Юрiй Луценко. Польовий командир
Шрифт:
«Прекрасно розумію, що Комітет виборців України та рядові виборці дивуються, чому я ще досі не посадив Кучму, – говорить Луценко. – Але міліція реально може боротися тільки з низовою та середньою ланками злочинності. Але щойно ми виходимо на більш високий рівень посадових осіб, як доводиться передавати матеріали або в Прокуратуру, або в СБУ».
Попри те, міністр постійно цікавиться в усіх начальників управлінь, як просувається процес розкриття злочинів, пов’язаних із фальсифікацією виборів. Особливо наголошує на двох моментах. Перший – йому не потрібні «стрілочники», тобто – безпосередні виконавці. На них він відіграватися не збирається. Головне тут – вирахувати того, хто віддавав незаконні накази. Другий – усе, що відбувається в цьому напрямку, в жодному разі не політична помста. Тоді було порушено 1400 справ за фальсифікацію виборів. Під час слідства виявили 319 організаторів, серед них – заступники голів обл– і райадміністрацій, голови територіальних та дільничних комісій. Більшість із них отримали 2–3 роки умовно. Цікаво, що більшість тих, хто за 20 гривень погоджувався вдаватися до фальсифікацій, навідріз відмовлялися давати показання на організаторів. Але щеплення для стрілочників та середньої ланки крутіїв виявилося дієвим – на виборах 2006 року каруселей з відкріпними талонами вже не було.
Взагалі чи не найважчим для нового міністра було примусити міліцію працювати, не озираючись на те, хто за справою стоїть.
Навіть якщо йдеться про особистості. [28]
– Мені ніколи не надходила ні від кого команда «фас». Було декілька спроб, але відразу кажу – ніхто ніколи цього не робив. Я нікому не казав: найдіть мені компромат на таку-то партію, на такий-то бізнес або на такого-то чоловіка. Все набагато простіше. Наприклад, ми перевіряємо металургійний комплекс, і за економічними зловживаннями «залітають» підприємства і Пінчука, і Ахметова. Це зовсім не означає, що я замовив саме їх. Це об’єктивно. Я просто наказав перевірити гірничо-металургійний комплекс з точки зору сплати ПДВ чи якихось інших речей. Скажімо, перевіряємо ми порти, і знову вилазять на поверхню зловживання якихось там родинних кланів. Але я зовсім не думав про це, коли давав накази про перевірки. Не вимагав принести мені компромат на того чи іншого начальника порту, директора заводу, шахти, таке інше. Все спливало на поверхню за принципом: «Хто порушив закон – я не винний». Тільки так було, не інакше.
28
Показовою в цьому контексті є історія з затриманням народного депутата Сергія Головатого в лютому 2005 року. 20 лютого в центрі Києва співробітниками ДАІ було затримано автомобіль «Фольксваген» – аналогічний значився в угоні. За кермом машини виявився водій з явними ознаками алкогольного сп’яніння. Проте затримати і доставити його для освідчення виявилося проблематичним: пасажиром авто виявився депутат Головатий. За словами працівників ДАІ, він намагався втрутитися в їхні дії, чим спровокував силовий конфлікт. Після чого Головатий звинуватив «орлів Луценка» в політичному переслідуванні. Згодом він визнав свою неправоту, і конфлікт було залагоджено.
Через те своїм основним досягненням Луценко вважає те, що міліція в Україні перестала виконувати команди «фас» і «стоп». Вона перестала бути дресированою, вона була виведена зі сфери інтересів різних політичних сил. Політичною фігурою залишався тільки міністр.
Така принципова позиція влаштовувала не всіх. Тому з другої половини 2005 року в пресі почали з’являтися на перший погляд нейтральні публікації про злісні порушення, яких припускається міліція на місцях і які певною мірою покриває міністр.
Дивно, але історія про хлопчика, якого зґвалтували запорізькі міліціонери і їм за це нічого не було, не пішла далі Інтернету. Хоча аналогічні злочини, скоєні цивільними, наприклад – шкільними вчителями чи лікарями, тут же надовго прописувалися на сторінках друкованих видань і у випусках теленовин. Аналізуючи цей випадок, я, будучи знайомий із принципами роботи наших ЗМІ, більше схиляюся до висновку, що це – не до кінця реалізована спроба бодай непрямо «замазати» міністра МВС. Адже назвати Луценка напряму причетним до покриття таких неподобств означає підставитися самому: за звинувачення доведеться відповідати публічно. А мало кому хочеться псувати імідж причетністю до таких справ.
Отже, як повідомляли Інтернет-видання, запорізькі міліціонери затримали неповнолітнього, зґвалтували його, а потім, коли історія набула розголосу, місцеве міліцейське керівництво зробило все, аби справу спустили на гальмах. Цікаво, що головною звинувачувальною стороною виступив соратник Юрія Луценка по «помаранчевій» революції Євген Червоненко, на той час – губернатор Запорізької області. Кінцевою метою його боротьби за встановлення законності та покарання винних була зміна керівництва УМВС області і призначення на керівні міліцейські посади людей, близьких до самого Червоненка. Свою мету новопризначений губернатор не особливо приховував. Через те все виглядало так, ніби справу реально «розкручує» сам Євген Альфредович.
– При всьому тому, що Червоненко з «помаранчевої» команди, я йому ніколи не давав можливості зробити міліцію своїм бойовим загоном по виконанню бізнес-інтересів. Чітко дав зрозуміти: цього не буде. Він дуже ображався, коли зрозумів це остаточно. Почав вимагати від міліції, аби вона виконувала різні його розпорядження, які насправді за законом не входять до міліцейської компетенції. Рішення, виконання яких він домагався від міліції, – це функція держвиконавця. Червоненко навіть звертався до прокурора, мовляв, накажіть, – прокуратура ж наглядовий над міліцією орган. У відповідь: «Правильно, міліція не може в такі речі втручатися». «Ну, тоді в мене буде інша міліція!» З цього почалися пошуки бруду. Ця так звана історія з педофілією трапилася за півроку до призначення нового начальника. Ніхто її не приховував, ніхто нікого не прикривав. Була порушена кримінальна справа, яку потім передали в прокуратуру. І прокурор навіть сам звернув увагу на те, що вона не зовсім «свіжа». Від самого факту ймовірного зґвалтування до заяви минуло підозріло багато часу.
Чому ймовірного? Бо, як стало відомо в процесі розслідування, особистість самого потерпілого викликає багато запитань. За оперативними даними, ним виявився неповнолітній, якого вже підозрювали у зайнятті проституцією. Аби не заглиблюватися в нетрі цієї справді неприємної історії, підіб’ю підсумок: можна навести безліч прикладів, коли неповнолітніх дівчат і хлопців з певною репутацією просто підставляли під участь у криміналі, аби скомпрометувати людину або цілу систему. Тому, коли це стало зрозуміло, якось зам’ялась і сама справа.
– Ми з Червоненком цю справу обговорювали на Раді з Нацбезпеки – аж туди докотилося протистояння губернатора та міліції. Він вимагав зняти і прокурора області, і начальника УМВС. Прийняли рішення не робити ні того, ні іншого. Правда, прокурора трохи згодом таки доїли. Мені здається, його здало керівництво, тому він був вимушений написати заяву. Я ж своїх не здавав і не збирався. Сказав тоді Червоненкові: «Женя, ти влада. Міліцію має критикувати опозиція, це її святий обов’язок, і громада – це її святе право. Ти як влада маєш співпрацювати з міліцією, а вона – з тобою». – «Якщо ти не знімеш мента, тобі скажуть: збили цілого Червонця». – «Женя, коли літаєш на нічне бомбометання, хоч спитай, в яку сторону кидати бомби. Міліція тобі служити не буде, і не потрібно бомбити її з власного аеродрому». Це не поодинока історія, про міліцію їх можна розказувати багато. Соціалістам хотілося зам’яти справу про підозру німецьких колег у причетності пана Рудьковського до відмивання десятків мільйонів доларів. БЮТу не подобалася справа про 100 мільйонів збитків «Нафтогазу» від реалізації постанови уряду про закупку імпортного цукру-сирцю. Всі разом депутати вимагали припинити перевірку Тендерної палати. Губернатори дуже хотіли, щоб міліцію призначали за їхнім поданням, особливо їх цікавило, хто буде начальником ДАІ.
«Після спроби реформувати ДАІ преса щодня показувала страшні аварії»
Після відставки Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ журналісти звернули нашу увагу на одну дуже цікаву обставину: темна смуга у життi українських автоiнспекторiв закiнчилася.
На початку березня 2007 року новопризначений керiвник Державного департаменту ДАI Олексiй Калинський оголосив про збiльшення кiлькостi працiвникiв на чотири тисячі. Його заступник Василь Зайченко пояснив: цю кiлькiсть пiсля вiдповiдних пiдрахункiв визнано оптимальною. Пiд час скорочення, яке почалося влітку 2005 року, з лав ДАI звiльнили сiм тисяч осiб. «Як ми всi знаємо, нічим добрим це не закінчилося, – сказав пан Зайченко. – Лише за минулий (2006) рiк на дорогах України загинуло 7,5 тисяч чоловiк, а 60 тисяч водiїв потрапили у лiкарнi. Аби не допустити бiльше такого, кiлькiсть працівників вирішено збільшити».
Серед нововведень – відмова від мiжрайонних вiддiлiв ДАI та знову створення районних вiддiлень. Саме скасуванням райвідділів ДАІ свого часу дуже переймався Юрій Луценко, коли МВС із благословення президента Віктора Ющенка почала кардинальну реформу Державтоінспекції. «Коли були райвідділи ДАІ, кожен начальник райвідділу, бідний, як церковна миша, вимагав од «даішників» заробити на ремонт приміщення, на комп’ютери тощо. А тепер міжрайонний відділ підпорядкований трьом районам, отже, такі накази стали неможливими», – пояснював він.