Язиката Хвеська
Шрифт:
А потім — подруги Тані.
А далі — подруги Олі.
Так вона закінчувала цей шалений, шалений, шалений вечір.
Через два дні, вранці, коли Ірина. Цмокнувши чоловіка-мільйонера в щоку, побігла на роботу, а він, поснідавши, пив каву під традиційний ранковий поліцейський серіал, у двері подзвонили.
Дзвінок відірвав Максима не від перегляду драматичного епізоду, в якому бандити розшифрували пліцейського, котрий працював під прикриттям, і тепер збираються катувати, а він, у свою чергу, сподівається викрутитися. Долею хороброго «хорошого хлопця» Бойко абсолютно не переймався: такі спритники
Поки що йому здавался — таки переконав. Бо дружина навіть не насідала, аби показав скарб, як обіцяв. Навпаки, погодлася сумлінно і терпляче чекати свого часу. Натомість дзвінка від Артура Комаровського чекала ой як нетерпляче, і Бойко вже починав побоюватися, як би його активна дружина не почала штурм офісу цього самого «Комара».
Ось від чого відволік Максима вранішній дзвінок.
Тримаючи чашку з недопитою кавою, він підійшов і відчинив.
Чоловіка, який постав у дверях, Бойко раніше ніколи не бачив. З першого погляду гість здався йому дуже схожим на орангутанга в людському одязі. Гість крім того був нижчим за Бойка на голову, тому глядів на нього з-під низького покатного лоба.
— Здрастуйте, — спокійно, навіть приязно, наскільки можуть бути приязними орангутанги, притався незнайомець. — Ви — Максим Бойко? Я вгадав?
— Вгадали, — кивнув той. — Є такий. Я тут живу.
— Я взагалі люблю вгадувати, — промовив гість. — Удома ще хтось є? Крім вас ще тут хтось живе?
— А ви вгадайте, — запропонував Максим.
— Хулі гадати, коли я можу глянути.
Однією рукою орангутанг вийняв з Максимової руки чайку. Іншою сильно штовхнув у груди.
Бойко не встиг ані злякатися, ані здивуватися: незномець уже зайшов усередину, а за ним — де не взялися ще четверо людиноподібних приматів такої самої похмурої зовнішності. Статура кожного з них яскраво свідчила про відсутність інтелекту, наявність величезної фізичної сили і бажання швиденько її застосувати до першого-ліпшого нещасливця.
Людина-орангутанг, очевидно, старший в цій зграї, різким рухом вихлюпнув залишки кави в обличчя полоненому.
Хтось із його підлеглих зачинив двері.
— Мене називають Муса, — преставилася людина-орангутанг.
У кухні з телевізора хтось закричав.
— Ви робите велику помилку, джентльмени!
5
— Мужики, а ви не помилилися?
Все, що відбувался з ним зараз, Максим уже десь бачив. Причому учасником цих подій був сам: свіжий синець на обличчі, поставлений для профілактики, треба арового опалення і наручники, якими його до труби пристебнули. Одна тільки обмовочка: відбувалося це все не десь у запльованому ментовському кабінеті чи тюремній камері провінційного міліцейського управління, а в його власній квартирі.
У його домі, який за всіма правилами повинен бути його ж неприступною фортецею.
Говорячи до Муси, Бойко розумів — ці людиноподібні не помилилися. Вони прийшли за вірною адресою. Проте це зовсім не означало, що їхній полонений повинен це визнати і взагалі здатися на милість переможця. Надія врятуватися все ж таки була,
Навіть секс із проституткою без презерватива, який мав місце років сім тому, не видавався вже таким великим ризиком.
У плані порятунку, вибудуваному Бойком, було чимало слабких місць. Тим не менше, план склався, іншого просто не було, лишалося тільки триматися і сподіватися а власну винахідливість та Божу допомогу.
— Це добре, що в тебе телевізор працює, — Муса не звернув на полоненого увагу. — Ми ще зараз другий включимо. І музику. Я бачу, в тебе нормальна підбірка музики тут є. — лаписька людини-орангутанга перетасували диски з фонотеки Бойків. — Сусіди о такій порі на голосну музику і голосний телевізор не реагують. Зате якщо ти верещиш, наче різаний, точно ментів викличуть. Для чого нам тут менти, Максим Бойко? Ми без ментів розберемося.
— Я не збираюся верещати, — озвався з підлоги Максим.
— Це поки тебе не ріжуть, баранчику. М'ясник, — не повертаючи голови, звелів Муса, — покажи покажи баранчику свого ножичка.
Примат, кого назвали М'ясником, виступив наперед, дістав з-за пазухи здоровенного армійського тесака із зазубреним лезом і махнув рукою.
Вж-ж-жик! Вж-ж-жик! Вж-ж-жик!
Велетенське, як здалося полоненому, лезо зі свистом розсікло повітря просто перед його обличчям, у якихось трьох сантиметрах від очей. Це було страшно, і Бойко не соромився боятися за власні очі і взагалі — за власне життя: примружився з переляку.
— Ану, роззяв баньки, жаба! — рикнув Муса, супроводжуючи свій наказ болісним копняком. — Глянь на цей ножик уважно! Вивчи його, кожну зазубринку запам'ятай! Подружися з ним, баран! Бо коли тобі почнуть відрізати ним вухо, ти пошкодуєш, що не подружився: друзів цей ножик не чіпає. Правда. М'ясник?
Той прогуркотів щось на знк згоди. Ножик справді мав якусь гіпнотичну силу: Бойко прикипів до моторошного леза очима.
— Мужики…
— Мужики в колгоспі, — нагадав М'ясник.
— Ну, не знаю, як вас назвати… Коротше, чого вам треба?
Муса знову копнув полоненого — для профілактики.
— Ти конкретно запитуєш, жаба. Я конкретно відповідаю: один мільйон баксів. У такій спортивній сумці. Хоча сумку можеш лишити собі. Це бонус такий.
— Де я візьму? Ви точно помилилися!
Максим сподівався, що це прозвучить щиро. Хоча знав: поки йому ніхто не збирався вірити.
— Часу дуже мало, — Муса сказав це, навіть не глянувши на годинник. — Пацани, починайте шукати тут. Кругом. Дозволяю ламати все, що бачите. А якщо після цього нічого не знайдете, везіть сюди його бабу. Пако, — він знову не повернув голови до того, з ким говорив: — Ти ж бачив його бабу, Пако?
— Ага, — відповів примат, названий на іспанський манер Пако.
І хтиво облизнув губи. Раз, другий, третій. А тоді взагалі висолопив язика і поводив ним, лизькаючи невидиме морозиво.
До Максимового страху додалася непереборна огида.
— Бач, це наш Пако, — похвалився Муса. — У нього не все з головою добре. Пакові досить і того, що голова в нього взагалі є. Правда, Пако?
Тепер він повернувся, звертаючись до підлеглого, і той ствердно кивнув, навіть видав філософське: