Яром–Долиною…
Шрифт:
— Не гніви Бога, сестро Софіє, — шепотіла Єфросинія. — Молися — Бог почує і виручить нас. А не почує—то така, отже, його воля, таке випробування він нам післав в ім’я віри Христової…
— Я не витримаю цього випробування, сестро Єфросиніє, — благала сестра Софія.
— Ти не знаєш меж силі свого духу, — відповідала Галя—Єфросинія. — Ісус не таке витерпів, і ми, отже, терпіти мусимо. Терпи, сестро, додавай духу тим, що нині поряд з тобою страждуть. їм потрібне твоє слово, твоє терпіння, твій приклад!
— В ім’я чого? — вигукнула Софія, аж кілька вартових сейменів підійшло ближче: поглянути, про що там оті ханим між собою сперечаються! Нічого, опиняться на благословенній кримській землі — затулять обличчя яшмаками [12] — та й угамуються! Не такі вгамовувалися — ого—го!
— В ім’я Бога! — промовила сестра Єфросинія.
— Єфросиніє, — знову зашепотіла Софія. — Може, в тебе є трута хоч яка — дай мені, я не хочу жити…
— Не дам, хоч би й була…
— То, може, в тебе, Любове?
12
Яшмак — шарф, яким прикривають обличчя мусульманки (кр. — тат.).
Люба мовчала. Вона подумки молилася Богові. Молилася без кінця, молилася, забувши про весь світ, молилася, не чуючи ні благань подруги по нещастю, ні її сліз…
Шагін—Герай разом з рештками свого війська помчав на схід, а небавом перед розташуванням полку Мізерниці появилася орда Кантеміра.
Був ранок, трави були в росі, сонце світило косооко, по—татарськи, а Мізерниця сидів верхи і загадково ворушив своїм тонким вусом.
Ось під’їхали кантемірівці до Мізерниці. Сам Кантемір—мурза — здоровий, опасистий, лихоокий — підскочив на своєму коні до козацького полковника. А з ним — його сеймени, а за ним — турки. Еге—ге, та чимало турків у Кантеміра — прислали йому підмогу зі Стамбула. Не було б цієї підмоги — дідька лисого б переміх він Шагіна!
Як ото й годиться, почав Кантемір чемно вітатися, подарунки вручати козацькому полковникові. Вручає, а сам лихим оком дивиться. Шагін—Герай не вручав, йому було не до церемоній. А цей вручає…
Яремко Ціпурина — серед тих, хто стоїть неподалік від Мізерниці, полковника козацького. Павло Мізерниця — тонкий, стрункий, гарний, обличчям красивий, очима лукавий, — Кантемір одразу ж це запримітив. А лукавий очима Мізерниця мовби й не здогадується, що ж саме може цікавити Кантеміра. Та це ж і Яремкові ясно: чи післав своїх родичів до гетьмана Дорошенка Шагін—Герай? Якщо післав — то треба негайно мчати на Ор—Капу, [13] увірватися на плечах розгромленого Шагіна у Крим, захопити Бахчисарай. Що далі планував Кантемір, Яремкові не було відомо. Не було відомо йому, що на західному березі Чорного моря уже стоять галери з великою кількістю турецьких воїнів, що на одній з галер — колишній кримський хан Джанібек. Стамбул знову хоче його посадити на кримський престол. Не знав Яремко, що як тільки підійде Кантемір до Бахчисарая, то з західного берега Криму має відплисти швидкохідна галера з цією вістю — і тоді турецька ескадра, яка має на борту двадцять тисяч озброєних турків і хана Джанібека, рушить на Крим. Не знав про це Яремко, не здогадувався навіть про це. Йому здавалося, що тут усе простіше: Кантемір—мурза не поділив чогось із Шагіном; посварилися між собою двоє кримських можновладців…
13
Ор — Капу — Перекоп, у перекладі з кримсько—татарської — Двері фортеці.
Мізерниця про щось незначне говорить із Кантеміром, лукаво позирає туди—сюди, а правди татаринові не каже.
Сонце піднялося трохи вище, вже не так косооко, вже не так по—татарськи дивиться на землю. Мізерниця післав Яремка та інших молодих козаків — перевірити, чи стоять запорожці на своїх місцях, по своїх засіках та шанцях…
Метнулися молоді козаки та джури туди—сюди. За півгодини все перевірили, геть усе було, як і належиться. А Мізерниці на колишньому своєму місці вже не було: перебрався в намет вести переговори з Кантеміром. Не сам на сам, а ще з якимось третім чоловіком, який під’їхав з татарсько—турецьких лав уже після того, як Яремко та інші козаки поїхали виконувати дивне розпорядження пана полковника Мізерниці. Бачив того чоловіка звіддаля й Дери кіт. Ще й запитав у Яремка: а що, мовляв, Кантемір не вміє по—нашому чи Мізерниця не може по—їхньому, що їм іще й тлумач знадобився? А що Яремко міг відповісти? Нічого особливого, крім того, що Кантемір добре вміє руською мовою говорити, а Мізерниця непогано по—турецьки…
Цілу годину щось говорили між собою полковник і двоє бусурманів… А тим часом Шагін—Герай разом з рештками свого війська усе ближче й ближче був до Ор—Капу!..
Хитрий Мізерниця! Може, він морочить голову Кан—темірові, може, пускає пилюку в очі отому другому, що із мурзою зайшов до намету, а тим часом Шагін—Герай відривається від переслідувачів і має хоч якийсь виграш у часі! Якщо так, то нехай морочить, нехай затуманює Кан—темірові його немудру голову!..
Та ні, не такий уже він немудрий, цей Кантемір! Бачив його лихі очі Яремко! Хитрий Кантемір. Але хитрий і Мізерниця!
Через годину Кантемір та його «тлумач» вийшли з полковничого намету. Яремко здаля побачив, як скочили вони на коней. Опасистий Кантемір не скочив — влетів у сідло. Як птиця! Аж дивно при його тілі — важкому й неповороткому!
А супутник Кантеміра (чомусь край чалми впав йому на лице) хоч і тонший, хоч і легший, а проте не так хвацьки влетів на коня. Не татарин, видно, не татарин…
Шкода, лиця його Яремко не зміг роздивитися… А втім…
Скільки тисяч вояків у Кантеміра?! Ого! Хіба всіх роздивишся?
Хоч Петро Скрипник наказував: «Яремку! Вчись дивитися й запам’ятовувати! Навіть двадцять тисяч турків ітимуть перед тобою — дивись і запам’ятовуй! Згодиться! Кожне обличчя, кожна постать може залишитися в пам’яті. Отак поглянеш, а потім ніби забудеш; і раптом ні з сього ні з того стрінеш того чоловіка — і все згадаєш!.. Учись, Яремку! Для козака це необхідно! А для козацького розвідника — у стократ!» — «Та який же з мене розвідник?» — «Еге ж! А Кемаля Суса, сеньйора Гаспареоне, упильнував?!»
Яремко вирішив знову поглянути на двох вершників, які виїхали з намету Мізерниці.
Але вони вже змішалися з натовпом.
І все ж таки щось штовхнуло Яремка в серце…
Орда Кантеміра розтягнулася повз козацький полк, що стояв на узгір’ї. Яремко дивився на вершників і думав, що дуже нелегко доведеться Шагінові разом з йог© братом Магометом, ханом Криму. 1 ще він думав про те, що недаремно гетьман послав їхній полк сюди. Напевне, доведеться козакам утрутитися в міжусобицю, яка розгоряється в Криму між Шагіном та Магометом з одного боку і Кантеміром та Джанібеком — з другого.