Янтарне скло
Шрифт:
— Отже, можеш розповісти батькові, що ти бачила, — сказала пані Кольтер. — Жодних злих духів тут немає —лише моя дочка в зачарованому сні та під моїм наглядом. Але, будь ласка, Амо, скажи батькові, що це має бути таємницею. Про те, що Ліра знаходиться тут, не повинен знати ніхто, крім вас двох. Якби чаклун дізнався, де вона, він схотів би знайти та знищити її, а також мене та все довкола. Тож це таємниця! Можеш відкрити її батькові, але більш нікому.
Жінка опустилися на коліна поруч із Лірою, відкинула вогке волосся з її обличчя, нахилилася та поцілувала дочку
Пані Кольтер узяла її за руку, і вони пішли до виходу з печери. Там вони побачили, що батько Ами схвильовано дивиться на них знизу. Жінка склала долоні та вклонилася йому, а його дочка, поклонившись пані Кольтер та дівчинці в зачарованому сні, крізь хащі полізла на стежку, і селянин полегшено зітхнув. Батько та дочка ще раз уклонилися печері й пішли геть. За мить вони вже зникли серед рясних рододендронів.
Пані Кольтер подивилася на казанок на примусі та побачила, що вода ось-ось закипить.
Опустившись навпочіпки, вона насипала у казанок якісь сухі листки — щіпку з одного мішечка, щіпку з іншого — та накрапала у вариво блідо-жовтої маслянистої рідини. Тоді вона, помішуючи в казанку, відрахувала п'ять хвилин, зняла посудину з вогню та присіла почекати, доки зілля охолоне.
Поруч із нею лежали деякі предмети з табору, у якому вмер сер Чарльз Летром, — спальний мішок, рюкзак зі змінною білизною та речами, потрібними для вмивання, тощо. На підлозі печери також лежав полотняний саквояж із різноманітними інструментами та пістолет у кобурі.
У розрідженому повітрі відвар холонув дуже швидко, і коли він досяг температури тіла, пані Кольтер обережно перелила його в металеву чашу та понесла в кінець печери. Деймон-мавпа відкинув свою шишку та пострибав за нею.
Пані Кольтер обережно поставила посудину на низький камінь та опустилася на коліна біля сплячої Ліри. Коли вона поцілувала дівчинку, то відчула, як у тієї затріпотіли вії, отже, невдовзі її дочка могла прокинутися.
Жінка просунула долоню під потилицю Лірі, а другою рукою відкинула з чола вогку копицю волосся. Губи дівчинки відкрилися, і вона тихо застогнала. Пантелеймон ще щільніше присунувся до її грудей. Весь цей час очі золотавої мавпи не відривалися від нього, а її маленькі чорні пальці смикали край спального мішка.
Пані Кольтер глянула на свого деймона, і він відразу випустив мішок і відійшов. Жінка обережно підняла плечі дочки над землею, і голова дівчинки закинулася. Вона припинила дихати та напіврозплющила очі, її повіки затремтіли.
— Роджере… — пробурмотіла Ліра. — Роджере, де ти? Я не бачу тебе…
— Тсс, — прошепотіла її мати. — Тихше, люба, випий це.
Тримаючи чашу біля губ дівчинки, вона нахилила її, і рідина потекла до рота. Лірин язик відчув смак відвару та заворушився, злизуючи його, і пані Кольтер зупинилася, щоб дати дівчинці змогу проковтнути напій, а потім знов почала вливати його в рот дочці.
Минуло кілька хвилин, і чаша спорожніла. Пані Кольтер знов опустила дівчинку, і щойно Лірина голова торкнулася спального мішка, Пантелеймон повернувся на своє місце біля її шиї. Його золотаво-рудий смух був так само вогким, як волосся дівчинки. За мить вони вже міцно спали.
Золота мавпа знову пробралася до виходу з печери й сіла там, спостерігаючи за околицею. Пані Кольтер занурила в миску з холодною водою ганчірку та протерла Лірине обличчя, а потім розстебнула блискавку спального мішка та оглянула руки, шию та плечі дівчинки — у тієї був жар. Після цього жінка взяла гребінь й обережно розчесала сплутане волосся на голові дочки, зачесавши його назад із чола.
Аби дівчинка трохи охолонула, пані Кольтер залишила спальний мішок розстебнутим. Потім вона розгорнула пакунок, принесений Амою, — там було декілька скибок простого хліба, трав'яний чай і купка в'язкого рису, загорнута у великий листок. Треба було розкладати багаття: вночі в горах було дуже холодно. Пані Кольтер наклала на вогонь сухих гілок і підпалила їх. Слід було подумати про те, що сірники закінчувалися, втім, як і гас для примуса — мабуть, відтепер їй доведеться день і ніч підтримувати вогонь у багатті.
Деймону пані Кольтер дуже не подобалося їхнє перебування в печері, але, коли він спробував висловити свою думку, вона просто не стала його слухати. Мавпа повернулася спиною, усім своїм виглядом виражаючи незадоволення, та знову зайнялася сосновою шишкою. Пані Кольтер, здавалося, зовсім не звернула на це уваги — вона підтримувала вогонь та гріла на ньому воду для чаю.
Утім, скептичне ставлення деймона до її намірів таки справило на неї певне враження, і вона, висипаючи. у воду темно-зелений чай, почала обмірковувати своє становище. Що вона тут робить? Може, вона збожеволіла? І що вдіє Церква, коли дізнається про те, що сталося? Золотава мавпа мала рацію: пані Кольтер не просто ховала Ліру, вона й сама ховалася від усього світу.
З темряви вийшов хлопець. Він був переляканий, але, мабуть, плекав надію на щось — він знов і знов пошепки кричав:
— Ліро! Ліро! Ліро!
У нього за спиною можна було побачити якісь мовчазні постаті, ще більше схожі на тіні, ніж він сам. Судячи з усього, вони були разом із хлопцем, але в них, здавалося, не було облич, і вони не мали голосу. Голос хлопця також був не гучнішим від шепоту, а його обличчя наче було затіненим і розпливчастим; воно порушувало якісь неясні спогади.
— Ліро! Ліро!
Де вони?
На великій рівнині, під вугляно-чорним небом, була імла, що затягнула все довкола. Під ними була гола земля, вирівняна мільйонами ніг, хай навіть ці ноги важили менше, ніж пушинка. Отже, мабуть, час вирівняв цю землю, хоча час у цьому місці застиг нерухомо — але саме таким воно було, це місце. Це був край усього всесвіту, останній зі світів.
— Ліро!