Язиката Хвеська
Шрифт:
— Ага. Ще пляшка горілки від коньяку виросла, — сказавши це, Муса так само зловив себе на думці: хтось із присутніх таки не дружить із головою.
— Після цього ритуалу чоловік сказав вам про гроші? — банкір уже не посміхася і дивився на молоду жінку, як лікар — на безнадійного пацієнта.
— Ні, — невпевнено промовила Ірина, все ж таки бажаючи довести історію до кінця: — Потім ми танцювали, до нас підійшов Артур Комаровський, той самий, з агентства «Комар», знаєте?
— Чув. Фірма відома, — відповів банкір. — Підійшов — і…?
— І запропонував мені стати моделлю для його
— А королем хто? — поцікавився Муса.
— Про короля не знаю… Королевою буде сама Алла Пугачова. Нас навіть познайомили, — тільки тепер до Ірии почало доходити, як усе це виглядає, якщо історію про вечір виконаних бажань переповісти ось так, слово в слово.
— Значить, Алла Пугачова, — повторив Котовський. — Після того, як ви викопували з землі бренді, яке виросло з коньяку, під керівництвом двох клоунів, які не клоуни, вам зробив пропозицію керівник однієї з найвідоміших агенцій Києва. Він познайомив вас із Аллою Пугачовою, вона запросто візьме участь в фотосесії Комаровського разом із вами. Ну, Ірино Григорівно, — тепер його голос був підкреслено лагідним, — що ще відбулося того фантастичного вечора?
— Максим сказав, що знайшов мільйон доларів.
Тепер Іра сама в це не зовсім вірила.
А тим часом на вулиці випадкові перехожі теж не вірили своїм очам.
Бо просто перед ними розгорталася сцена з типового американського бойовика.
З одного боку до будинку підїхав мікроавтобус, із якого швидким ланцюжком вистрибнули бійці міліцейського спецназу в камуфляжі з чорними півмасками на обличчях. Побачивши їх, оперативники в запиленій «шкоді» хотіли вистрибнути назустріч, аби розібратися в ситуації, але двері їхньої машини з обох боків заблокували чоловіки в цивільному, наствивши на пасажирів пістолети. Тим ного не лишалося, як підняти руки.
Одночасно з іншого боку скрипнув гальмами чорний бус із емблемою спецпідрозділу «Беркут» на борту. Бус вивергнув озброєних бійців, які кинулися оточувати будинок з іншого боку, а оперативики з відділу майора Шалиги вже оточували «Жиглі» біля пісочниці, де сиділи Немирович із Данченком.
У цей самий момент на даху будинку з'явилися супергерої в камуфляжі і почали спускати вниз приготовані мотузки, збираючись штурмувати квартиру через вікно і виручати всіх, кого, за попередньою інформацією, тримають там заручниках.
Коли, нарешті, в полі зору один одного з'явилися майор Петро Швидкий і майор Павло Шалига, непорозумінням швидко поклали край: тепер уже це була їхня спільна операція.
А ось у квартирі Бойків непорозуміння лише починалися.
Звелівши Ірині сидіти в спальні, а Мусі — стерегти її і не давати розкривати рота, Котовський повернувся в кімнату, зміряв Максима уважним поглядом, поцікавився:
— Давно це в неї?
— Як почали про кризу говорити, — спокійно пояснив Бойко. — Вона все вам розказала? І про джип, і про клоунів, і про Аллу Пугачову, і про мільйон заодно? Бачу — розказала…
— Отже, всього цього не було, ти хочеш сказати?
— А ви хочете сказати, що таке буває? Причому — в один день? Ви ж розумієте: жінці якогось свята хочеться. Мене тим більше вже скоро другий тиждень як у
— Бачу. По кількості випитого, — промовив банкір і замислено потер підборіддя: — Значить, фантазії, кажеш? Які вона видає за реальність?
— Ну, — зрадів Максим. — Нарешті до вас дійшло! Ще аби мовчала, а то ж язик бабський — помело. Язиката хвеська, інакше не скажеш. Де, кому і що ляпала, що аж до вас дійшло, тепер не простежиш. Розумію, буває таке, мільйон загубили, ви ж люди серйозні…
— Ми дуже серйозні люди, — не дав йому договорити банкір. — Тому підійдемо до справи серйозно. Її бредятину перевіряти не будемо. Ми тебе, Бойко, перевіримо. Є одна людина… Свідок… Вона бачила того, хто приробив нашому мільйону ноги. І дуже добре запам'ятала.
Максим знову напружився.
— Я дам команду, і свідка привезуть сюди, — Котовський дивився полоненому просто в очі. — Якщо він тебе не впізнає, ми підемо звідси. Вибач, моральних збитків не відшкодуємо…
— Та ладно…, — протягнув Бойко.
— Ну. А якщо впізнає…
Не договорив Семен Котовський.
Не встиг.
З веселим брязкотом розлетілося вікно, і через нього до кімнати влетіли троє бійців у камуфляжі. Двоє інших тим самим шляхом увірвалися в спальню, почувся крим Ірини, і в ту саму мить озброєні спецназівці ввалилися до квартири через двері, зносячи їх із петель.
Муса і його людиноподібні не встигають навіть спробувати опиратися — наступної миті вся компанія, включно з Семеном Котовським, лежала на підлозі обличчями донизу, по ним тупцяли важкі спецназівські черевики-берци, руки її крутили й сковували, обеззброюють, кладуть на підлогу обличчям донизу, сковують руки кайданками.
За цим дійством із великим задоволенням споглядали майор Швидкий і майор Шалига.
7
— Значить так, — сказав майор Шалига, подивившись спочатку на Максима Бойка, потім — на Ірину Бойко. — Ваша родина сидить мені глибоко в печінках. Дуже глибоко, глибше, ніж ота Маріїнська впадина чи як її там…
— Маріанська, — виправив Максим.
День, який став найважчим для нього за все не таке вже й довге життя, добігав кінця. Спочатку їх обох завезли в лікарню, аби переконатися, що обоє цілі, не ушкоджені, що синець абсолютно безпечний і підстав для госпіталізації нема. Ірині намагалися вколоти якесь заспокійливе, тільки вона рішуче відмовилася, погодилася тільки котнути кілька таблеток, після чого їх шлях лежав не потрощеної квартири, а в Головне міліцейське управління, де вже потирали руки Швидкий із Шалигою.
Після кількох годин усних пояснень і написання двох письмових питань до потерпілих все одно лишлося більше, ніж відповідей. Та запитувати не поспішали: розвели чоловіка з дружиною по різних кабінетах і ще кільа годин тримали так, аж поки, нарешті, не завели назад до кабінету Шалиги, де вже чекав на обох і Шалений Майор.
— Нехай хоч марсіанська, — зітхнув Шалига. — Суть не в тому. Ось тут ти, Бойко, пишеш: невідомі тобі злочинці увірвалися в квартиру, били тебе, погрожували зґвалтувати дружину в тебе на очах і вимагали один мільйон доларів. У тебе що, є мільйон доларів?