Юрiй Луценко. Польовий командир
Шрифт:
Показовим прикладом неоднозначного сприйняття ліквідації ДАІ в суспільстві служить випадок із київським програмістом Володимиром Колесниченком, який намагався судитися з Президентом України, твердячи, що така ліквідація негативно позначилася на ньому як автомобілістові. «Моя «Волга» не з нових, про такі кажуть – «танки грязі не бояться». І за кермом усього два-три роки. Але я везу двох дітей, і мені не байдуже, яка обстановка на дорозі», – аргументує він свої претензії. Щоправда, суд відхилив його заяву, і ця історія не набула надто широкого розголосу. Тим більше що через тиждень після інциденту в країні почалася чергова політична криза – Ющенко розпустив парламент, у порівнянні з чим ліквідація ДАІ явно програвала за своєю значимістю.
– Ми зробили не ліквідацію.
У квітні 2007 року ДАІ України відзначала свій перший ювілей – 10 років від дня заснування. На урочистостях говорили багато і згадували найбільш яскраві етапи її становлення. Але історію з ліквідацією тут намагалися не обговорювати. Реформа не вдалася.
«Найбільша небезпека для нашої країни – відставні професійні силовики»
У міністра внутрішніх справ є табельна зброя. Та мало хто бачив Юрія Луценка з пістолетом у руках. Хоча жоден із його попередників так само не хизувався зброєю на людях, до форменого парадного генеральського мундира кобура пасує більше, аніж до цивільного костюма, в якому цивільний головний міліціонер приймав звіти в старших офіцерів міліції.
До того як очолити міліцію, Юрій востаннє тримав бойову зброю в армії. Проте, коли його вивезли на планові стрільби на стрільбище, він із подивом та неприхованою гордістю виявив, що показує досить пристойний результат. Але все ж таки до зброї ставиться спокійно, залишаючи право користуватися нею тільки професіоналам.
Скажімо, під час одного із закордонних візитів, коли Луценку та його команді запропонували постріляти, міністр вирішив не ризикувати й погодився постріляти просто так, без мішеней. Об’єктивно оцінюючи власні снайперські здібності, він не захотів ставити репутацію української міліції на кін везіння. Пощастить – влучить, не пощастить – промаже, але від удачі залежить не лише його особиста стрілецька репутація: в своїй особі він представляє верхівку української міліції. Зате начальник охорони Луценка, досвідчений службіст і стовідсотковий професіонал, стріляв по мішенях з непристріляного і нового для нього автомата і, за словами міністра, повибивав усі десятки й дев’ятки, чим дуже вразив господарів.
Попрацювавши в міліції рік, Юрій Луценко навчився бачити там не лише корупцію, зловживання та політичну заангажованість, з чим він демонстративно боровся. Він так само зрозумів, що, коли відкинути весь негатив, то залишиться одна з найбільш професійних правоохоронних структур, принаймні серед країн Східної та Західної Європи. Так, технічно українська міліція ще недостатньо оснащена. Навіть у столиці ще немає повної комп’ютеризації, не вистачає сучасного транспорту, і злочинці тут дадуть правоохоронцям фору. Проте навіть найкраще технічне оснащення мусить бути помножене на людський фактор.
Так, ставлення до міліції в Україні залишає бажати кращого. Професія міліціонера не престижна не лише через малу зарплату, а й через сприйняття кожної людини в міліцейській формі як ізгоя, соціального аутсайдера, парію, котрий не зміг знайти для себе нічого кращого, аніж узяти пістолета, гумового кийка і займатися здирництвом на численних базарах. Чи – «кришувати» кримінальні структури, користуючись своїм службовим становищем. В очах громадськості міліціонери – це ті, хто катує затриманих, вимагаючи від них зізнатися в злочині, якого вони не скоювали. Або ті, хто може за хабар посадити в камеру одного, а іншого – випустити.
Всі ці і не тільки ці негативні явища в нашій міліцейській системі мають місце. Звісно, це не сприяє популярності міліції в народі. І «помаранчеве» гасло «Міліція з народом!» діяло тільки на Майдані. Луценкові хотілося поміняти ставлення народу до міліції.
– Ми почали ламати психологію. Із карального органу міліція почала перетворюватися на правозахисний, це різні речі, два різні поняття. Я завжди казав: у правій руці в нас – караючий меч, а в лівій – зведення прав громадян на мітинги, на скарги тощо. Бо насправді наша міліція дуже професійна. Правоохоронці жодної країни не дають таких показників, як наші. Говорю в першу чергу про показники по розкриттю вбивств. У нас вони на порядок кращі, ніж у будь-якій західній країні: розкриття вбивств – 90 відсотків. У них же 40 відсотків вважається прийнятним. Це будь-які вбивства: замовні, випадкові, побутові. Аналогічна ситуація з усіма тяжкими тілесними ушкодженнями, грабежами-розбоями. Вони краще забезпечені технікою, а головне – навчені комунікувати з населенням. Скажімо, більшість американських поліцейських влітку пересуваються тільки на велосипедах. Коли патруль спілкується через відкрите вікно машини, це виглядає не зовсім зручним, не з народом, так би мовити. Тому при нагоді поліцейські пересідають на велосипед, що дає щирість. Це незначні штрихи, але вони яскраво свідчать, для чого у них служить поліція. У нас, звичайно, такого досвіду не було. Зате, коли іноземці приїздять сюди на стажування, дивуються, як наші можуть у такому темпі працювати. У них же скрізь працюють профспілки, які не дозволяють працювати понаднормативно. До того ж там кожен поліцейський працює лише в своєму сегменті і ніколи не підміняє колегу. У нас же міліціонер завжди підставить колезі плече, та й взагалі при потребі може пожертвувати особистим заради справи. На жаль, таких жертв аж надто багато.
Через те, освоївшись на своєму місці і повністю «в`їхавши» в специфіку системи, Луценко в першу чергу почав вимагати не виконання плану, а реальних результатів роботи.
Що це означає на практиці? Будь ласка: показники по боротьбі з наркоманією часто оцінюються за кількістю затриманих. Але ж затримані – переважно споживачі, тобто – хворі люди. Не важливо, що свою хворобу вони нажили добровільно. Заарештовувати, судити і саджати тих, хто вживає наркотики, і видавати це за ефективну боротьбу з наркоманією – помилка. Хоча ловити наркозалежних набагато простіше, ніж виявляти нарколабораторії та тих, хто продає наркоту. Отже, сказав міністр, показник – це кількість прикритих лабораторій та кілограми вилученого зілля. Коли міліція почала працювати лише в цьому напрямку, ефективність зросла втричі. Така настанова давалася по всіх напрямах роботи.
А ось, скажімо, в боротьбі з проституцією Луценко мало не опинився в незручній ситуації, почавши дискусію з керівником ГУМВС Києва Віталієм Яремою. Восени 2006 року начальник столичного міліцейського главку виступив з ініціативою легалізувати проституцію, відмінити кримінальне переслідування повій, залишивши при цьому статтю за торгівлю людьми та примушення до зайняття проституцією. Тим більше що секс-індустрія в нас практично легалізована і координати борделів можна знайти в будь-якій рекламній газеті, не кажучи вже про Інтернет. У такий спосіб, казав Ярема, можна суттєво розвантажити міліцію.
Луценко тоді виступив категорично проти. Не приховуючи, що керівник столичної міліції є одним із його улюблених підлеглих. [32] Та попри це, він висловився стосовно пропозицій Яреми наступним чином: «Ця неординарна ідея, мабуть, прийшла йому в голову після святкування власного дня народження. Звісно, що про це мова навіть не йде. Минулого (2005) року Ярема зустрічав власний день народження в літаку, яким летів на нараду, а цього (2006) року – під землею, [33] де ми проводили наради з опонуючими сторонами щодо святкування чергової річниці Української повстанської армії. Такі неординарні святкування дня народження приводять до таких неординарних ідей».
32
У січні 2007 року, менш ніж через місяць після відставки Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ, Віталій Ярема написав рапорт про звільнення.
33
Щоправда, він не уточнив, де саме «під землею» проводилися наради про дотримання правопорядку під час запланованих на 14 жовтня святкових заходів.