Янтарне скло
Шрифт:
Телескоп приближував її, однак це мало що давало: хмара виглядає як хмара незалежно від того, у скільки разів збільшити її зображення.
— Це Затьмарена Гора, — промовив Огунве. — Чи як там її ще називають? Фаетон?
— Із Регентом як візником. Він добре приховався, цей Метатрон. Апокрифічні джерела повідомляють, що колись він був чоловіком на ім'я Енох, сином Яреда — це шосте покоління від Адама. І тепер він керує небесним царством. І його наміри простягаються далі — якщо той ангел, котрий проник у Затьмарену Гору й котрого ми знайшли біля сірчаного озера, не помилявся. Коли він переможе у битві, то почне втручатися безпосередньо в людське життя. Уявіть це, Огунве, — довічна інквізиція, набагато гірша, ніж найсміливіші мрії Консисторського Суду Благочестя, безліч шпигунів і зрадників у кожному світі, що діють під керівництвом того розуму, котрий рухає цю гору… Старий Господь, принаймні, тактично відступив у затінок: брудну роботу щодо спалювання єретиків та вішання відьом він залишив своїм священикам. Але новий буде набагато-набагато гіршим.
— Що ж, він розпочав із того, що вторгнувся в нашу республіку, — зауважив цар Огунве. — Подивіться — чи це дим?
Від Затьмареної Гори відокремилася хмара сірого кольору та почала рости в синьому небі. Але це не міг бути дим: хмара рухалася проти вітру!
Цар приклав до очей бінокль і тоді побачив, із чого вона складається.
— Ангели, — промовив він.
Лорд Ізраель відійшов від телескопа та прикрив очі долонею. До них наближувалися крихітні фігурки, їх було сотні й тисячі, й невдовзі небо на заході потемніло. Лорду Ізраелю доводилося бачити мільйонні зграї блакитних шпаків, що на заході сонця в'ються довкола палацу імператора Канг-По, але навіть те видовище було нічим у порівнянні з нальотом, що розпочався в них на очах. Летючі істоти зібралися в купу татепер повільно розтікалися на південь і північ.
— Що це? — вигукнув лорд Ізраель. — Це не вітер!
На південному схилі гори вирувала величезна хмара, й потужні вітри відривали від неї довгі рвані прапори пари. Але лорд Ізраель мав рацію: вітер дув із середини, а не ззовні. Хмара здіймалася та вирувала, а потім на мить розійшлася. Під нею було дещо більше, ніж гора, проте чоловіки бачили цю річ лише впродовж секунди: хмара знову зійшлася, наче натягнута невидимою рукою.
Король Огунве опустив свій бінокль.
— Це не гора, — сказав він. — Я бачив кулеметні установки…
— Я теж, і не лише кулемети. Цікаво, чи бачить він крізь хмари? У деяких світах існують такі машини. Але щодо його армії, коли ці ангели — все, що в нього є…
Цар уривчасто скрикнув — наполовину з подиву, наполовину з відчаю. Лорд Ізраель подивився та стиснув руку Огунве так міцно, що в того хруснули кістки.
— У них немає плоті! — вигукнув він та несамовито затрусив царя, але швидко прийшов до тями та притиснув долоню до колючої щоки свого друга.
— Хоча нас мало, — промовив він, — і хоча наше життя є набагато коротшим, а інтелект слабкішим, ми все одно сильніші порівняно з ними! Вони заздрять нам, Огунве! Саме це є джерелом їхньої ненависті, я певен. Їм кортить мати наші дорогоцінні тіла, такі тверді й такі досконалі, так гарно пристосовані до життя на матері-землі! І якщо ми кинемося на них, якщо продемонструємо силу й рішучість, то зможемо розмітати ці легіони безтілесних істот так само, як твоя рука розвіює туман, їхня сила обмежена!
— Ізраелю, в них є союзники з тисяч світів, а це такі самі живі істоти, як ми.
— Ми переможемо.
— А якщо він розіслав усіх цих ангелів шукати вашу дочку?
— Мою дочку! — схвильовано повторив лорд Ізраель. — Хіба це не досягнення — привести у світ таку дитину? Хтось сказав би, що вистачило б і того, щоб самотужки піти до короля ведмедів у обладунках і хитрістю вирвати королівство з його пазурів — що ж тоді казати про подорож до світу мертвих та виведення їх звідти! А цей хлопець! Я хочу побачити його та потиснути йому руку. Розпочинаючи це повстання, невже ми знали, що воно потягне за собою? Ні, не знали! А хіба вони — Господь і його регент Метатрон — знали, що трапиться, коли в подіях почне брати участь моя дочка?
— Мілорде Ізраель, — сказав цар, — ви розумієте важливість майбутнього?
— Відверто кажучи, ні. Ось чому я хочу зараз побачити Басілідеса. Куди він ходив?
— До леді Кольтер. Але він геть виснажений, і якщо він не відпочине трохи, то нічого не зможе зробити.
— Йому слід було відпочити до того. Пошліть по нього, добре? А, ще одне: будь ласка, передайте мадам Оксентіль, аби вона прийшла до моєї башти, щойно в неї буде нагода. Я хотів би висловити їй своє співчуття.
Мадам Оксентіль була заступником лорда Роука, і тепер вона мала взяти на себе його обов'язки. Цар Огунве вклонився та залишив свого начальника, котрий усе обводив горизонт стурбованим поглядом.
Весь цей день армія готувалася до початку бойових дій. Ангели із сил лорда Ізраеля постійно літали високо над Затьмареною Горою, безуспішно шукаючи просвіту в хмарах. Нічого не відбувалося: ангели супротивника більше не влітали в гору й не вилітали з неї. Хмари рвали на шматки бурхливі вітри, але вони постійно відновлювалися, ні на мить не відкриваючи того, що було приховано під ними. Сонце подолало зеніт і тепер рухалося на південний захід, забарвлюючи хмари та пару довкола гори у різноманітні відтінки золотого, кремового та червоного кольорів. Коли сонце сховалося за горизонтом, виявилося, що хмари довкола Затьмареної Гори слабко світяться зсередини. Воїни з усіх світів, у яких в лорда Ізраеля були прибічники, перебували напоготові. Механіки та техніки заправляли паливом літальні апарати, заряджали зброю й востаннє перевіряли все. Коли стемніло, прибули довгоочікувані підкріплення: із півночі, тихо ступаючи по кам'янистій землі, до фортеці, і один по одному заходили ведмеді в обладунках. Їх було багато, і разом із ними прийшов їхній король. Минуло з півгодини, і прилетів перший із декількох відьмацьких кланів. Темне небо ще довго шелестіло гілками сосни.
На широкій рівнині, розташованій на південь від фортеці, палали тисячі багать, вказуючи, де стоять загони прибульців здалека. Ще далі, в усіх чотирьох кінцях світу, невтомно кружляли в небі ангели-дозорці.
Опівночі в адамантовій башті почалася нарада за участю самого лорда Ізраеля, царя Огунве, ангела Ксафанїї, мадам Оксентіль і Теукроса Басілідеса. Щойно алетіометрист закінчив свою доповідь, лорд Ізраель підвівся, швидко підійшов до вікна та подивився на далеке світіння Затьмареної Гори, що висіла в небі на заході. Всі інші присутні мовчали: вони тільки-но почули новину, котра кинула лорда Ізраеля у дрож і змусила його обличчя пополотніти, і не знали, що тут можна сказати.
Нарешті лорд Ізраель звернувся до алетіометриста:
— Пане Басілідес, ви, мабуть, дуже втомилися. Я вдячний вам за ваші зусилля. Будь ласка, пригощайтеся вином.
— Дякую, мілорде, — відповів чоловік.
Його пальці тремтіли. Цар Огунве налив бокал золотого токайського та передав йому.
— Що це для нас означатиме, мілорде? — пролунав чіткий голос мадам Оксентіль.
Лорд Ізраель підійшов до стола.
— Це означає, — сказав він, — що коли розпочнеться битва, у нас буде ще одна мета. Моя дочка та хлопець наразі розлучені зі своїми деймонами, але їм якось пощастило вижити, їхні деймони десь у цьому світі — пане Басілідес, виправте мене, якщо я помиюся, — і Метатрон наміряється захопити їх. Якщо йому це вдасться, діти змушені будуть прийти до нього, а якщо він зможе контролювати їх, майбутнє безроздільно належатиме йому. Отже, наше завдання є чітким: ми повинні відшукати деймонів раніше від нього та захищати їх доти, доки хлопець і дівчинка не приєднаються до них.
— А яка в цих деймонів форма? — спитала нова начальниця розвідки.
— Вони ще не набули постійної, — відповів Теукрос Басілідес. — Отже, вони можуть бути ким завгодно.
— Підіб'ємо підсумки, — промовив лорд Ізраель. — Всі ми, вся республіка, майбутнє кожної розумної істоти — усе залежить від того, чи залишиться серед живих моя дочка й чи зможемо ми захистити її та хлопцевого деймонів від Метатрона, чи не так?
— Так, — підтвердив алетіометрист.