Яром–Долиною…
Шрифт:
— Читайте, — дозволив Бекір. Андрій Закривидорога почав читати.
«Та це ж капітуляція!» — хотів закричати Бекір—баші, але йому наче відібрало мову.
Гяурський полковник подивився на багряного Бекіра—баші.
— Найхоробріший з найхоробріших надзвичайно добре грає в шахи. Отож він дуже добре розуміє, де програш, де виграш, а де нічия. Чи не здається наймудрішому, що на нашій великій шахівниці розіграно партію, найімовірніший варіант якої є нічия?
— Я ще не вдумався в те, що ви мені пропонуєте! — різко озвався Бекір—баші.
— Та що ж тут думати? Ви нас, а ми вас запевняємо у вічній дружбі. Це — раз. Ви стоїте на своїх кордонах, ми стоїмо на своїх. Це — два. Ви не підписуєте ніяких договорів з третьою силою, яка щось має проти нас, ми — так само. Це — три. Ви не втручаєтеся у внутрішні справи дружнього нам Кримського ханства, ми — теж. Це — чотири. Ви сприяєте нашим купцям у їхній торгівлі, ми сприяємо вашим купцям. Це — п’ять… Та це ж не договір, а чудо! Ніякому султанові не вдавалося без пролиття крові, мирно й тихо укласти такий договір, а вам, о найхоробріший з найхоробріших…
— А де пункт про фортеці? — перебив Бекір—баші. Андрієві дуже не сподобалася ота нетерплячка хороброго турецького доводці. Андрій це виявив багатозначною паузою, і той це відчув (йому навіть чомусь згадався недавній сон про осла і про палю!)…
— А навіщо писати про фортеці? — запитав Андрій. — Адже у нас із вами різний погляд на ці речі. Ви їх хочете побудувати, а ми не хочемо. Кожен має свою думку! Хай при ній і залишається. Чи, може, ви хочете, щоб ми наполягли на включення шостого пункту такого змісту: Османська імперія зобов’язується ні під яким приводом не будувати у Північному Причорномор’ї фортець? Так ми можемо й наполягти…
— А я такого не підпишу, — відповів Бекір—баші.
— А ми вам і не пропонуємо отаке підписувати. Багато є різних дрібниць на світі…
— Фортеці — не дрібниці! Мене задля цього було післано сюди.
— Знаємо, — мовив Закривидорога. — Все знаємо. Але ж фортеці ви повинні були побудувати таємно бід козаків та поляків. То чому ж пункт про них має бути в тексті договору?.. Ви скажете, що ваші люди побудували Амурат—Кермен та ще чотири фортеці від Бугу до Дніпра, ми вам дамо карту, де ці місця будуть позначені, о найхоробріший з найхоробріших, ви про це доповісте на засіданні великого дивану, а якщо хтось із членів дивану не повірить, то нехай приїде сюди й перевірить…
— А що я скажу про той флот, що ви перехопили й потопили?
— Хіба це буде так цікаво для членів дивану? Хіба на Караденгізі не буває страшних бур? Мені оті козаки, що плавали морем, — ви їх зволили власноочно бачити, — казали, що був надзвичайно страшний вихор, який пішов просто на турецький та козацький флоти. Отой Недайборщ, якого ви знаєте, розповідав, що галери й чайки були підняті в повітря, він, Недайборщ, і досі дивується, як він, політавши в небі, не вбився, ударившись об воду… Ну, йому поталанило, а іншим — то й ні… Страшний вихор знищив весь флот — і ви мусили вдатися по допомогу людей Мирона Могили—Бернавського. І вони вам допомогли, і фортеці побудували…
— Але ж я маю залишити там гарнізони!
— А ви залиште їх у Ячакові, а ячаківського коменданта примусьте написати до Баба—Алі листа, що гарнізони служать по фортецях, а платня хай іде на Ячаків. Ви ж — Бекір—баші, у вас стільки хоробрих воїнів! Хіба вам важко взяти в кулак ячаківського коменданта?..
— Не повірять у Стамбулі, — трохи збліднувши, сказав Бекір.
— Чому ж не повірять? — здивувався Андрій Закривидорога. — Нехай запитають у Бахчисараї, у хана чи в калги. Вони тут же підтвердять, що козаки не перечили їм, коли вони цього року ремонтували фортецю Аслан—Кер—мен на Дніпрі. Отже, козаки не перечили й вам…
— Ви справді дозволили татарам ремонтувати Аслан—Кермен?
— Справді. Наш друг Шагін—Герай попросив — і ми дозволили…
— То чому ж не дозволили ви нам?
— Це — зовсім інше питання, о найхоробріший з найхоробріших! Ви що — хочете цей пункт занести в договір? Так тоді доведеться нам писати, що ми не віддаємо вам обозів з продовольством, які заблукали в розпорядження нашого полку, і що віддаємо ваш гарем, що якось втрапив нам на шляху і ми його забрали собі…
— Я бачу, що ви не хочете мені відповідати.
— А хіба я просив вас коли—небудь, о найхоробріший з найхоробріших, щоб ви мені сказали, для чого ви жертвуєте мені ферзя, а потім і туру? Я їх мовчки беру, а потім ви мені ставите мат!
— Отже, ви й мені вирішили поставити мат…
— Я пропоную вам нічию…
Бекір—баші задумливо почухав бороду… Так, давно він не був на свободі, так, давно він не був в оточенні своїх чарівних гурій, і особливо найчарівнішої з них — Галії—черкешенки, яка так гарно вміє співати й танцювати, оповідати дивні казки й робити розтирання старому тілові Бекіра, якому вже нічого такого й не хочеться, а тільки спокою та щоб ніжні пальчики пробігали по його зажирілій спині!..
— Я хочу подумати…
— Це — дуже добра думка, але думати треба не дуже довго. Бо договір треба підписати у присутності молдавського господаря Мирона, брацлавського коронного стражника Хмелецького, коменданта Ячакова. Як там його зовуть — не запам’ятав… Договір має бути підписаний у розташуванні мого війська… Після підписання договору й урочистих обіймів ви, о найхоробріший з найхоробріших, на чолі свого гарему верхи їдете в розпорядження свого війська. Вас супроводжуватиме ячаківський комендант зі своїм загоном. Господар Мирон повертається до своїх людей, а коронний стражник брацлавський хорунжий дає розпорядження салютувати з гармат на честь підписання угоди і повертається до свого регіменту… Часу на підписання в нас мало. Бо треба ж післати людей у Ячаків, до Хмелецького та до Мирона Могили… І треба ще умовити мені пана Хмелецького поставити свій підпис поряд з вашим…
— Він що — не хоче? — скипів Бекір.
— Хоче, — терпляче пояснив Закривидорога, — але чомусь ви його образили були, присилаючи на переговори людей, які нижчі за званням від пана Хмелецького…
— Але ж і він ображав мене, виставивши на переговори якогось неотесаного жовніра, який від його імені передавав мені грубощі.
— Ну, ми з вами воїни… Якщо ви, о найхоробріший з найхоробріших, скажете панові Хмелецькому, що через нездоров’я не могли вести з ним особисті переговори, то все владнається…