що має протилежне значення: «Могутні були новгородські бояри та купці, не один полк могли озброїти, та ще й зброя яка!» (А. Хижняк).

Облюбувати й уподобати

До паралельних дієслів з однаковим значенням належать дієслова облюбувати й уподобати: «Він облюбував уже собі місце, щоб звідти все було видно»(А. Шиян); «А я тобі заспіваю другої, коли цеї не вподобав» (П. Куліш); «Не вподобав козак дівки, пішов до вдовиці» (П. Чубинський). Зрідка можна натрапити на дієслово облюбувати в українській класичній літературі, зате в сучасній воно явно

переважає над дієсловом уподобати й навіть витискує його. Чи є потреба в такому паралелізмі, чи збагачує це нашу мову? Певно, ні, бо, не маючи ніякої різниці між собою, такі паралельні слова стоять на заваді вточненню вислову, тим більше, що в українських діалектах є близьке до дієслова облюбувати – облюбити, що має значення «полюбити», а не «вибрати те, що сподобалось»: «Я собі облюбив тебе ще змолоду» (Народні пісні зі збірки Я. Головацького).

Одягати й надівати, узувати й обувати

Дієслова одягати й надівати – не зовсім тотожні, як то здається тим, хто каже: «Одягни шапку»; «Дід одяг окуляри». Одягати можна одежу: сорочку, спідницю, пальто, кожух тощо («Степан сідлає коня, свого товариша, й жупан одягає». – Т. Шевченко; «Одягли в нову одежину, як панночку». – Панас Мирний), – а шапку й окуляри надівають: «Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі? – думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свитку через плече» (І. Нечуй–Левицький); «Надівши сині окуляри, він сів під грушею» (І. Нечуй–Левицький). Узуття – чоботи, черевики, калоші тощо – взувають: «Сніг рипів під Раїсиними ногами (калоші вона забула взути)» (М. Коцюбинський); «Він швиденько одягнув пальто, взув калоші» (А. Шиян), – обувають: «червоні чоботи обула» (І. Котляревський).

Питається, постає (виникає) питання, спитати б

«Збудували вони такий великий будинок, а питається – для кого, хто в нім жити буде?» – читаємо в газеті, й щоразу впадає в очі слово питається, недоречне тут у такій формі, ніби автор статті буквалістично переклав російську фразу «а спрашивается – для кого».

Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: «Посіяно, поорано, та й нікому жати, питається син матусі: – Що будем діяти?» (народна пісня). У тих випадках, де мовиться. що виникає питання відповідно до російського безособового спрашивается, треба писати постає (виникає) питання: «Після огляду виставки мимоволі постає те ж прикре питання, що виникає іноді після читання деяких романів та повістей…» (О. Довженко), спитати б: «Він усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме він із того хліб?» (із живих уст).

Отож, у газетній фразі треба було написати: «…а спитати б – для кого…»

На жаль, ця помилка дуже часто трапляється в наших журналістів.

Підозрівати, запідозрювати, гадки не мати, на думку не спадати

Дієслова підозрівати, запідозрювати означають українською мовою «припускати вчинення злочину чи якоїсь недоброї дії»: «Підозріваю, що він – підкуплений» (І. Франко); «Пам'ятайте ж, спокійніш дивіться, щоб не запідозріли» (Марко Вовчок).

У сучасній усній і писемній мові цим дієсловам надають невластивого значення: «Він не запідозрював того, що його «Світлана»(моточовен) вже розвила найвищу швидкість». Тут нема кого чи чого запідозрювати в чомусь, а тому треба вдаватись до інших українських висловів: гадки не мати («Не журиться Катерина і гадки не має». – Т. Шевченко), на думку не спадати («Мені й на думку не спадало, що вона вже все знає». – З живих уст).

Повезти, пощастити, поталанити

Дієслово повезти має свої синоніми пощастити («Може, на той рік пощастить мені зібрати більше матеріалу…» – М. Коцюбинський; «Якби тільки пощастило Артемові з хлопцями!» – А. Головко), поталанити («Еге–ге! поталанило мені, – радіє старий», – М. Коцюбинський). Останнім часом воно витискує ці синоніми: «Дивись, як йому повезло: купив один квиток і виграв «Ниву».

Основне значення дієслова повезти – «почати переміщати що–небудь транспортним засобом» («Порадились разом, і Прокіп повіз продавати пшеницю». – М. Коцюбинський). Чому б не залишити йому тільки це значення, а в інших випадках послугуватись дієсловами пощастити, поталанити: «Дивись, як йому пощастило (поталанило): купив один квиток і виграв «Ниву»?

Повстати (повставати) й постати (поставати)

Дехто не розрізняє схожих слів повстати й постати, через те каже: «Отоді передо мною повстала проблема – як мені жити в такому становищі далі?»

Слова повставати, повстати означають «підніматися (піднятися), вставати (встати) відразу кільком людям»: «Повставали з-за столу, подякували хазяїнові» (Панас Мирний), «пробуджуватися (пробудитися) до активних дій», «учиняти (учинити) заколот, повстання», «діяти (подіяти) вороже до когось»: «І соромно мені вам зізнаватися, що повстав я проти шлюбу» (Ю. Яновський). Слова постати, поставати означають «виникнути (виникати), утворитися (утворюватися)»: «Силами ентузіастів–запоріжбудівців постала з руїн «Теплоелектроцентраль» (Остап Вишня); «Ні, я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала» (Леся Українка).

З цього видно, що в першій помилковій фразі треба було сказати: «Отоді передо мною постала проблема…»

Показувати (подавати) вигляд – давати взнаки, навзнаки не давати

Через незнання української фразеології дехто механічно переносить в українську мову російські вислови, надаючи їм нібито української зовнішності. Отак російські вислови показывать вид, не показывать вида перекладають: «Він показував вигляд, наче все розуміє»; «Вона й вигляду не подала, що образилася». Проте є давні українські вислови з цим значенням: давати взнаки (Словник Б. Грінченка); навзнаки не давати (Словник за редакцією А. Кримського). Отже, треба казати: «Він дає взнаки, наче все розуміє»; «Вона й навзнаки не дала, що образилась».

Поширювати й розповсюджувати

Дієслова поширювати й розповсюджувати часто плутають і ставлять їх не там, де слід: «Із нового року в нас на тридцять примірників більше поширили журнал «Жовтень»; «Досвід передовиків став швидко розповсюджуватися по всій області» .

Дієслово поширювати означає «збільшувати в обсязі, в масі чи просторі»: «Хто відкриває прийдешність нашому почуттю, той поширює межі вічності нашій душі» (Леся Українка); аналогічне значення має й зворотна форма цього дієслова – поширюватися: «Мабуть, ніде доцільна думка, свіжа ініціатива не поширюється з такою блискавичною швидкістю, як на фронті» (О. Гончар).

Дієслово розповсюджувати (розповсюджуватися) означає «розподіляти (розподілятися) по багатьох місцях чи скрізь, але не суцільною масою, а окремими предметами з маси»: «Зараз будемо вивчати, як бур'яни розповсюджують своє насіння» (О. Донченко); «Ми розповсюдили в нашому селі багато примірників Шевченкового «Кобзаря» (з живих уст).

Отже, в перших двох фразах треба було написати: «на тридцять примірників більше розповсюдили журнал», «Досвід передовиків став швидко поширюватись».